ЩО ДАЛІ?
За кілька місяців мине десята річниця місії НАТО в Афганістані. На початку травня нинішнього року після довгих пошуків було ліквідовано Усаму бен Ладена, чия діяльність стала причиною американської інтервенції у 2001 році.
За збігом обставин нинішнього року афганські військові й поліція починають перебирати (від сил ISAF і американців) відповідальність за безпеку на території своєї держави. Закінчення трансформації передбачено на 2014-й. Тим часом події у регіоні набирають динаміки, а смерть лідера «Аль-Каїди» є тільки одним із чинників, який може вплинути на остаточний результат десятилітнього процесу будівництва підвалин демократичної системи в Афганістані.
Рішення із визначення дати передачі відповідальності за 34 провінції афганським силам ухвалено на лісабонському саміті НАТО у листопаді минулого року. У заяві після завершення саміту Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен наголосив, що процес передачі окремих округів буде проходити за відповідних умов, а командування міжнародних сил має бути впевненим, що афганські сили цілковито готові узяти відповідальність за свою країну. Генеральний секретар заявив, що навіть тоді афганців не залишать самих. За оптимістичними розрахунками, у 2014 році сили ISAF не братимуть участі у бойових діях на території Афганістану. Однак оголошення термінів відбулось обережно.
Афганістан нині
На жаль, результати запровадження миру і демократії на афганській землі належить оцінити критично. Країна, що віддавна вважалася «цвинтарем імперій», виявилася територією, на якій неможливо встановити повний контроль. Після десяти років боротьби не вдалося перемогти партизанські сили, до яких належать як таліби, так і прихильники інших опозиційних збройних організацій. Більше того, заколотники надалі контролюють кілька регіонів країни, а у багатьох сіють терор, показуючи безсилля і неміч адміністрації президента Хаміда Карзая.
Найбільш несприятлива ситуація склалася в південних провінціях, де регулярно доходить до боїв і замахів на підрозділи афганської армії (ANA), поліції (ANP) і міжнародну коаліцію. Напади спрямовані також проти місцевих чиновників і працівників закордонних фірм, неурядових організацій. Іншою серйозною проблемою в масштабах країни є ставлення більшості суспільства до уряду Ісламської Республіки як маріонеткової інституції. Не дивно, що кожні чергові «демократичні» вибори завершувалися фарсом.
Від 2004-го в Афганістані не було виборів, які не супроводжувалися б суперечками і протистоянням через маніпуляції й шахрайство. Афганські вибори характеризуються ще й тим, що попри величезну мобілізацію сил правопорядку і війська (разом із НАТО), вони відбуваються в атмосфері страху перед нападами, а в деяких регіонах з огляду на безпеку взагалі не відкривають виборчих дільниць.
Щодо чесності виборів, то варто нагадати про дві останні кампанії: президентську, два роки тому, від участі у якій за суперечливих обставин відмовився опонент Карзая — доктор Абдула Абдула, та вибори до парламенту торік, після яких розгляд скарг на маніпуляції й шахрайства тривав кілька місяців. Якщо у політичному сенсі Карзай і його люди виходили з післявиборчих розборів переможно, то щонайменше на довірі земляків вони втрачали. У суспільстві поширена думка, що Карзай перебуває при владі завдяки підтримці Сполучених Штатів.
Внутрішні розподіли і протистояння між більш-менш безпечною Північчю і охопленим боями Півднем Афганістану поглиблюються. Хоч до Кабула широким потоком пливуть гроші з «допомогових» бюджетів, його поглинає море корупції. Зате квітне наркобізнес — від часу повалення талібів нелегальне виробництво героїну зросло у сорок разів.
Ісламська Республіка Афганістан у своїй сучасній формі не функціонує відповідно до демократичних ідей, учасники коаліції — американці та їхні союзники — намагаються сформувати інше уявлення про Афганістан. Варто відзначити успіхи у будівництві нової інфраструктури — у країні нові дороги, сучасні комплекси будинків, поліпшується ситуація в освіті, особливо жінок. Розвиваються і систематично вдосконалюють свій вишкіл сили безпеки — ANA і ANP. На афганському ринку з'явились інвестори з-за кордону, які розпочали розробку корисних копалин. У провінціях діють групи відбудови (PRT), які ефективно підтримують місцеві органи влади у різноманітних ініціативах.
Одначе пріоритетом залишається безпека. Інформація про успіхи НАТО, ANA і ANP у цьому напрямі незначна, а у суспільному сприйнятті малоймовірна. У дискусії навколо Афганістану є твердження, що Північноатлантичний альянс утрачає свою ідентичність і замислюється над тим, як вийти з конфлікту, не втративши обличчя.
«Мученик» Усама і сила джихаду
У такій ситуації з'явилась інформація, що головний «винуватець» афганської інтервенції — Усама бен Ладен — загинув у Пакистані від рук американських спецпідрозділів. Більшість експертів вважає, що «Аль-Каїда» нині не має в Афганістані великих можливостей для дій. Після смерті бен Ладена світ очікував на реакцію талібів — головного противника афганських урядових сил і НАТО. Існували певні сумніви щодо їхньої позиції. Хоч між бен Ладеном і лідером талібів Муллою Омаром завжди були добрі стосунки, але не з усіма членами «Аль-Каїди» він перебував у згоді. Дехто з талібів вважав себе зрадженим бен Ладеном, наголошуючи, що це через нього стався напад Сполучених Штатів у 2001 році, які усунули талібів від влади.
Командування талібів спростувало всі здогадки. На інтернет-сайті «Голос джихаду», який належить ісламському емірату Афганістану (так продовжує себе іменувати «тіньовий кабінет» талібів) з'явилося звернення під назвою «Смерть шейха Усами не принесе користі американцям», у якому таліби відзначили заслуги бен Ладена такими словами: «Афганці не забудуть боротьби і посвяти великого патрона ісламу, який боровся з ними пліч-о-пліч».
Опублікований текст водночас був декларацією продовження «священної війни», яку прихильники Мулли Омара ведуть в Афганістані з 2001-го: «Американці й коаліція хрестоносців не повинні думати, що їхня нечестива війна проти ісламської Умми приведе до тріумфу чи послабить силу мусульманського джихаду. Як довго невірні загарбники будуть підтримувати свої колоніальні амбіції, так довго кожен відданий син Умми захищатиме цінності й суверенність ісламу».
У процитованому зверненні таліби висловили своє ставлення до збройної операції на території Афганістану, котру західні медіа розцінили як операцію-помсту за вбивство лідера «Аль-Каїди»: «Американці та їхні маріонетки повинні відчути дух операції «Бадр». Витривалість і наполегливість моджахедів свідчить про волю до боротьби. Мучеництво шейха Усами не має негативного впливу на рішучість моджахедів у цій святій війні».
Операція талібів «Бадр»
«Весняний наступ» талібів у Афганістані відбувається кожного року. Цього разу сигнал про нього було послано за день до появи інформації про смерть найбільш розшукуваної людини на землі. Речник ісламського емірату Афганістану поінформував, що цьогорічний наступ буде проводитися під кодовою назвою «Бадр». Ця назва несе історичну та релігійну символіку і неодноразово використовувалася для збройних операцій у мусульманському світі (у тому числі у Єгипті й Кашмірі). «Бадр» означає місце вирішальної битви війська пророка Мухаммеда з курайшитами у 624 році. Згадана у Корані битва виявилася поворотною у кампанії прихильників ісламу, який щойно народжувався, з невірними. Джерела зазначають, що завдяки перемозі під Бадром мусульманська спільнота у Медині відчула свою силу. Отже, символічна вимова сильна.
Лідери талібів дали афганцям і світу зрозуміле послання — цьогорічні наступальні дії мають принести перелом і перемогу над «невірними загарбниками» та «зрадниками народу», що підтримують уряд Карзая. Проте чи це справжнє переконання у шансах на успіх чи тільки пропагандистський прийом?
Наступ іде на території від Герата через Кандагар аж до провінції Нуристан і збирає криваві жнива серед солдатів ANA, поліції й коаліційних сил. Звичайно, втрат зазнають і таліби і, на жаль, десятками гинуть цивільні. Все частіше втрати на боці цивільного населення відбуваються в результаті натовських операцій. Це стає причиною антинатовських протестів і викликає антипатію афганців до чужоземців.
Дані про вбитих і поранених відрізняються залежно від джерел, але спостерігаючи за медіа у регіоні, не можна не отримати враження, що цьогорічний наступ талібів є одним із найзапекліших у десятирічній історії конфлікту. 2010-й досі був найкривавішим від початку інтервенції в Афганістані. На цьому етапі ніщо не вказує, що нинішній рік буде спокійніший.
Проблема «AfPak»
Пакистанська влада відмежувалася від запровадженого американською адміністрацією у 2008 році терміну «AfPak». Постановка в одному ряду бідної й нестабільної держави, яким є Афганістан, і Пакистану — ядерної регіональної потуги, викликало обурення серед пакистанських політиків. Реакція Ісламабада змусила на початку 2010-го американську владу відмовитися від уживання цього терміну. Проте «AfPak» залишився модним у деяких експертних середовищах. Для цього існують поважні причини.
Проблема Афганістану лежить в Пакистані — таке загальне переконання афганців. Із такою поширеною думкою можна було зустрітися у 2001 році. Донині у цій проблемі нічого не змінилося, а казус переховування бен Ладена (і правдоподібно Мулли Омара) у Пакистані додатково посилює цю тезу. За найновішими даними афганської контррозвідки (NSD), 90% командирів афганських талібів керує операціями з території Пакистану. Більшість з них має свої бази у регіоні, де загинув лідер «Аль-Каїди». Після знищення Усами у Пакистані афганська влада звернулася до командування НАТО, щоб разом із пакистанським урядом знову повернутись до проблеми присутності талібських заколотників і лідерів «Аль-Каїди» на території Пакистану. Ситуація в країні на південь від лінії Дюранда — ключовий чинник не тільки для Афганістану, а й для глобальної війни з тероризмом.
НАТО йде — нова війна починається?
Геополітичне становище Афганістану є прокляттям для його громадян. На переконання афганців, жодна світова потуга ще не виграла війни з ними, але й самі вони не знали спокою. На місце держави, що хотіла підпорядкувати Афганістан, приходила інша — історія значною мірою підтверджує цю теорію. Побоювання щодо чергової інтервенції існують і нині. Після виведення військ керованої Сполученими Штатами коаліції сил НАТО (яких багато афганців вважає звичайними окупантами) з'являться інші держави, зацікавлені стратегічним положенням, а також нововідкритими природними багатствами Гіндукушу. Існують підозри, що після виведення військ Альянсу на афганській землі розпочнеться суперництво між азіатськими регіональними потугами: Китаєм, Індією, Пакистаном та Іраном.
Перші ознаки спостерігаються вже зараз, особливо в діяльності урядів у Делі та Ісламабаді. Оголошення про виведення військ НАТО спонукало візит прем'єра Індії до Кабула. Манмохан Сінг пообіцяв чергові 500 млн доларів допомоги на розвиток Афганістану. Візит широко коментували пакистанські медіа, описуючи кожну його деталь. Тим часом Індія остерігається пропакистанського повороту в політиці уряду Хаміда Карзая після закінчення місії Альянсу. Такі висновки випливають з аналізу матеріалів, опублікованих WikiLeaks.
Економічне зближення з потужними сусідами і розвиток співпраці на азіатській арені можуть бути перспективними для Афганістану. Проте інтереси азійських гравців бувають суперечливі й протилежні. З огляду на це у довгостроковій перспективі Афганістан може бути приречений на хаос, зумовлений суперництвом на його території сусідніх потуг.
Американці домовляються з талібами?
Серед поточних афганських подій варта уваги ще одна проблема. Після кількох невдалих спроб Хаміда Карзая встановити діалог із талібами з'явилася інформація про ймовірні зустрічі представників американського держдепартаменту і Центрального розвідувального управління (ЦРУ) з представниками цього руху. Перші переговори мали відбутися восени 2010 року, а чергові — на початку року, і у травні в Німеччині. Проте інформація була спростована урядом Сполучених Штатів, а таліби відкинули будь-які натяки про контакти з представниками країн, чиї війська, як вони твердять, окупують Афганістан. Вони також відкидають поголос стосовно розмов з представниками Хаміда Карзая. Забігулла Муджахід і Кварі Юсуф (речники талібів) зауважують, що становище ісламського емірату Афганістану у питанні переговорів незмінне — поки до них дійде, чужі війська мусять полишити Афганістан.
Динаміка подій, які стосуються Афганістану, роблять оцінку ситуації у цій країні величезною проблемою. Напередодні початку процесу переходу відповідальності за власну безпеку Афганістан опинився перед багатьма внутрішніми і міжнародними факторами впливу, які складно однозначно визначити, але вони не дозволяють з оптимізмом дивитись у майбутнє.
Турбує зростаюча сила талібів, про що свідчать щоденні повідомлення медіа про криваві бої й тотальну корупцію. Схоже, що найближче майбутнє Афганістану детермінують американсько-пакистанські й пакистансько-індійські відносини, а враховуючи політичну та економічну ангажованість Ірану і Китаю, ситуація ускладнюється.
Можливі переговори талібів із американцями не дають надії на позитивний результат, а при одночасному ігноруванні прохання про діалог з боку Хаміда Карзая не віщують світлого майбутнього демократичному порядку, який десять років намагається запровадити в Афганістані міжнародна спільнота. Командування НАТО опинилося перед важкою брамою, котра гучно зачинилася, коли у 2001 році коаліційні війська вступили до Афганістану.
Підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»