В ДУШІ МИТЦЯ — КАРТИН МОРЯ
Творчість — вередлива пані.
Вона вимагає повної віддачі сил.
Самозречення...
Не кожний, кому пощастило
зустрітися з нею,
здатний на це.
Але, воістину, щасливий той,
кому, хоч раз у житті,
вона відповіла взаємністю...
Ці рядки пригадалися не на Буковині, де написані поетесою Тамарою Севернюк, а на київському Монмартрі — Андріївському узвозі. Там, між знаменитою растрелівською Андріївською церквою й романтичним Подолом, зазвичай, людно, бо цікаво. Можна почути мови різних народів, тобто туристів-іноземців, оглянути художні виставки, зазирнути в мистецькі галереї й творчі майстерні. Трапляються справжні відкриття. Одне з них, Соntra Fatum — «Наперекір долі» — знайшло гостинний прихисток у «Стародавньому Києві» — заповіднику, де живе й процвітає все «най» — краще, древніше, рідкісніше.
Це — персональна виставка художніх творів Наталії Полунєєвої. Плече підтримки такій події підставили Київська міськдержадміністрація, Головне управління охорони культурної спадщини, Київський науково-методичний центр з охорони, реставрації та використання пам'яток історії, культури та заповідних територій. Методичну допомогу в організації експозиції надала Дирекція художніх виставок України.
— Ми живемо й працюємо за принципом Леонардо да Вінчі, котрий зауважив, що є люди, які все бачать. Є такі, котрі бачать, коли їм показують,— поділилася Ольга Говдя, мистецтвознавець, очільник Дирекції художніх виставок.— Ознайомившись із живописом пані Нати (так її називають близькі), вирішили: роботи варті уваги глядачів, а доля самої мисткині — великого пошанування. Соntra Fatum — перемога сили духу й таланту над фізичними стражданнями.
...Починалося все серед степу широкого на Миколаївщині милій, у райцентрі з величною назвою Вознесенськ. Там, у липні 1961-го, у сім'ї молодих лікарів побачила світ Божий очікувана донька Наталочка. Утім, радість затьмарили помилки колег-медиків: дівчинка народилася хворою на дитячий церебральний параліч. Він вніс серйозні корективи в життя всієї родини Полунєєвих. Малою опікувалися батьки, старший брат Юрій, бабусі Ганна й Оксана. Остання, заслужена вчителька, заради онучки поміняла Комсомольськ-на-Амурі на Дніпродзержинськ.
Там, у загальноосвітній школі-інтернаті, Наталя, інвалід І групи з дитинства, вирізнялася любов'ю до математики, історії, літератури. Повну середню освіту здобула на Київщині, в місті Василькові, де тато Володимир Полунєєв став заслуженим, а також головним лікарем районної лікарні. Нині він мешкає з усією сім'єю в Києві. Маму, Зою Сергіївну, лікаря-акушера, котра дала там путівку в життя не одному десятку малюків, досі впізнають і вітають. Вони зуміли своїх дітей навчити — у прямому й переносному сенсі — триматися на плаву, пізнавати світ. Хай би там як було важко фізично, їздили з донькою горами й долами України, знайомили з Прибалтикою, Золотим кільцем Росії, Ермітажем, Кремлем. Вона й сама, ставши студенткою кредитно-економічного технікуму в Кам'янці-Подільському, почала «вивчати» пам'ятки, музеї, біографії історичних осіб цього міста-заповідника.
Усе посіяне в душі, разом з тисячами прочитаних книжок, а також робота в бібліотеках, дало плоди: Наталя поринула в образотворчість.
— Мої улюблені не лише Пушкін і Лермонтов,— поділилася Наталя Володимирівна.— Зачаровують полотна художників різних часів і народів — Клода Моне, Шишкіна, Васнєцова, Айвазовського. У них усе по-різному, але талановито, надихаюче. Взагалі живопис, фотозйомки, мандри, все побачене немов переплелося в душі й породило жагуче бажання творити.
По-серйозному за живопис пані Наталя взялася три роки тому, коли вже її дочка Зоя стала дорослою й поїхала навчатися до Лондона. До художніх поривань сміливості додала приятелька, кандидат педагогічних наук Неля Калініченко. Прийшла в гості з чистим альбомом і сказала: «Малюй!» Мисткиня-самоук із великими фізичними труднощами взялася за олівці.
Ходу в образотворчість розпочала під поетичними вітрилами «Товарища». Надихнув на це макет знаменитого судна. Його ще мокрий образ, написаний аквареллю, полонив людину моря — дядю адмірала Балтійського флоту Георгія Вінярського. Відтоді сама авторка усвідомила: без суттєвої підтримки професіонала — не обійтися.
Випадок звів із яскравою особистістю, людиною не лише з хорошою школою, а й широким творчим діапазоном — Галиною Дигас. Вона вчить, підказує, оцінює, критикує й надихає свою підопічну. А ще допомагає купувати в крамниці Спілки художників фарби, пензлі, полотна на підрамниках і... спонукає братися за справу. Зазвичай доросла учениця створює чергову композицію. Нині домінують пейзажі. Їхнє розмаїття перемогло натюрморти. На це нині звертають увагу відвідувачі першої персоналії.
— Ми з приятелями спочатку сперечалися, а потім дійшли згоди: мандри й живописні краєвиди — взаємодоповнювані,— поділився враженнями про експозицію в заповіднику Ігор Глушенков, заступник голови Туристичної асоціації України.— Уже стало традицією вояжерам із усіх країн показувати столичні принади, тож Андріївський узвіз набув популярності за кордоном. Практично ніхто не проходить повз виставкові зали. Дуже зацікавили й зворушили полотна незвичної мисткині Нати Полунєєвої. Саме їхні теми надихнули на розмірковування колишніх киян, а тепер громадян Ізраїлю й США, котрі гуляли рідним містом.
— Із дружиною Лаурою ми непосидюхи,— долучився до розмови пан Роман Звинь із Лос-Анджелеса.— Любимо мандрувати, фотографувати, а от творити живописні композиції — не до снаги. Можемо лише захоплюватись і навіть згадувати поетичні рядки. Ось, приміром, пейзаж «Туман над долиною» нагадав вірш нобелівського лауреата Чеслава Мілоша «Там, де долина в зеленій облозі...». Колоритне «Сонячне сяйво» відродило вірш цього ж поета «Коли дуби одінуться весною».
Я теж згодна, що полотна вже зрілої мисткині пробуджують емоції, глибокі роздуми, примушують «озвучувати» враження. «Коні, мої коні» чи «Степом, степом» хіба не перегукуються з українським мелосом і неповторною співачкою Раїсою Кириченко? До слова, її творчість теж була пов'язана з тяжкими фізичними стражданнями.
Те, що художник створює свій світ,— аксіома. Цим, до речі, особливо прославився знаменитий пейзажист-композитор Константінас Чюрльоніс. Його цикл «Створення світу» став етапним. Сподіваюся, цикл Соntra Fatum Наталі Полунєєвої теж буде етапним. Хай доля їй сил додає!
Олена СЕДИК
також у паперовій версії читайте:
- СЕЛО МОЄ — САША
назад »»»