ЗБРОЮ — У МАСИ!
Минулого тижня збройове лобі України здобуло невеличку, але все ж таки перемогу: Верховна Рада без обговорень прийняла за основу поправки до Закону «Про міліцію», в яких ідеться про певні корективи дозвільних функцій МВС.
Це сталося після того, як у парламентських канцеляріях зависло «мертвим грузом» десяток різноманітних законопроектів з однойменною назвою «Про зброю». Потім, як «атака в лоб» не вдалася, ініціатори реформи спробували зайти з флангів. Момент, коли депутати перед канікулами, неначе виконуючи «дембельський акорд», працювали надзвичайно ударними темпами, виявився для них дуже вдалим.
Українських зброярів зрозуміти можна: їхня непогана за якістю продукція не витримує конкуренції з імпортними аналогами російського походження через розбіжності у цінах. Адже в Росії, на відміну від України, виробництво зброї масове, а отже, собівартість кожної одиниці продукції менша. Єдиний вихід — збільшити попит на неї в середині країни, але цьому перешкоджають правові обмеження.
Правознавці неодноразово нарікали, що в Україні, на відміну від її найближчих сусідів — Росії, Білорусі, Молдови, не кажучи вже про країни далекого зарубіжжя,— досі немає повноцінного закону про зброю. Одначе правового вакууму в цій сфері зовсім не спостерігається — порядок виготовлення, придбання та використання вогнепальної, пневматичної, холодної зброї та зброї з гумовими кулями регулює інструкція, затверджена наказом МВС від 21.08.1998р. № 622.
Згідно з цим актом приватним особам практично дозволено володіти лише одним видом вогнепальної зброї — мисливською. До неї належать гладкоствольні рушниці, в яких довжина ствола повинна бути не менш як 450 мм, а загальна довжина зброї — не менш як 800 мм. Ще до цієї категорії входять нарізні рушниці і карабіни. Серед мисливців, до речі, великої популярності набув, зокрема, один такий, котрий за своїм зовнішнім виглядом нічим не відрізняється від автомата Калашникова, хіба що автоматичної стрільби не може вести. Що ж до бойових нарізних вогнепальних пістолетів, то ними мають право користуватися лише працівники державних установ, організацій і підприємств.
Але, як відомо, немає правил без винятків, і в даному разі ним є поняття «нагородна зброя». Нею може бути і шабля, і кинджал, і мисливська гладкоствольна рушниця, і бойовий нарізний пістолет. Нагородити нею можна будь-яку людину, яка заслужила це своїми героїчними вчинками. Цим частенько зловживали керівники окремих державних органів, котрі нагороджували пістолетами людей, які не мали ніяких заслуг перед державою, окрім тієї, що були особами, «наближеними до імператора». Найгучніший скандал на цю тему вибухнув у 2006 році і був пов'язаний з тодішнім очільником МВС.
Утім, винятки лише підтверджують правило, згідно з яким звичайний українець не може мати не те що бойовий, а навіть так званий цивільний пістолет (з набагато легшим зарядом пороху і меншою потужністю кулі). Дискусія з приводу того, чи варто давати населенню можливість озброюватися, триває вже два десятиліття. Прихильники цієї ідеї посилаються на Конституцію України, згідно з якою кожен має право захищати своє життя і здоров'я від протиправних посягань. Противники, а вони переважно зосереджені в керівництві МВС, запевняють, що це призведе до неконтрольованого обігу зброї, збільшення випадків її необґрунтованого застосування і зростання злочинності.
Однак серйозних досліджень на цю тему, де було б ураховано і зарубіжний досвід, за ці роки ніхто й не проводив. Щоправда, помічено, що міліцейські генерали, переходячи з державної служби у приватний бізнес, дуже швидко змінюють свої погляди на протилежні, логічно спростовуючи ті самі аргументи, якими оперували, коли були при погонах. Це пов'язано з тим, що вони переважно йдуть на роботу, так чи інакше пов'язану зі зброєю: чи то в охорону, чи то в приватну службу безпеки, чи то в збройні магазини.
Однак буває, що спостерігається й зворотний процес. Так, Юрій Луценко, ставши у грудні 2007 року міністром внутрішніх справ, уже в січні 2008-го публічно пообіцяв, що скоро кожен громадянин України зможе вільно придбати травматичний пістолет для самозахисту. Варто зазначити, що реалізація цієї ідеї залежала тільки від міністра, оскільки для того, щоб внести певні корективи до інструкції МВС, досить було лише його підпису. Тобто не треба було умовляти ні депутатів Верховної Ради, ні членів Кабінету Міністрів. Однак обіцянка залишилася невиконаною, і вже навесні того ж року очільник відомства дав «задній хід», пояснивши це тим, що в цьому питанні він «не зустрів ентузіазму з боку підлеглих».
Саме з травматичними пістолетами, або як вони офіційно іменуються — пристроями для відстрілу патронів, спорядженими метальними снарядами несмертельної дії, і пов'язані ухвалені в першому читанні поправки.
Нині, згідно з відомчими наказами МВС, право на придбання такої зброї має вузьке коло осіб, серед яких працівники міліції, прокуратури, суду, військовослужбовці, журналісти, помічники народних депутатів, а ще — члени громадських формувань, які беруть участь в охороні громадського порядку та державного кордону. Всього, за даними управління дозвільної системи Департаменту громадської безпеки МВС, нині близько двохсот тисяч громадян України є законними власниками такої ж кількості «гумових» пістолетів і револьверів.
Зрозуміло, що вітчизняна промисловість могла б виробити, а торговельна мережа реалізувати у десятки разів більше, якби населення отримало можливість купувати цей специфічний товар. Правові шлюзи для цього й хочуть відкрити корективи до пункту 13 ст. 10 Закону «Про міліцію», яка називається «Основні обов'язки міліції». У них, зокрема, сказано, що органи внутрішніх справ зобов'язані не більш ніж у 30-денний термін надавати дозволи на придбання, зберігання, носіння і використання спеціальних засобів індивідуального захисту і активної оборони. Саме до цієї категорії і належать пістолети з гумовими кулями.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ХРОНІКА ПРИГОД
- ГРАБІЖНИКІВ ЗАТРИМАЛА ДАІ
- ЗАКОХАНІ «ТЕРОРИСТИ»
назад »»»