У ГАЛАКТИЦІ МІЛЬЯРДИ ПЛАНЕТ, МАТІНКА-ЗЕМЛЯ — ОДНА...
Згідно з найпопулярнішою нині в космології Стандартною моделлю світобудови, Всесвіт у нашу епоху безперервно розширюється з прискоренням. Ця модель відкрита, бо передбачає, що Всесвіт народився внаслідок так званого Великого вибуху (ВВ) близько 14 млрд років тому і відтоді розширюється (в різні епохи з різною швидкістю). Вчені дійшли висновку: в наш час зростання темпів прискорення набуло постійного характеру, тобто Всесвіт розширюватиметься вічно зі зростаючою швидкістю в напрямку до так званої теплової смерті...
Нескінченність циклів
У попередній публікації на космологічну тему «Усе повториться спочатку...» («ДУ» від 31.12.2010 р.) було висловлено альтернативну думку. Коротко її основні тези. В еволюції сущого вірогідніша не відкрита модель, а модель Всесвіту, що пульсує. За Стандартною моделлю внаслідок дії нещодавно відкритої так званої темної енергії — енергії космічного вакууму, котра діє як сила відштовхування (антигравітація),— швидкість космологічного розширення має зростати... до нескінченності. Сила відштовхування темної енергії (на відміну від гравітації) пропорційна. Це означає: чим більший простір між тілами, тим потужніша антигравітація. Оскільки в процесі розширення простір невпинно збільшується, безмежно має зростати і сила відштовхування, а разом із нею швидкість розбігання галактичних структур.
Проте за Спеціальною теорією відносності А. Ейнштейна швидкість руху будь-яких матеріальних тіл у просторі не може перевищувати швидкості світла у вакуумі (близько 300 тисяч кілометрів за секунду). Виходить, прискорення швидкості космологічного розширення не може бути нескінченним, позаяк воно обмежене швидкістю світла?! Більше того, за теорією відносності жодні матеріальні тіла і структури (крім, звичайно, фотона) не спроможні рухатися зі швидкістю світлового променя. Адже при наближенні їхньої швидкості до світлової маса зростатиме до... нескінченності. Разом із масою збільшується за певним законом і сила тяжіння.
Отже, в далекому майбутньому, коли швидкість руху галактик у процесі прискореного розширення Всесвіту наблизиться впритул до швидкості світла, їхня маса почне швидко прибувати. Зростання маси спричинить приріст гравітації, яка чинитиме все більший опір антитяжінню. Завдяки цьому матеріальні тіла і структури врешті-решт почнуть дедалі швидше зближуватися, підкоряючись силі гравітації, що безупинно зростатиме.
Із відомих фізичних законів випливає, що всесвітнє тяжіння в цих умовах має стягнути всю масу/енергію «в точку». Оскільки фізичних законів, що діють у космічній безмежності, ми не знаємо, є підстави припустити, що в тих екстремальних умовах у дію вступають інші (на відміну від «наших») закони природи. Коли щільність (густина) маси/енергії та її температура досягнуть певної межі, маса/енергія спалахне самочинно в черговому Великому вибуху. Розпочнеться новий цикл еволюції — етап розширення маси/енергії, етап її різноманітних фізичних і хімічних еволюційних перетворень і формування нового Всесвіту.
Отже, вічність Всесвіту — в нескінченній низці еволюційних циклів: Великий вибух — розширення — стиснення і знову Великий вибух.
У кожному циклі — нова якість сущого?
Минулого століття, коли ще не було відомо про антигравітаційну дію космічного вакууму, окремі космологи вважали, що при реалізації пульсуючої моделі в будь-якому циклі має все точнісінько повторюватися. Після чергового ВВ процеси розширення і трансформації маси/енергії копіюватимуть з точністю один до одного процеси, що протікали в попередніх циклах. Із подібними наслідками щоразу утворюватимуться в однаковій пропорції всі складові чергового всесвіту — від найменших елементарних часток до зірок і планет, інших космічних тіл, галактик, їхніх груп, скупчень і надскупчень. Щоразу народжуватиметься його точна «ксерокопія» — ідентична до попередніх як щодо великомасштабної структури, так і до глибинної будови мікрочасток речовини. Виходило, що в кожному циклі пульсації на певному етапі утворюватиметься щоразу нова Сонячна система, планета Земля з точно таким самим Місяцем на орбіті, й життя виникатиме на кожній землі, й розвиватиметься («чергова»?) людська цивілізація.
Однак аналіз новітніх досягнень астрономічної науки свідчить про інше. У разі реалізації моделі Всесвіту, що пульсує, повторюватиметься, напевно, лише найзагальніша схема сущого. Як сказано вище, після чергового ВВ маса/енергія розширюватиметься за знайомим нам сценарієм, утворюючи простір — час і певну структуру матерії. І так до визначеного рубежу. Потім розширення зміниться стисненням, і... вибухне в черговий раз. При цьому якість матерії навряд чи повторюватиметься. Імовірно, що в природі діє загальний закон нескінченності унікальностей. Його можна приблизно сформулювати так: «кожна достатньо складна система в природі оригінальна, єдина у своєму роді, неповторна, себто унікальна».
Отже, в кожному циклі пульсації енергія може презентуватися в іншій (своєрідній!) іпостасі. Не обов'язково у вигляді звичної нам баріонної речовини і знайомого випромінювання. У нашому Всесвіті, тобто в нашому циклі пульсації, наприклад, панує матерія. А в іншому циклі це може бути антиматерія або щось інше. Енергія може виявляти себе в найрізноманітніших формах, «відгадати» які не вистачить найбурхливішої людської фантазії.
Проте так не сталося!
Цю думку вперше було висловлено на сторінках «ДУ» майже півтора десятиліття тому («Агей, гуманоїди?» — «ДУ» від 13.09.1997 р.) Відтоді астрономічна наука зробила величезний крок уперед. Новітні дослідження не заперечують правильності такого судження. Як нещодавно повідомили ЗМІ, за допомогою сімейства космічних телескопів, що в XXI ст. працюють на навколоземних і навколосонячних орбітах, а також потужних наземних радіотелескопів відкрито 1235 екзопланет, тобто планет в інших зоряних системах. До спеціального каталогу, який веде Паризька обсерваторія, станом на 1 січня 2011 р. занесено поки що 519 планет. Решту ще не внесено до каталогу, бо одержану інформацію перевіряють наземні спостережні засоби. Для цього потрібно чимало часу.
Серед знайдених понад тисячу двісті «чужих» планет лише 54 обертаються у «зоні життя». За величиною тільки одна з десяти може бути порівняна із Землею. Проте величина (діаметр диску) — це лише одна з багатьох необхідних якісних характеристик у порівняльному аналізі планет, коли йдеться про можливу наявність на них життя. Астрономи шукають планету-близнюка Землі, яка б була подібна не тільки за розміром, а й за фізичними та хімічними властивостями. Насамперед за масою і геологічною будовою, температурними умовами на поверхні, наявністю рідкої води й відповідної атмосфери тощо.
Навряд чи на цьому шляху чекає швидкий успіх. Хоч мрійники-уфологи захоплено розповідають про контакти з подібними до нас інопланетянами, котрі начебто систематично прилітають на Землю з візитами. Поміркуймо! У грандіозному Всесвіті, ймовірно, були десь і колись, або є тепер, чи утворяться в майбутньому планети, на яких могло (чи може) зародитися життя, навіть розвинутися до стадії розумного. Астрономи теоретично підрахували, що в нашій Галактиці (Чумацький шлях), наприклад, із 50 мільярдів наявних планет два мільярди можуть обертатися навколо «своїх» зірок у «зоні життя».
Чи справді зародилося хоч на деяких із них життя? — ось запитання. Як про це дізнатися? Треба мати на увазі, що нас від інших можливих цивілізацій відокремлюють не тільки величезні космічні простори, а й такий нездоланний фізичний чинник, як простір — час. Простий приклад. Точно знаємо, що кожен із нас у минулому обов'язково мав прапрапрадіда і прапрапрабабусю. Фізично ми не можемо з ними зустрітися, бо між нами лежить товща часу. Так, діаметр спіралі Чумацького шляху сягає сто тисяч світлових років! Інопланетянам з інших цивілізацій, аби зустрітися з нами, треба «здолати» не просто мільйони-мільярди кілометрів, а час, притому не якесь одне «нікчемне» століття, а тисячі й десятки тисяч років. Можна впевнено сказати, що, по-перше, «щільність» розвинутих цивілізацій у Галактиці невелика, тож між ними лежать відстані в сотні й тисячі світлових років. По-друге, вони (якщо й є?) розкидані в різних епохах. Це унеможливлює не тільки безпосередні контакти насельників різних планет, навіть взаємний обмін радіосигналами між нами і ними малоймовірний. Що вже говорити про сто мільярдів інших галактик Всесвіту!
Слід також урахувати, що на інших планетах, якщо і розвинеться життя, воно буде іншим, не схожим на земне, й розум буде зовсім інший. Чому?
Як відомо, подібними один до одного є лише однояйцеві близнюки. Вони народжуються від одного батька і з однієї материнської яйцеклітини. Тобто геноми кожного з близнюків складаються з ідентичних батькових і материнських генів. Ці гени похідні від конкретних батьків як матері, так і батька, тобто від індивідуальних геномів дідів-бабусь, прадідів-прабабусь у глибину часів.
У космічній «родині» близнюк Землі міг з'явитися лише в одному випадку: якби 4,5 млрд років тому при утворенні Сонячної системи на третій від нашого світила орбіті утворилася не одна планета (яку нарекли Землею), а дві абсолютно однакові (та ще й з тотожними за масою супутниками, як наш Місяць). Проте так не сталося! В іншій зоряній системі «близнюка» годі й шукати!
Знову-таки — чому?
Сонячна система (отже, й наша планета) утворилися з конкретної газопилової хмари. Звідки взялася ця хмара? Напевно, це був залишок зірки попередньої генерації, що «прожила» свій вік і за фізичними законами вибухнула, скинувши в навколишній простір основну масу своєї речовини. (До речі, подібне має статися і з Сонцем приблизно через п'ять мільярдів років). Ота газопилова хмара стала «генетичним матеріалом» як для Землі, так і для Сонця, інших членів Сонячної системи. Веду до того, що екзопланети інших зоряних систем, на яких сподіваємося знайти життя, тим більше подібне до нашого, тим більше ще й розумне, утворилися з інших за хімічним складом і фізичними параметрами газопилових хмар, тобто з іншого генетичного матеріалу. Отже, шукати серед них близнюка Землі — це все одно, що шукати двох однакових людей серед скандинавів і аборигенів Австралії.
Слід зважити й на таке. Хоч однояйцеві близнюки подібні зовні, характером, темпераментом і ментальністю, їхні долі складаються по-різному. Навіть у випадку, коли на орбіті Землі утворилися б дві планети-близнюки, процеси еволюції на кожній навряд чи протікали б увесь час ідентично.
За науковими даними, природа Землі потерпає від великомасштабних космічних та інших глобальних катастроф у середньому раз на 100 млн років. Такі катаклізми вносять суттєві корективи, зокрема, і в процес еволюції живих організмів. Так, 200 млн років тому у Світовий океан «шубовснув» масивний астероїд — загинуло до 90% населення. Подібний випадок знову стався 65 млн років тому. Через різке і тривале похолодання вимерли холоднокровні динозаври, які до того панували у фауні планети. Це сприяло бурхливому розвиткові теплокровних ссавців, до класу яких належить і людина.
Можна навести й інші подібні приклади з геологічної історії планети. Робимо висновок: навіть у разі двох однакових «земель» на одній орбіті через певний час картини життя на кожній з них виявилися б різними! Які причини цього?
Дещо про дуалізм
Такі відмінності випливають із судження, наведеного вище. Повторімося: кожна достатньо складна система в природі унікальна. Еволюція як у живій, так і в неживій природі відбувається не тільки суворо за фізичними законами. Важлива роль у складних природних процесах належить Його Величності Випадку. Як у великому, так і в малому. Що складніша природна (та й суспільна?) система, то імовірніше втручання випадку в закономірний еволюційний процес. Можемо сказати, що еволюція сущого ґрунтується на двох основоположних засадах — закономірності й випадковості. Саме в цьому, вірогідно, полягає дуалізм (двоїстість) сущого. Закономірність є правилом, випадковість — винятком. Та знаємо, що винятки лише підтверджують правило!
Правильність такого судження можна підтвердити безліччю прикладів. Серед мільярдів землян не було, немає і не буде двох абсолютно однакових. Хоч у кожної людини одна голова, дві руки, дві ноги. (Вище зазначали, що навіть у однояйцевих близнюків долі складаються по-різному, тобто у форматі простір — час вони не ідентичні). В лісі не знайдемо двох абсолютно однакових дерев, але у кожного є корінь, стовбур, гілки, листя...
Чому довгострокові прогнози погоди рідко відзначаються належною точністю стосовно всіх географічних зон? Тому, що глобальна кліматична система надзвичайно складна — у закономірні процеси циркуляції повітря щоразу втручаються випадкові чинники.
Нещодавно Японія пережила великий землетрус, що спричинив катастрофічне цунамі. Водночас («за законом підлості»?) вибухнув несподівано вулкан Сінмое. Сейсмологічна служба цієї країни висококваліфікована й досвідчена. Проте рух тектонічних плит та інші процеси в надрах Землі складні, тому в цих подіях можливі випадковості, тобто кожний землетрус унікальний. А передбачити подібні катаклізми навіть висококваліфіковані спеціалісти не здатні...
У космосі немає двох (або більше) абсолютно однакових планет чи зірок, навіть комет, астероїдів. Немає однакових галактик чи галактичних структур — усі різні. І в моделі Всесвіту, що пульсує, в кожному циклі пульсації внаслідок чергового Великого вибуху народжуватиметься інший Всесвіт, унікальний у своєму роді. Всесвіт — найграндіозніша і найскладніша самодостатня й саморегулююча динамічна енергетична система. А різноманітність форм енергії в природі невичерпна!
Борис ГВАРДІОНОВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»