ПОПЕРЕДНИЦЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
ЗАВТРА МИНАЄ 21 РІК ВІДТОДІ, ЯК УКРАЇНСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ УХВАЛИВ ДЕКЛАРАЦІЮ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ
Свого часу — до 1991-го — це свято відзначалося на державному рівні як День Незалежності. Однак нині не всі навіть пам'ятають про цю дату. Торішнє «святкування» 20-літнього ювілею декларації у парламентських стінах більше нагадувало пародію. А нині, коли держава готується помпезно відсвяткувати 20-річчя іншої дати — Акта проголошення Незалежності — про декларацію не згадують майже взагалі. Але чи справедливо це?
Документ ухвалювався за років розвалу Радянського Союзу. На той час міжнаціональне напруження в окремих регіонах СРСР (передусім на Кавказі) подекуди вилилося у криваві міжетнічні сутички. Але своєрідним прикладом для України виступили інші республіки. Передусім Литва, де незалежність від СРСР було проголошено ще 11 березня 1990-го. До аналогічного кроку готувалися Латвія та Естонія.
В Україні ж на той час активно проводилася кампанія реєстрації громадян Української Народної Республіки. Дійство, хоч і символічне, але вельми дієве, як для демонстрації суспільних настроїв.
12 червня 1990 було ухвалено Декларацію про державний суверенітет РРФСР. Основною метою цього документа був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ й собі ухвалив резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР». Оскільки більшість у Верховній Раді на той час становили комуністи, депутати ВР першого демократичного скликання підтримали декларацію. Як вважає чимало істориків — тільки на виконання резолюції з'їзду.
Проте слід зазначити, що документ, якому завтра виповнюється 21 рік, далеко випередив декларації як сусідньої Росії, так і вітчизняних комуністів. По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави. По-друге, саме наша декларація дала поштовх і визначила напрям процесу утворення національних держав на теренах агонізуючої комуністичної імперії. Буквально за місяць Верховна Рада сусідньої Білорусі ухвалила аналогічний документ. Багато в чому він повторював тези української декларації.
Показово також, що практично всі положення Декларації про державний суверенітет суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Однак це не означало революційної зміни поглядів комуністів, котрі «правили бал» у ВР. Опозиційній Народній Раді так і не вдалося відстояти скасування останнього, десятого, пункту про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору.
Ще один парадокс стався уже за рік після ухвалення документа, тобто рівно двадцять років тому. Оскільки 16 липня було оголошене державним святом і вихідним на території України, комуністичні керівники урочисто несли квіти... до пам'ятників Леніну, які, як відомо, на той час стовбичили у центрі кожного міста. Хтозна, можливо, й завдяки такому абсурдному поєднанню монументи Іллічу виявилися настільки живучими в наш час.
Утім, повернімося до суті Декларації про державний суверенітет. Одним із головних положень документа було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.
Разом із тим на час ухвалення декларації залишалася чинною Конституція УРСР. А згідно з цим документом, республіка не мала власного громадянства. Її територію всуціль заселяли громадяни СРСР, тож формально народу України... не існувало. Подібні абсурди спостерігалися на той час ледь не на кожному кроці. Наприклад, щодо влади. Її джерелом тоді була КПУ. Але ця структура аж ніяк не була самостійною. Це був лише регіональний «підрозділ» КПРС.
Ухвалений документ не одержав статусу конституційного акта. Українська РСР ще більше, ніж на рік залишалася у складі Радянського Союзу, тому міжнародні організації та країни світу не визнавали її державної незалежності. За великим рахунком, однією з причин цього була й відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу СРСР.
Відповідно до чинних на той час документів — Конституцій СРСР та УРСР — народ Української РСР як володар усієї повноти влади в республіці мав право ухвалювати таке рішення на референдумі. Чинні норми міжнародного права також зобов'язували Верховну Раду Української РСР провести республіканський референдум.
Зрештою, за рік усе це було зроблено. І саме така послідовна і скрупульозна робота дозволяє нині першому Президентові України Леоніду Кравчуку наголошувати: вихід України з СРСР був юридично бездоганний. Тут важко щось заперечити.
Також декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювався намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.
Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.
Досі дискусійним залишається питання щодо нейтрального статусу України. Так, опоненти потенційного вступу України до НАТО одним із своїх аргументів намагаються зробити саме Декларацію про державний суверенітет. Мовляв, раз така норма в цьому документі присутня, то й змінювати позицію неможливо.
Зрештою, і це питання — дуже суперечливе. Адже, як уже було зазначено, у тексті декларації записано ще про один «пріоритет», дотримуючись якого, Україна досі не змогла б отримати справжньої самостійності. У 1990 році саме йшла підготовка до підписання так званого союзного договору. Отож, якщо слідувати логіці про неухильне дотримання усіх положень документа нині, варто подбати про якийсь союзний договір? Більшого абсурду годі й придумати. Хоча... Окремі «політики» ще й досі раз за разом намагаються втягнути державу як не в одне, так в інше наднаціональне утворення пострадянського простору.
Утім, хоч би там як, а Декларація про державний суверенітет справді стала важливим документом, котрий дав старт значно потужнішим процесам, які, на жаль, ми й досі не зуміли довести до логічного завершення. Отже, далі буде?..
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
- ВАЛІЗА — ВОКЗАЛ — РОСІЯ
назад »»»