ВАКАНСІЇ НА ОРБІТІ
Одним із гостей, що у квітні 2011-го прибули до Києва на відзначення 50-річчя першого у світі космічного польоту Юрія Гагаріна та 90-ліття від дня народження льотчика-космонавта Георгія Берегового, був Герой Росії Юрій Онуфрієнко, який родом з Харківщини і має на своєму рахунку два космічні польоти. Ми зустрілися з ним у музейному комплексі «Мистецький Арсенал», де Юрій Іванович оглядав виставку сучасного мистецтва «Космічна одіссея-2011». Там і відбулася наша розмова.
Ішлося не лише про діяльність гостя у сфері авіації й космонавтики, а й про деякі аспекти українсько-російського співробітництва, зокрема, про те, наскільки вірогідна домовленість про підготовку у відповідному російському центрі нового українського космонавта, його політ на кораблі «Союз» до Міжнародної космічної станції та повноцінну участь у тривалій експедиції на МКС.
Шлях у небо
У родині Юрія Онуфрієнка до нього льотчиків не було. Народився він 6 лютого 1961 року в селі Рясному Золочівського району Харківської області. Батько працював електриком у колгоспі, а мати — шкільною вчителькою.
У 1978-му Юрій закінчив середню школу, після чого вирішив присвятити себе військовій авіації. Вступив до Єйського вищого військового авіаційного училища льотчиків імені В. Комарова (місто Єйськ — у Краснодарському краї Росії).
Отримавши диплом льотчика-інженера, лейтенант Онуфрієнко виїхав до першого місця офіцерської служби — на Далекий Схід. Там протягом семи років літав на різних типах винищувачів-бомбардувальників «Су» — спочатку в авіаційному полку, розташованому неподалік Біробіджана, а згодом у авіаполку, який дислокувався в Переяславці поблизу Хабаровська (до речі, саме у тому районі Хабаровського краю довелося проходити строкову військову службу і авторові цих рядків — на аеродромі однієї з авіаційних частин, тільки значно раніше від Онуфрієнка).
А в 1988-му Юрій подав командуванню рапорт, у якому висловив прагнення зайнятися космонавтикою. Навесні 1989 року, пройшовши суворі фільтри медичних комісій, прискіпливий професійний відбір та інші непрості випробування, він почав навчання у підмосковному Центрі підготовки космонавтів (ЦПК) імені Ю. Гагаріна.
Сходинка за сходинкою
Після завершення курсу навчання у ЦПК Онуфрієнку 1991-го присвоєно кваліфікацію космонавта-випробувача.
Надалі протягом трьох років Юрій проходив цілеспрямовану підготовку за програмою орбітальної станції «Мир». Паралельно з цим отримав додаткові знання на факультеті аерокосмології в Міжнародному центрі навчальних систем, де здобув кваліфікацію інженера-еколога та міжнародний сертифікат магістра з екологічного менеджменту, що потім стало у пригоді під час космічних наукових досліджень.
У 1994–1995 роках Онуфрієнко кілька разів був командиром дублюючих космічних екіпажів. Проте до його власного реального польоту в космос справа не доходила. Водночас Юрій без відриву від космічної підготовки закінчив Державну академію нафти і газу. Як розповів він мені, зацікавленість цією сферою виникла у нього тоді, коли на базі одного з підрозділів ЦПК, який готував екіпажі для майбутніх космічних польотів, проводили дослідження з дистанційного зондування Землі, в яких брали участь фахівці — нафтовики й газовики, котрі опрацьовували перспективні методи пошуку з космосу родовищ вуглеводневої сировини у земних надрах.
На «Союзі»— до станції «Мир»
Нарешті на початку 1996-го,— після семирічної підготовки та очікування омріяного — Юрій Онуфрієнко отримав від державної комісії призначення на перший космічний політ — командиром корабля «Союз ТМ-23», який мав вирушити до орбітальної станції «Мир». Разом з Онуфрієнком до екіпажу входили російський бортінженер Юрій Усачов і американська астронавтка Шеннон Люсід.
Космічний корабель «Союз ТМ-23» стартував із Байконура 21 лютого 1996 року і вийшов на навколоземну орбіту, після чого зблизився й зістикувався з «Миром». Там екіпаж почав виконувати розраховану на 194 доби програму спостережень та наукових і технологічних експериментів. Крім того, Онуфрієнко з колегами здійснив у тому польоті аж шість виходів зі станції у відкритий космос, у яких загальна тривалість перебування Юрія за бортом «Миру» становила понад 30 годин. Частину цих робіт було присвячено розконсервації й приведенню до належного стану зовнішніх вузлів модуля «Природа», який незадовго до того поповнив комплекс «Миру», а також робили ремонт деяких конструкцій, розташованих на зовнішній поверхні орбітальної станції.
Та й усередині «Миру» справ було багато. Зокрема, космонавти на спеціальній установці проводили експерименти з плавлення металів. За допомогою іншої дослідницької апаратури на борту орбітальної станції з насіння вирощували різні рослини, щоб учені мали змогу встановити, як проходять ці процеси у космічній невагомості (точніше в умовах наявної на «Мирі» мікрогравітації). Зокрема, здивувала звичайна цибуля. Вона протягом двох тижнів зростала на станції в установці, всередині якої була темрява, що, здавалося б, не допускало утворення у рослинах хлорофілу (для цього, як ми знаємо ще зі шкільних уроків ботаніки, потрібне світло). Проте і в темряві цибуля на «Мирі» виросла зелена!
Цікавими були й біологічні експерименти з вирощування на орбітальній станції — в інкубаторі з електричним підігріванням — японських перепелів. Щоправда, до появи цих пташок на «Мирі» справа так і не дійшла: адже, згідно з умовами експерименту, космонавти через певні інтервали часу розбивали чергове перепелине яйце, а зародок, який був усередині на певній стадії його розвитку, фіксували у формальдегіді, щоб після повернення цих зразків із космічної орбіти у земні лабораторії науковці-біологи отримали уявлення про фази перебігу процесу.
Тривалий космічний політ завершився 2 вересня 1996 року благополучним приземленням «Союзу» в одному з районів Казахстану.
Командиром «Індевора» — на МКС
Після відпочинку льотчика-космонавта Онуфрієнка залучили до чергового етапу підготовки: цього разу для подальшої роботи на Міжнародній космічній станції, куди екіпажі, до яких входили російські космонавти і американські астронавти та їхні колеги з інших країн, мали прямувати російськими «Союзами» або американськими спейс-шатлами (космічними човниками) — кораблями багаторазового використання. Космонавтів і астронавтів для екіпажів за програмою МКС готували у підмосковному ЦПК імені Гагаріна в Росії та аналогічному за призначенням Центрі імені Джонсона у США.
— У 1997 році,— розповідає Юрій Іванович,— я перебував у службовому відрядженні в Америці як представник російського ЦПК у США. Там на їхньому космодромі імені Кеннеді, розташованому на мисі Канаверал у штаті Флорида, був серед тих, що зустрічали екіпаж корабля багаторазового використання «Колумбія», який, виконавши програму космічної місії STS-87 (тривалістю від 19 листопада до 5 грудня 1997-го), повернувся з орбітальної подорожі. До складу того екіпажу «Колумбії» входив і знайомий мені український космонавт Леонід Каденюк.
...Перш ніж потрапити на Міжнародну космічну станцію, Онуфрієнко здолав непростий кількарічний шлях, відпрацювавши спочатку дублером одного з членів екіпажу першої експедиції на МКС (вона стартувала з Байконура у листопаді 2000-го на кораблі «Союз ТМ-31». Потім Юрія Івановича включили до основного екіпажу третьої експедиції на МКС. Проте через деякий час усе «переграли» — і він став командиром... дублюючого екіпажу другої експедиції на МКС (вона вирушила з космодрому на мисі Канаверал у березні 2001-го на шатлі «Дискавері»). А у квітні того ж 2001 року розпочалася третя експедиція до Міжнародної космічної станції, що стартувала на одному із «Союзів» з Байконура.
Лише після цього настала черга на політ до МКС Юрія Онуфрієнка: його призначили командиром корабля багаторазового використання «Індевор». Цей шатл мав вирушити з космічною місією STS-108 — четвертою експедицією на МКС — із сімома членами інтернаціонального екіпажу (представниками Росії, США, Франції та Канади).
Старт «Індевора» відбувся з американського космодрому на мисі Канаверал 5 грудня 2001 року. Виведення корабля на навколоземну орбіту, його зближення з МКС та їхнє стикування пройшли успішно.
— Ми розпочали реалізацію розрахованої на 196 діб науково-технічної програми польоту, до якої входили близько сорока різних експериментів, де переважали медичні дослідження,— розповідає Юрій Іванович.— Крім того, мені довелося двічі виходити з МКС у відкритий космос, виконуючи роботи (загальною тривалістю близько 12 годин) із обслуговування та ремонту систем і конструкцій, розташованих на зовнішній поверхні станції: перший раз — разом із американським астронавтом-бортінженером Карлом Уолзом, а другий — з його співвітчизником і колегою Деніелом Бьоршем. До речі, і від професійної співпраці з ними, і від наших людських взаємин у мене залишилися приємні спогади.
На Землю Онуфрієнко повернувся 19 червня 2002 року на іншому американському кораблі-шатлі (що виконував космічну місію STS-111), довівши загальну тривалість власного перебування у космосі (протягом двох польотів) до 390 діб.
Після цієї космічної експедиції Юрія Івановича призначили заступником начальника першого управління ЦПК. А у 2007-му він закінчив Військово-повітряну академію імені Ю. Гагаріна і продовжив службу вже начальником першого управління Центру підготовки космонавтів, передаючи досвід молодим колегам.
50-річний пенсіонер оптимізму не втрачає
Шостого лютого 2011-го полковник Юрій Онуфрієнко відзначив 50-ліття. Відсвяткувавши ювілей, льотчик-космонавт завершив військову службу: він, згідно з існуючими у тій сфері правилами, звільнився із загону космонавтів і вийшов у відставку — на пенсію...
Адже після того, як у 2009-му Міністерство оборони Росії вирішило відмовитися від Центру підготовки космонавтів, який до цього був військовою частиною, ЦПК став суто цивільною організацією — федеральною державною бюджетною установою. Тож тепер, якщо Онуфрієнко вирішить надалі продовжити космічну кар'єру вже цивільною людиною, йому доведеться знову подавати заяву про прийом до складу ЦПК. Поки що (на момент своєї весняної поїздки в Україну) Юрій Іванович ще не вступав удруге до загону космонавтів. Проте, судячи з усього, він є щодо цього оптимістом. Йому нині йде лише 51-й рік, а чимало космонавтів і астронавтів здійснювало космічні польоти і у більш солідному віці.
3доров'я в Онуфрієнка в порядку, він сповнений сил, а великий досвід — це також плюс. Тож я побажав Юрію Івановичу, щоб його другий (2001–2002) крайній політ (і льотчики, і космонавти не люблять використовувати слово «останній», віддаючи перевагу іншому — «крайній») не став би завершальним у космічній біографії.
Чи з'явиться новий український космонавт?
Наприкінці нашої розмови я поцікавився: якими вбачаються Юрію Онуфрієнку перспективи розвитку українсько-російської космічної співпраці, зокрема у пілотованій космонавтиці?
Відповідаючи, Юрій Іванович наголосив, що для цього не тільки потрібне бажання українського керівництва й відповідне позитивне рішення з російської сторони, а й передовсім, щоб у Національній космічній програмі України з'явився конкретний розділ із пілотованої космонавтики — певна річ, із відповідним достатнім держбюджетним фінансуванням. (Тут маю зазначити, що витрати на підготовку українського космонавта у російському ЦПК, його космічний політ на кораблі «Союз» до Міжнародної космічної станції й тривалу — близько півроку — працю на МКС із виконанням програми наукових і технологічних експериментів та поверненням на Землю становлять загалом 150 мільйонів доларів. Доповідну записку щодо цього керівництво Державного космічного агентства України спрямувало для розгляду в Кабінет Міністрів нашої держави.— Авт.).
А ще Онуфрієнко зазначив, що на найближчі роки (2011–2013) російська програма пілотованих польотів на МКС повністю розписана й склад усіх екіпажів визначено. Проте, як додав Юрій Іванович, наскільки йому відомо, керівництво Федерального космічного агентства Росії («Роскосмосу») вважає, що в цій програмі протягом кількох років може з'явитися додатковий космічний корабель «Союз», в якому, вірогідно, будуть одне чи два вільні місця...
Вадим ФЕЛЬДМАН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»