ДЕБЮТИ І ПРОГНОЗИ
Цьогорічний міжнародний кінофестиваль «Харківський бузок» порадував талановитими творами.
Голова журі Володимир Фокін так сказав: «Висловлюю упевненість, що фестиваль буде рік у рік духмяніти новими ароматами відкриттів, а Харків обов'язково стане містом, де пропишеться один із головних європейських кінофестивалів». І під оплески присутніх оголосив переможців.
У номінації глядацьких симпатій найкращим фільмом визнано «Осінній блюз» харківського режисера Артема Христофорова. Ще три призи дісталися українським митцям. Так, приз імені Людмили Гурченко присудили киянину Олександрові Фомічову за кінострічку «Шанс». Гран-прі фестивалю завоював «Червоний трикутник» колишнього слобожанина, а нині москвича В'ячеслава Серкезі. Азербайджанський режисер Шаміль Алієв за фільм «Спадщина Гала» отримав приз журналістських симпатій; як кращий анімаційний фільм визнано мюзикл Марата Ганієва з Татарстану; Олександр Бузанов (Москва) за картину «Портрет мого тата» потрапив до списку творців найкращих неігрових фільмів. Короткометражний фільм московського режисера Андрія Симонова «Нема проблем» відзначено як краща операторська стрічка, а його другий фільм «Паперова пам'ять» поцінували за найліпший сценарій.
Відомих учасників приїхало чимало. Творчі зустрічі з Олексієм Петренком, Остапом Ступкою, особливо з Жаном-Полем Бельмондо запам'ятаються. Останній, як почесний гість фестивалю, взяв участь у його відкритті, залишив відбитки своїх долонь на алеї слобожанських зірок, провів творчий вечір, зустрівся з журналістами.
— Мало хто повірить, але я важко пробивався в актори,— визнав Бельмондо.— Навіть після успішного закінчення серйозних курсів драматичного мистецтва мені прямо сказали, що я — нездара. Проте я мав упертий характер і під час випускного спектаклю зал уже аплодував мені стоячи. Відтоді, як із рогу достатку, посипалися запрошення з театрів. Я почав із провінції, помалу, але невідступно йшов до Парижа.
— Коли, метре, прийшов до Вас справжній успіх, слава?
— Кіно допомогло вибитися у люди, особливо після виконання головної ролі у фільмі режисера Жана-Люка Годара «На останньому подиху». Ця стрічка стала початком новітнього напрямку кінематографії Франції 1958–1963 років.
— І Вас почали порівнювати із зірками світового кіно — Гемфрі Богартом, Марлоном Брандо, Жаном Габеном?
— Так було.
— Як Ви познайомилися з Годаром?
— Можна сказати, випадково. Ми зустрілися під час прогулянки на паризькій вулиці Сен-Бенуа. До мене підійшов чоловік і запропонував: «Хочете зніматись у кіно?» Подивився я на нього з недовірою — сумне обличчя, в окулярах. А він несподівано запропонував: «Я платитиму по п'ять тисяч франків щодня». Я засумнівався, але переконала дружина: погоджуйся. За одну зміну ми зняли з ним короткометражку «Шарлотта та її хлопець», потім «На останньому подиху». Якраз цей фільм випередив час.
— У багатьох фільмах ваші герої виконують складні трюки, Ви їх робили за допомогою дублерів?
— Я мав міцне тіло, гарну статуру, тому всі трюки робив сам. Після зйомок фільму «Страх над містом» (там є сцена, де герой Бельмондо переслідує злочинця на даху потяга, який рухається з великою швидкістю.— Авт.). Тоді машиніст сказав мені, що він і за сто тисяч доларів не погодився б на такий смертельний ризик. У молоді роки я свідомо ризикував, щоб утвердитись як справжній мужчина, аби гордо і упевнено дивитися в очі жінок, котрі мені подобалися. На жаль, я не вмів із ними довго дружити, а кохання — річ примхлива. Актриса Урсула Андресс так висловилася про наші взаємини: «Жити з Жаном-Полем — це однаково, що постійно перебувати в епіцентрі циклону».
До слова, саме через неї Бельмондо розлучився зі своєю першою дружиною танцівницею Елоді Константен, котра народила йому троє дітей. Наступний шлюб із Наталі Тардівель протримався шість років. У сімдесят Бельмондо знову став батьком, але й цей шлюб був недовгий. Метр щиро вдячний усім жінкам, яких кохав, друзям, особливо Алену Делону (сорок років не розлучаються, розуміють один одного з півслова).
2006-го Бельмондо був нагороджений орденом Мистецтв і Літератури (найвища відзнака Міністерства культури Франції). Так було відзначено майже півстолітню творчість актора, а на Каннському фестивалі (2011) його вшанували «Золотою пальмовою гілкою» за внесок у світовий кінематограф.
Харків метр полюбив. Як пристрасний футбольний уболівальник, він сказав, що коли його команда гратиме на харківському стадіоні, котрий йому надзвичайно сподобався, обов'язково ще раз приїде до нашого міста, візьме участь у «Харківському бузку-2012» і вболіватиме за свою збірну.
Віталій СТЕГНІЙ з Харкова
також у паперовій версії читайте:
- «ЦЕЙ КІНОФОРУМ ОЧІКУЄ ВЕЛИКЕ МАЙБУТНЄ»
- ТРАГЕДІЯ СІМ'Ї МКРТЧЯН
- «РЕЖИСЕР — ТРОХИ БЛАЗЕНЬ»
назад »»»