ЛІТНІ ПОЛІТИЧНІ
ЗАМАЛЬОВКИ, або ЧИМ «РОЗВАЖАЮТЬСЯ» ВЛАДА ТА ОПОЗИЦІЯ
У РОЗПАЛ «МЕРТВОГО СЕЗОНУ»
Літній період у політиці традиційно вважається таким собі «мертвим сезоном». Однак нинішня відпускна пора усе-таки знаменується певними пожвавленнями. Передусім завдяки епопеї з розглядом справи проти Юлії Тимошенко у Печерському суді Києва. Проте, як мовиться, не екс-прем'єркою єдиною... Останніми днями чимало подій привернуло до себе увагу. Тож наші сьогоднішні публікації більше нагадуватимуть літній політичний калейдоскоп.
Соціалістам не вдалося «розМОРОЗитися»
До різних партійних форумів у широкої громадськості давненько настрій, м'яко кажучи, стримано скептичний. Надто багато в нашому політикумі наплодилося сучасних «умів, честей та совістей» нашої епохи. Коли ж правлячу функцію упевнено взяла у свої донецькі руки Партія регіонів, з'їзди взагалі перестали приваблювати політичних гурманів — що на них робити, коли й так усе зрозуміло.
Однак бувають винятки навіть із таких зашкарублих правил. Саме це продемонстрували нещодавно представники Соціалістичної партії України. Політична сила, котра після останніх парламентських виборів нібито стовідсотково зійшла на маргінес, нині активно намагається повернутися у велику політику.
Задля цього соціалісти навіть вирішили зробити дві важливі справи. По-перше, на партійному форумі, котрий відбувався минулої неділі, було ухвалено принципове рішення про перехід партії в опозицію. Нагадаймо: після завершення епохи Леоніда Кучми (коли СПУ не мала жодних точок дотику з тодішнім режимом) соціалісти упевнено приміряли до себе провладне «вбрання». Спершу, наприкінці 2004 року, Олександр Мороз «со товаріщі» підтримав на президентських виборах Віктора Ющенка. В результаті під час формування уряду представники СПУ увійшли до його складу.
У 2006-му після парламентських виборів Мороз кардинально змінив свої вподобання і за допомогою колишніх опонентів із Партії регіонів отримав омріяне крісло Голови Верховної Ради. Потім усіляко сприяв поверненню у прем'єрське крісло Віктора Януковича. До речі, саме цими днями минає п'ять років від тих буремних подій, що ознаменувалися підписанням так званого Універсалу національної єдності.
Отже, співпраця СПУ з партіями, котрі перебували при владі, була не такою вже й тривалою. Після 2007-го соціалісти не подолали тривідсоткового «рубікону» і вперше у своїй історії залишилися поза парламентськими стінами. Тож повернення до Верховної Ради СПУ воліє провести знову під знаком опозиційності.
Власне, це й не дивно, адже чинна влада буквально топчеться по найсвятіших пріоритетах соціалістів, декларованих (принаймні публічно) упродовж багатьох років. Це і питання торгівлі землею, і пенсійна реформа, і суттєве скорочення соціальних програм.
З іншого боку, нинішнє повернення СПУ в опозицію відбувається за дивних обставин. Бо до партії, поза всякі сумніви, придивляється влада. Нещодавно представники Партії регіонів проводили ґрунтовне дослідження, яке засвідчило: довіра до ПР у центральних областях нашої держави не росте. Тому найближчим часом можна очікувати «розкрутки» у цих регіонах соціалістичних ідей як такої собі «напівкишенькової» опозиції.
Утім, така ідея може також провалитися. І не через позицію «регіоналів». Просто соціалісти на останньому з'їзді так і не зуміли обрати собі нового голову партії. На цю посаду претендували двоє: багаторічний лідер і засновник СПУ Олександр Мороз та молодий і амбітний екс-міністр транспорту Микола Рудьковський. Баталії на з'їзді вирували ще ті, але достатньої підтримки не змогли забезпечити собі ні той, ні інший. Тепер долю партійної булави вирішуватимуть 14 серпня, коли Мороз і Рудьковський «схрестять зброю» вдруге.
Можна сміливо прогнозувати: якщо СПУ дістанеться Миколі Рудьковському, то задекларована тиждень тому опозиційність виявиться лише кишеньковою. Коли до керма партії повернеться досвідчений Олександр Олександрович, як знати... Досвіду йому не позичати, тож у СПУ з'явиться реальний шанс повернутися до великої політики.
«Ну, Черновецкий, что возьмешь...»
Початок серпня приніс в Україну несподівану звістку — офіційний мер столиці Леонід Черновецький буцімто має подвійне громадянство. Крім українського, він та його дружина нібито мають ще й ізраїльські документи. Причому ці документи отримано ще 1994 року.
Якщо це справді так, то виходить парадокс: біпатрид Черновецький двічі (у 1998 і 2002 р.) обирався народним депутатом і двічі (у 2006 і 2008 рр.) мером столиці держави. А у 2004-му Черновецький, пригадується, ще й балотувався у президенти нашої держави. Особливої підтримки він тоді не здобув, але ж був зареєстрований і пройшов кампанію, що називається, від і до.
Усе це не було б так сумно, якби в Україні на законодавчому рівні не було закріплене правило лише про одне громадянство. Усі перипетії, що час від часу точаться навколо можливості надання права подвійного (а то й потрійного!) громадянства, поки що, на щастя, успіху не мають.
Скандал із мером Києва ще більше оголює проблему, котра виникла у столиці з приходом до влади Віктора Януковича. А саме Київ ось уже півтора року перебуває без легітимної влади. Представники Партії регіонів, котрі чудово розуміють свій низький рейтинг у столиці, зробили все можливе, щоб затягнути із проведенням на київських теренах будь-яких виборів. Для цього через парламент навіть було «протягнуте» рішення про ліквідацію у столиці районних рад. Більш-менш легітимна Київрада, котра в часи розквіту Черновецького чудово обслуговувала його інтереси, тепер служить новим господарям.
Щодо керівника столичної міськдержадміністрації Олександра Попова, то він може бути гарною людиною і талановитим керівником. Проте легітимного підтвердження (офіційно висловленої довіри киян) у нього як не було, так поки що й немає.
Власне, цим фактом його «регіональні» однопартійці, з одного боку, роблять Попову ведмежу послугу, з іншого — розв'язують йому руки на ведення самостійної гри в майбутньому. Пригадуєте, як на початку свого правління колишній столичний градоначальник Олександр Омельченко був у подібній ситуації. Спершу він, на думку багатьох правників, не зовсім законно «витіснив» тодішнього мера Леоніда Косаківського. Згодом здобув у городян заслужену повагу, двічі підтверджував її на виборах. Причому уже не сприймався як ставленик Леоніда Кучми. Радше, навпаки.
Не зайвим буде також нагадати, що усунення Леоніда Черновецького від влади у Києві відбулося м'яко. Черновецького, на відміну від Юлії Тимошенко чи Юрія Луценка, ніхто не переслідує. Якби не скандал із подвійним громадянством, про нього, схоже, взагалі б забули.
А так у представників загальноукраїнської владної команди нині з'явився додатковий «головний біль». Він нібито не такий сильний, та все ж ситуацію потрібно коментувати. Цікаво, що на арену після тривалої перерви знову вийшла радник Президента Ганна Герман.
Вона намагається зробити хорошу міну при не надто вдалій грі й патетично розмірковує над тим, що Черновецькому було б краще самому довести відсутність у себе ізраїльського громадянства. Мовляв, так він зніме усі інсинуації.
Після сюжету з Тель-Авіва, показаному днями на ТСН, де Черновецький, випроваджуючи кореспондентів зі свого помешкання, щось непевно говорить про відсутність у нього громадянства Ізраїлю, сумніви про наявність такого громадянства, мабуть, зникли навіть у найбільших скептиків.
За п'ять хвилин до головного «двобою»?
Триває протистояння Генеральної прокуратури та Юлії Тимошенко. Арена «битви» — та сама, Печерський районний суд Києва. Щоправда, з кожним судовим засіданням тут виникають нові й нові подробиці, деталі. Наприклад, нещодавно екс-прем'єр-міністр висловила припущення, що одним із виконавців судового процесу у її справі є президентський радник Андрій Портнов — колишній бютівець, котрий до того ж представляв інтереси Юлії Володимирівни, коли вона намагалася довести факт сфальшування президентських виборів-2010.
Друга вельми цікава новина — в партії «Батьківщина» днями почали твердити, що Адміністрація Президента готує нові провокації проти Тимошенко. Зокрема, за інформацією цієї партії, екс-прем'єра найближчим часом можуть звинуватити у причетності до вбивства Вадима Гетьмана та Євгена Щербаня.
«Перед першим заступником Генпрокурора Ринатом Кузьміним із посиланням на главу держави поставлено вражаюче цинізмом завдання звинуватити Юлію Тимошенко нібито у причетності до замовних убивств і терористичної діяльності, зокрема до вбивства Вадима Гетьмана та Євгена Щербаня»,— ідеться в повідомленні.
Звичайно, цю інформацію можна сприймати і як таку собі гру на випередження, і як провокацію. (Показово, що вперше подібна інформація прозвучала в кулуарах Печерського суду, коли в чергу на допит стояла ледь не половина міністрів попереднього уряду). Влада змушена буде спростовувати такі бютівські припущення у разі, якщо вони не відповідають дійсності. Проте поки активних спростувань не чути...
Тим часом на «газовому» судилищі також з'являються нові фігуранти. Зокрема, цікаво було спостерігати за такою собі «битвою» колишніх прем'єр-міністрів — Тимошенко та Єханурова. Останній намагався прив'язати «гріхи» Юлії Володимирівни за 2009 рік ще до подій 2000-го. Тоді, мовляв, існували намагання перекласти борги компанії ЄЕСУ (що її в середині 90-х очолювала Тимошенко) на державу. Тому Юлія Тимошенко постійно відчувала залежність від Російської Федерації й пішла на укладання невигідних для України контрактів.
Сама Тимошенко намагалася парирувати такі звинувачення тим, що Єхануров також далеко не святий у своїй діяльності. Мовляв, у 2006 році, коли газовий конфлікт із РФ мав місце, Юрій Іванович як керівник уряду допустив на ринок компанію «РосУкрЕнерго», котра згодом стала притчею во язицех усіх газових конфліктів.
Передавати подробиці цієї перепалки немає сенсу. Доречно зробити кілька висновків. По-перше, свідчення Юрія Єханурова ще на крок наблизили потенційно найцікавішу «дуель» у нинішньому судовому процесі — зустріч Юлії Тимошенко та екс-президента Віктора Ющенка. На тлі цього весняна очна ставка Леоніда Кучми та його колишнього охоронця Миколи Мельниченка втрачає будь-які барви.
По-друге, доводиться констатувати: поки судові засідання тривають, літо потихеньку добігає кінця. Незабаром доведеться думати про отримання нової порції енергоносіїв. На жаль, в уряді, котрий так захопився списанням усіх бід на своїх попередників, немає й близько плану дій щодо, скажімо, можливості коригування газових контрактів. Коли Прем'єр-міністр Микола Азаров заїкався про це, його російський колега Володимир Путін лише саркастично усміхався у відповідь.
* * *
Утім, коли це в Україні дбали про перспективу? Жити сьогоднішнім днем стало ознакою хорошого тону для будь-якої влади. От і виходить, що нам доведеться побачити чимало подібних «політичних замальовок». Зараз вони літні. А бувають же із забарвленням інших пір року. Ще й як бувають!
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
- ІЗ ПУКАЧЕМ НЕ ПОСПІШАЮТЬ
- КАРПАЧОВА «ВМИЛА РУКИ»?
- QUO VADIS, УКРАЇНО...
назад »»»