ВИБУХ, ЩО ДОВГО ВІДЛУНЮВАТИМЕ В ДОЛЯХ УКРАЇНЦІВ
Вибух, що стався у ніч з 25-го на 26 квітня 1986 року, завдав величезної шкоди Україні: економічні збитки, за підрахунками експертів Світового банку, вимірюються мільярдами американських доларів. Та найбільше постраждали люди, котрі зазнали згубного впливу радіації. Нині в Україні живе понад два мільйони громадян, які мають статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, з яких близько 270 тисяч є учасниками ліквідації її наслідків, приблизно 500 тисяч — діти.
З проханням розповісти про стан здоров'я, проблеми, які найбільше дошкуляють цим людям, кореспондент «Демократичної України» звернувся до Володимира Бебешка — генерального директора Наукового центру радіаційної медицини Національної академії медичних наук, доктора медичних наук, професора, член-кореспондента НАМН України.
— Стан здоров'я у цієї категорії населення нікудишній,— зазначає Володимир Григорович.— Серед захворювань, які найбільше їм дошкуляють, лідирують хвороби систем кровообігу, органів дихання, кістково-м'язової системи, щитоподібної залози, серцево-судинні, злоякісні новоутворення.
— Чому тоді на одному з поважних міжнародних зібрань Україну звинуватили у навмисному нагнітанні «чорнобильського психозу», натякаючи, що таким чином наші урядовці намагаються «витягти» з Європи побільше грошей для вирішення «чорнобильських» проблем.
— Не сперечатимусь з авторами таких тверджень: нехай їхні заяви залишаться на їхній совісті. Проте хотів би від них почути, чому серед постраждалих така висока смертність? З яких причин з-поміж учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи так стрімко більшає інвалідів? Як пояснити те, що серед «чорнобильців» кількість захворювань на лейкемію лімфоми та мієлодиспластичний синдром зросла більш як у три рази, а у жінок, котрі теж брали участь у роботах, пов'язаних із ліквідацією наслідків катастрофи, істотно побільшало раку молочної залози?
Від вибуху на 4-му реакторі ЧАЕС найбільше постраждали діти. Насамперед ті, що жили в населених пунктах, які опинилися в зоні найбільшого радіаційного забруднення.
Від дня катастрофи минуло чимало часу, а й тепер сотні тисяч дітей живуть на забруднених територіях, у багатьох із них батьки — учасники ліквідації наслідків тієї катастрофи. До того ж тисячі хлопчиків і дівчаток пізнають згубний вплив радіації, перебуваючи ще в утробах матерів, які живуть у так званих зонах безумовного й добровільного відселення і змушені споживати продукцію, вирощену на полях і городах, забруднених важкими металами (насамперед цезієм, плутонієм і стронцієм-137). Звісно, що крім внутрішнього опромінення, вони отримують зовнішнє, бо в тисячах населених пунктів радіаційний фон підвищений.
— Чи правда, що участь батьків у ліквідації наслідків катастрофи вплинула на їхніх дітей?
— Навколо цього питання досі точаться дискусії, хоч наші вчені схиляються до думки, що між перебуванням людини в зонах підвищеного радіаційного забруднення і народженням дитини існує причинний зв'язок. Проблема у тім, що для того, аби це переконливо довести, потрібні відповідні дослідження, які дорого коштують і на які у нас гроші не виділяють. Наші фахівці, працюючи зі своїми колегами з Ізраїлю та інших країн, довели цей зв'язок. Зокрема, вони з'ясували, що в організмі дитини, котра народилася від батька, який зазнав радіаційного опромінення, відбуваються певні генетичні зміни. Звісно, не в кращий бік.
На користь того, що такі дослідження потрібні, може слугувати приклад Японії, яка зазнала атомних бомбардувань 1945 року. У цій країні вже четверте-п'яте покоління людей, прямі родичі яких потрапили під цю агресію, перебувають на обліку у відповідних медичних закладах. Хоч відтоді минуло понад 65 років, японська влада не заперечує проти цієї практики.
— Ваше ставлення до пропозицій деяких політиків і учених зменшити кількість населених пунктів, що належать до зон радіаційного забруднення і користуються певними соціальними пільгами та гарантіями.
— Такі пропозиції лунають давно. Як на мене, ці рішення мають бути добре виважені, базуватися на результатах медичних, інших досліджень, які б гарантували, що зняття пільг і гарантій науково обґрунтоване. На жаль, часто при ухваленні важливих рішень керуються політичною доцільністю, а цього не можна робити, особливо щодо «чорнобильців», які не можуть похвалитися здоров'ям. Слід пам'ятати, що переважна більшість постраждалих отримує сміхотворні суми. Якщо ці кошти використати з розумом, скажімо, побудувати лікарні й поліклініки, оснащені сучасним обладнанням, де б люди могли одержувати на пільгових умовах допомогу, то користі, гадаю, було б більше, ніж від системи надання пільг. Словом, це питання заслуговує на те, щоб його досконало вивчити і, спираючись на висновки вчених, ухвалити рішення.
— Свого часу було створено Державний реєстр України, куди заносили прізвища людей, котрі зазнали згубного впливу радіації.
— Рішення про його створення було продиктоване гострою необхідністю в ньому, і час переконливо довів правоту тих, хто його ініціював. Проте так сталося, що нині цей реєстр у глибокому занепаді. Ми неодноразово зверталися до урядовців з проханням допомогти його поновити, але нас «не чують».
— Знаю, що Вам удалося реалізувати метод трансплантації стовбурових клітин периферичної крові й кісткового мозку — методу, який показав вражаючі результати.
— Цей метод дає змогу медикам продовжувати життя багатьом людям. Притому третина тих, кому ми надали допомогу, повністю виліковуються і живуть повноцінним життям. Центрів, у яких проводять трансплантацію кісткового мозку, в нашій країні кілька. Найпотужніший київський. Проте за недостатнього фінансування тут роблять менш ніж 50 операцій (за потреби щонайменше 800). Мені, як людині, котра стояла біля витоків вирішення цієї проблеми, доклала багато зусиль для запровадження цього методу в Україні, боляче визнавати, що йдуть з життя люди, яким можна допомогти. Те саме можна сказати про гематологічну службу, що ледь животіє. Скажу лише одне: за незадовільного фінансування її потреб вона змушена на різних умовах співпрацювати з різноманітними комерційними структурами. Це дозволяє їй якось триматися на плаву. Про задоволення інтересів пацієнтів у повному обсязі не йдеться.
— Найближчим часом ситуація, мабуть, зміниться на краще, оскільки Міністерство охорони здоров'я спільно з НАМН створило комісію, якій доручено розібратися з проблемами цієї служби.
— Комісію довірили очолити мені. Так ось, маємо скрупульозно вивчити ситуацію, що склалася, допомогти гематологічній службі України. Потрібно створити в кожній області лабораторії, де б діагностували захворювання на лейкемію на ранній стадії, коли людині ще можна допомогти. В цих лабораторіях могли б виявляти й інші недуги, зокрема анемію, від якої потерпають мільйони українців. Роботи тут, як мовиться, непочатий край. Однією з нагальних проблем є оснащення лабораторій сучасною діагностичною апаратурою, якої так бракує. Поки що обладнання, яке відповідає вимогам, є лише в одній референтній лабораторії нашого центру. Тож хіба можна говорити про ефективну роботу в масштабах країни?
— На цьому, мабуть, проблеми не закінчуються?
— Проблем стільки, що перелічити важко. Через брак коштів у центрі призупинено багато науково-практичних досліджень, через це знизився рівень надання медичної допомоги найбільш постраждалим від радіаційного опромінення. Не всі роботи, які виконували фахівці у минулі роки, оплачено, тож без роботи можуть залишитися висококваліфіковані й перспективні працівники.
На жаль, і на 25-му році від дня Чорнобильської катастрофи доводиться констатувати, що останнім часом почали виділяти менше коштів, конче потрібних для лікування «чорнобильців» у нашій клініці, гальмують її оснащення діагностичною та лікувальною апаратурою. Змушений визнати, що проблеми Наукового центру радіаційної медицини хвилюють здебільшого керівництво НАМН, хоч ми працюємо для всієї країни. Вважаю, що держава має приділяти максимум уваги проблемам, пов'язаним із Чорнобильською катастрофою. У Конституції записано, що «подолання Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави». Проте за цим не завжди стоять конкретні дії з боку державних інституцій. Що ж до Загальнодержавної програми мінімізації наслідків катастрофи на 2006–2010 роки, де виписано всі заходи, яких мала вжити держава, щоб ситуація поліпшилася, то не так багато з них зреалізовано.
Політики часто говорять про національну безпеку України. На жаль, не всі з них розуміють, що однією з найголовніших складових цієї безпеки є здоров'я її громадян.
— Але центр, незважаючи ні на що, працює.
— Попри труднощі, які переслідують нас увесь час, ми створили електронну базу даних, до якої занесено майже 50 тисяч вимірювань вмісту цезію, дві тисячі — радіойоду, 600 — гарячих часток у навколишньому середовищі, понад 150 тисяч вимірювань щитоподібної залози, виготовили дозиметричні паспорти на 1200 населених пунктів, що зазнали забруднення. Нашими спеціалістами розроблено норми радіаційної безпеки, а також санітарні правила протирадіаційного захисту населення, визначено допустимі рівні вмісту радіонуклідів цезію-137 і стронцію-90 у продуктах харчування. Окрім того, постраждалим від радіації надаємо медичну допомогу. Зокрема, маємо єдину в Україні поліклініку, де спостерігають за десятками тисяч «чорнобильців» протягом їхнього життя. За останні 14 років надали амбулаторну допомогу майже 250 тисячам громадян. Маємо також клініку, де потерпілі проходять стаціонарне лікування. Тут їм надають спеціалізовану консультативно-діагностичну та лікувально-профілактичну допомогу.
Ми проводимо вимірювання випромінювання тіла людини, молекулярно-генетичну та імунологічну діагностику онкологічних і онкогематологічних хворих (зокрема при трансплантації кісткового мозку і стовбурових клітин). Набули унікального досвіду при лікуванні пацієнтів на гостру променеву хворобу. Жодна країна світу не зазнавала техногенних катастроф такого масштабу і з такими наслідками для всього живого. До нашого центру звертаються ті, хто нині працює на ЧАЕС: у нас проводиться медична експертиза персоналу, що працює над спорудженням над четвертим реактором нового укриття і, звісно, наражається на радіаційну небезпеку.
До речі, уряд ухвалив рішення про виділення нам 6,5 мільйона гривень для завершення будівництва лабораторного корпусу. Передбачається оплата транспортних послуг громадян, яких направлятимуть до нашого центру для обстеження та лікування.
— 1986 року радіаційного забруднення зазнало 12 областей України, де живуть мільйони людей. Чи можуть вони самотужки боротися з впливом стронцію та цезію на здоров'я?
— Незважаючи на те, що радіація — небезпечний і підступний ворог, боротися з нею можна. Наприклад, харчування має бути збалансованим, аби організм отримував залізо, кальцій, мідь, цинк. Потрібно споживати продукти, в яких вони містяться. Зловживання оковитою, тютюнокуріння шкодять усім. А «чорнобильцям», що зазнали опромінення і мають ослаблену імунну систему, вдвічі.
— Як людина, котра тривалий час переймається проблемами здоров'я українців, що потерпіли від радіації, скажіть, чи довго відчуватимемо відлуння Чорнобильської катастрофи?
— Це складне запитання і однозначно відповісти на нього важко. З цього приводу думки фахівців від радіаційної медицини відрізняються. Зважаючи на зростання захворюваності серед «чорнобильців», її перебіг підстав для оптимізму не бачу. Переконаний: оптимізм з'явиться, коли чорнобильські проблеми, особливо ті, що пов'язані зі здоров'ям людей, посядуть у державі місце, на яке вони заслуговують.
Інтерв'ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
- ТУРБОТА ПРО ПОТЕРПІЛИХ ДІТЕЙ
назад »»»