«ДРАМА ІДЕЙ» ФІЗИКА ЛАВРЕНТЬЄВА
Не стало Олега Олександровича Лаврентьєва, доктора фізико-математичних наук, головного спеціаліста Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» (ХФТІ). Він помер на 85-му році життя.
Випав із обойми...
А 57 літ тому в колишньому Союзі успішно випробували водневу бомбу. Учасників створення грізної зброї гарно поцінували. Так, А. Сахаров став тричі Героєм Соцпраці. А про Лаврентьєва, котрий перший у світі 1950 р. запропонував оригінальну і ефективну ідею цієї зброї, навіть не згадали (очевидно, з конкурентних причин, про це — далі.— В. С.). У забутті він залишався ще довго.
Ідея використання керованого термоядерного синтезу у воєнних цілях, в інших галузях виникла на рубежі 40–50-х років ХХ ст. майже водночас у Англії, США і СРСР. Першим у Союзі таку ідею запропонував О. Лаврентьєв. «Про цю пропозицію детально йдеться в моїй монографії «До історії термоядерного синтезу в СРСР»,— розповідав Олег Олександрович.— А також у відгуках багатьох відомих наших і зарубіжних учених...» Даруючи мені цю монографію, Лаврентьєв зауважив: «Там усе найважливіше зафіксовано, прошу не відступати від тексту». Я так і зробив, як велів Метр.
— Із ядерною фізикою,— продовжував Лаврентьєв,— я познайомився ще у сьомому класі, коли прочитав книгу «Введение в ядерную физику». Було велике бажання вивчати цю справу, але завадила війна. У 18 літ як доброволець брав участь у визволенні від німецько-фашистських окупантів Прибалтики. Після війни служив на Сахаліні, де у вільний час доскіпувався до таємниць молекулярної та ядерної фізики. Ідея використання керованого термоядерного синтезу, створення водневої бомби зародилась у мене не на порожньому ґрунті. Прагнув свої ідеї донести до фахівців. 1946 року надіслав до АН СРСР пропозицію щодо ядерного реактора на швидких нейтронах. Ніякої відповіді. У 1950 році тодішній президент США Г. Трумен закликав американських учених форсувати роботи зі створення водневої бомби. Я достеменно знав, як зробити її. Написав про це Сталіну, але відповіді не отримав. Згодом надіслав аналогічний лист до ЦК ВКП (б) — реакція була миттєва. З Москви зателефонували в Сахалінський обком партії. До військової частини, де я служив, прибув полковник. Після його відвідин мені виділили окрему кімнату з охороною, створили умови для роботи.
Демобілізувавшись, я надіслав документи для вступу до Московського держуніверситету, а на ім'я завідувача відділу важкого машинобудування ЦК ВКП (б) І. Сербіна — роботу з термоядерного синтезу, де детально виклав ідею створення водневої бомби. Я пропонував твердий дейтерій літію використати як паливо, що давало змогу виготовити заряд компактним і підйомним для літака. Це важливо, адже перша американська воднева бомба «Майк» діяла на рідкому паливі дейтерію, важила аж 82 тонни. Я також обґрунтовував ідею використання КТС для виробництва електрики в мирних цілях.
Після того як мене за конкурсом прийняли на перший курс МДУ, відбулася зустріч із І. Сербіним. Він повідомив, що проблемами водневої зброї заклопотані наші вчені (прізвища він не назвав через секретність, а я здогадався, що то тандем Сахаров — Тамм). Здогадка моя невдовзі підтвердилася.
Третього січня 1951-го у гуртожитку, де я жив, мені передали записку, аби я терміново зателефонував невідомому абонентові. Він назвався В. Махнєвим, міністром вимірювального приладобудування (так тоді називалось секретне міністерство атомної промисловості), й попросив відразу до нього приїхати. Там я познайомився з Андрієм Сахаровим, котрого теж туди запросили. Міністр запитав Сахарова, чи знайомий він із моїми роботами з термоядеру. Сахаров сказав, що читав мою першу працю, котра його вразила. Очевидно, тому, що він займався проблемами ядерних вибухів, а ознайомлення з моїми ідеями, вірогідно, допомогло йому уникнути труднощів.
За кілька днів я знову зустрівся з Сахаровим. В. Махнєв сказав, що нас прийме Берія, котрий тоді опікувався розробкою атомної й водневої зброї. Я готувався розповісти про моє бачення шляхів створення водневої бомби, а мене питали про здоров'я, сім'ю... То були «оглядини». Зустріч закінчилася пізно, В. Махнєв запропонував розвезти по домівках нас із Сахаровим, але ми відмовилися. Дорогою до метро я почув чимало схвальних слів про мій проект, він запевнив, що будемо разом працювати (прикро, але Сахаров не дотримав свого слова.— В. С.).
Невдовзі відбулася ще одна пам'ятна зустріч із Б. Ванніковим, начальником головного управління, яке займалося створенням атомної й водневої зброї, та академіком І. Курчатовим, головним науковим керівником робіт, пов'язаним із названими темами. Я детально розповів про свої ідеї з використання ядерних реакцій. Ненароком згадав, що зустрічався з Берією. Це враз викликало у співрозмовників негатив. Я не знав, що напередодні війни наркома оборони Б. Ваннікова посадили в кутузку, катували, а І. Курчатов увесь час перебував під загрозою арешту, а у разі невдачі під час першого випробування атомної бомби його могли позбавити життя.
—Я вперше ознайомився з ідеями Сахарова — Тамма,— зазначив Олег Олександрович,— коли отримав перепустку до секретного інституту атомної енергетики. Для мене це було несподіванкою, адже при зустрічах зі мною Андрій Дмитрович жодним словом не обмовився про свої роботи з магнітної ізоляції плазми. Незалежно від Сахарова я прийшов до ідеї теплоізоляції високотемпературної плазми магнітним полем. Я обстоював електростатичний реактор, а Сахаров — магнітний.
У 1968 році з книги А. Ліванової «Фізики про фізиків» Лаврентьєв дізнався, що Сахарову, недавньому аспірантові І. Тамма — Нобелівського лауреата, потрапив на відкликання винахід одного військового з Далекого Сходу (як знаємо — Лаврентьєва.— В. С.). Саме він пропонував провести в лабораторних умовах синтез водню. Тамм, досвідчений вчений у цій галузі, чи не розібрався, чи не схотів розбиратися (вірогідніше, що саме так) у толковій задумці молодого військового, котра давала можливість реально і швидше (тоді терміни у протистоянні США і СРСР грали виняткову роль) отримати високотемпературну плазму, що було згодом доведено нашими і американськими експериментами.
Згодом Лаврентьєва запросили до групи І. Головіна, першого заступника І. Курчатова, який запропонував йому достроково закінчити університет і цілком присвятити себе науці (що Лаврентьєв і зробив). Йому дозволили вільно відвідувати лекції, закріпили персонального викладача Олександра Самарського (згодом академік, Герой Соцпраці). Він устигав не тільки добре вчитись, а й продовжував займатися термоядером. Його робота послужила початком ідеї електромагнітних пасток, котрими він з успіхом займався у Харкові.
Доречно нагадати і про розпорядження Л. Берії після його знайомства з Лаврентьєвим: «Роботи, які ведуться з ініціативи Тамма і Сахарова, на мій погляд, мають важливе значення. До речі, ми не повинні забувати і про студента МДУ Лаврентьєва». Забули. Наприкінці 1951-го відбулося детальне обговорення проекту Лаврентьєва. Опоненти визнали його таким, що має право на життя, але... ходу не дали. Нині чимало авторитетних учених вважає, що й досі не зрозуміло, який варіант водневої бомби — Сахарова — Тамма чи Лаврентьєва — був кращим? А може, спільний?
12 серпня 1953 року в СРСР вдало випробували термоядерний заряд, у якому використано твердий дейтерій. Уловлюєте? Лаврентьєв перший запропонував такий варіант.
Раптом із невідомих причин він, як автор цієї реальної ідеї, зазнав остракізму: в університеті перестали виплачувати підвищену стипендію, скасували допуск до інституту, де він мав працювати, забрали перепустку в лабораторію (там він проходив переддипломну практику). Олег не здався. Дипломний проект підготував без проходження практики і наукового керівника (на підставі теоретичних робіт з КТС) і захистив його на «відмінно».
Пріоритет— через півстоліття
Наскільки важливі були піонерські ідеї Лаврентьєва з точки зору розвитку атомної науки? Хто був першовідкривачем у 50-х роках, коли водневої бомби не було в СРСР і США? Ось думка доктора наук В. Бондаренка, одного з авторів журналу «Успіхи фізичних наук»: «Батьками» ідеї КТС із магнітним утриманням розпеченої плазми в термоядерних реакторах вважаються А. Сахаров і І. Тамм. Одначе практично ніколи не згадується ім'я О. Лаврентьєва. Це, безумовно, несправедливість... Вперше в СРСР таку ідею сформував, запропонував її конструктивне вирішення всередині 1950 року сержант Олег Лаврентьєв. Було запропоновано конкретну форму реактора».
Далі доля розпорядилася так, що Лаврентьєв 1956-го був змушений перебратися до Харкова у Фізтех, де тоді створювали новий відділ плазменних досліджень. Тодішній директор інституту К. Синельников зустрів Лаврентьєва приязно. Більше того, 1958 року в ХФТІ було споруджено першу в СРСР електромагнітну пастку, а через десять років його роботи з електромагнітних пасток отримали міжнародне визнання.
І все ж справедливість не відразу було відновлено. Тривалий час Лаврентьєв був тільки кандидатом наук. Учена рада Фізтеху не раз виходила з клопотанням про присвоєння Олегові Олександровичу докторського ступеня за сукупністю опублікованих робіт (їх у нього понад сто та ще десятки винаходів) як виняток. Проте чиновники з ВАКу на це не зважали.
У книзі «Як створюється радянський вчений» Р. Сагдєєв, колишній директор Інституту космічних досліджень у СРСР, котрий вчився разом із Лаврентьєвим у МДУ, присвятив своєму однокашникові немало уваги: «Ми всі були переконані,— пише Р. Сагдєєв, що він (тобто Лаврентьєв.— В. С.) геній, котрий працює над чимось надсекретним. Я відкрив його секрет тільки після закінчення навчання в університеті, коли почав працювати в курчатовському інституті атомної енергії. Гадаю, що доля Лаврентьєва — одна з найдраматичніших сторінок наукових революцій».
У незалежній Україні Лаврентьєву було присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки. Він став доктором фізико-математичних наук.
Я був присутній на захисті докторської дисертації Олега Лаврентьєва. Зала була переповнена. Офіційний опонент дисертанта, член-кореспондент НАНУ І. Солошенко сказав: «Усі погодяться, що докторську дисертацію Олег Олександрович давно заслужив. Понад півстоліття тому він зробив надзвичайно важливу пропозицію з утримання плазми за допомогою електричного поля, доклав багато зусиль, аби втілити свою ідею в життя, розробив оригінальну концепцію термоядерного реактора, заснував цілий напрям у енергетиці. Олег Лаврентьєв — всебічно обдарований вчений. Протягом багаторічної діяльності у галузі КТС, електромагнітних пасток він виховав плеяду талановитих науковців, які захистили свої дисертації певною мірою на «пастках Лаврентьєва» ( у світовій науці вони так значаться).
Утримання плазми за допомогою електростатичного поля, котре він запропонував більш як півстоліття тому, тодішні наукові світила проігнорували. Нині ця справа набуває дедалі більшого значення, адже світові запаси вуглеводів вичерпуються, а ядерні реактори, котрі мають безмежну кількість сировини для своєї роботи, врятують людство від енергетичного голоду. Недарма США, Японія, інші країни активно вирішують цю планетарну проблему.
У Харкові Лаврентьєв розробив проект термоядерного реактора на мільйон кіловат, котрий забезпечує дешевою електрикою велике селище П'ятихатки, де і ХФТІ розташований. Його ідеї отримали визнання в Європі. У 2018 році у Франції планують вперше у світі запустити термоядерний реактор, який дасть поштовх для забезпечення планети енергією.
Віталій СТЕГНІЙ з Харкова
також у паперовій версії читайте:
- «СПЕКТР»: НА КОСМІЧНУ ОРБІТУ ВЕРХИ НА «ЗЕНІТІ»
назад »»»