БЕЗУМСТВО ХОРОБРИХ
У 1905 році Україна, як і Росія, була охоплена революційним рухом. На боротьбу проти самодержавства піднялися мільйони людей. Царський трон трусонуло, було видано маніфест, але революція тривала. Події набули гострого політичного і збройного характеру.
Військово-морська соціал-демократична організація Чорноморського флоту окреслила план підготовки повстання на флоті. А розпочалося з команди матросів на броненосці «Потьомкін», яка перейшла на бік революції. У Кронштадті, Севастополі також спалахнули повстання матросів. Відбулося воно і на крейсері Чорноморського флоту «Очаків». Його очолив лейтенант П. Шмідт.
Петро Шмідт народився в Одесі 1867-го у дворянській сім'ї. Його батько Петро Шмідт, офіцер, старший морський начальник м. Бердянська. Мати Катерина Яківна (дівоче прізвище — баронеса фон Вагнер) походила з князів Сквирських.
Юнак закінчив Петербурзьке морське училище, одержав звання мічмана, служив у 8-му Петербурзькому екіпажі. Стрижнем світогляду молодого Шмідта була боротьба за щастя народу. Проте його оточення зовсім не потребувало цієї боротьби. Залишилося єдине — принести щастя хоч би одній людині. Він сподівався зустріти жінку, яка б розділила його прагнення, мрії. Несподівано з'явилася приваблива Домінікія Павлова, мадемуазель легкої поведінки з Виборської сторони Петербурга.
То була помилка молодості. Своїм учинком Шмідт кинув виклик суспільству, корпусу морських офіцерів, родині. Про подальшу кар'єру не могло бути і мови. Переживши нервовий зрив, Шмідт вийшов у відставку через хворобу. З часом здоров'я нормалізувалося.
У 1892 р. він поновлюється на військовій службі, одержує звання лейтенанта. Служив у 18-му Балтійському та Сибірському флотських екіпажах. Команда любила свого справедливого командира, підкоряючись його наказам. Шмідт ставився до матросів із повагою, багато часу приділяв їхньому вихованню. Були дні, коли не сходив із містка по 30 годин. Він був закоханий у море, відмінно розумів службу.
Коли 1889-го адмірал С. Макаров задумав пробитися на «Єрмаку» до Північного полюса, то запросив із собою лейтенанта Шмідта. Вони здійснили плавання до берегів Шпіцбергену і Землі Франца-Йосифа. Того ж року було спущено на воду пароплав «Діана». Капітаном призначили Шмідта. Цей освічений моряк користувався новітніми прийомами у навігації та астрономії. Наприкінці листопада 1903 року «Діана» йшла з Риги до Одеси. Піднявся шторм і капітан не полишав містка. Коли стало спокійніше, Шмідт пішов відпочити. Помічник, який стояв на вахті, через недбалість не сповістив, що змінилася погода. «Діана» налетіла на підводні камені. Страшний удар, тріск корпусу пароплава викликали паніку. Тут пролунав твердий спокійний голос П. Шмідта. Всі відчули, що у них є капітан, якому вони вручили своє життя. Він спас «Діану» від швидкого затоплення. Петро Петрович наказав команді сідати у шлюпки і прямувати до берега. Матроси звернулися до нього, щоб теж сідав, але він сказав: «Я залишусь і не покину «Діану» до кінця». 16 діб він був на судні, що гине, поки його не зняли з каменів.
У 1905 р. він — командир міноносця Чорноморського флоту в Севастополі. Революційне бродіння в армії й на флоті наростало. Серед морських офіцерів Шмідт користувався репутацією вільнодумця. Після цусімської поразки він організував «Союз офіцерів друзів народу», від імені якого розіслав відозву, що закликала командирів кораблів підтримати революцію. У Севастополі розпочав активну агітаторську діяльність, брав участь у мітингах і маніфестаціях. Під час похорону громадян, убитих на демонстрації, виголосив політичну промову, що принесла йому широку популярність. Шмідта обрали «довічним депутатом» Севастопольської ради робітничих, матроських, солдатських депутатів. Він продовжував політичну діяльність.
Петра Шмідта було відправлено у відставку у званні капітана 2-го рангу, але для всіх він залишився лейтенантом і так усюди називав себе. Почалося невдоволення на крейсері «Очаків». Матроси вели переговори зі Шмідтом, і коли невдоволення вибухнуло бунтом, він опинився на чолі його. Ця людина волею долі повинна була стати ватажком повсталих матросів. Він відправив до Петербурга телеграму царю із заявою, що флот не буде підкорятися владі. І підписався: «Командувач Чорноморського флоту Шмідт».
А на «Очакові» було піднято сигнал: «Командую флотом. Шмідт». Він чекав, що ескадра підніме червоні стяги, арештують офіцерів на чолі з ненависним адміралом Чухніним і приєднаються до «Очакова». Проте ескадра зловісно мовчала. До крейсера, що збунтувався, пристали броненосець «Пантелеймон», кілька інших суден. У відповідь на телеграму з Петербурга прийшов наказ придушити повстання.
Севастополь та фортеця — в облозі. Вулиці зайняли війська. Почалось утихомирювання, а потім розстріл повсталих урядовими кораблями. Шмідт до останнього залишався на «Очакові». Його пораненого підібрали в морі та доправили на броненосець «Ростислав», де заарештували. Ув'язнили в Очаківську фортецю. В темному сирому казематі він провів кілька місяців в очікуванні суду. Увесь цей час не припинялися знущання офіцерів над ним. Солдати фортеці запропонували йому втекти і взяти всю відповідальність на себе, але вірний своїм принципам та ідеалам він відмовився.
Виступаючи на суді, Шмідт викривав царських сатрапів, а наприкінці промови заявив: «Краще загинути, ніж зрадити обов'язку!» 105 років тому його і найближчих трьох помічників приговорили до смертної кари, інших до каторги. Дев'ятнадцятого березня 1906-го осуджені були доставлені на острів Березань до місця розстрілу.
Шмідт підбадьорював товаришів. На його пропозицію їм не зав'язували очі та не прив'язували до столів. Чотири труни були напоготові. Він попрощався з моряками. І в останню мить звернувся до всіх: «Пам'ятайте Шмідта, який помер за російський народ, за батьківщину, за вас, мої брати. Таких, як я, багато, але буде ще більше!» Потім повернувся до знайомого офіцера, який командував розстрільним загоном, і сказав: «Михайле, накажи своїм стрільцям стріляти прямо у серце». Він в одній нижній білизні стояв із високо піднятою головою. Прозвучав барабанний дріб. Матроси взяли гвинтівки на приціл, пролунали залпи...
За вироком суду були страчені лейтенант Петро Шмідт, кондуктор Сергій Частник, комендор Микола Антоненко та машиніст Олександр Гладков. Вони загинули героями. Через 17 років майже на тому самому місці ВЧК розстріляла капітана 2-го рангу Михайла Ставраки, котрий керував стратою очаківців. Пізніше прах П. Шмідта було перепоховано у Покровському монастирі Севастополя, а 1923-го перенесено на міський цвинтар.
Шмідт став не лише героєм, а й ідолом революції, символом самовідданості стремління до свободи, частиною нашої національної пам'яті. Він увійшов до історії нашої батьківщини як непокірний революціонер.
У його рідній Одесі одну з вулиць названо ім'ям Петра Шмідта.
Лев КУДРЯВЦЕВ
також у паперовій версії читайте:
- КАР'ЄРА— БЛИСКУЧА, ДОЛЯ— ТРАГІЧНА
назад »»»