ДОНЕЦЬК ОЧИМА НІМЦЯ
Переглядаючи цей фільм, люди не приховували емоцій — зал то задумливо мовчав, то сміявся. І сміх теж мав певні відтінки — сумний, притишений, іронічний. Незнайомі люди обмінювалися поглядами, репліками, підморгували одне одному. Тут я пережила вже призабуте відчуття спільності сприйняття кінематографічного продукту. Поштовхом до відвідання кінозалу навіть для молодих глядачів, котрі віддають перевагу екрану комп'ютера, став показ нашумілого фільму німецького режисера Якоба Пройсса «Інший Челсі. Історія з Донецька», показ якого відбувся в столичному культурно-освітньому центрі «Майстер-клас».
Те, що нам запропонували, не могло не викликати цікавості. Знайомтесь: Якоб Пройсс, народився 1975 року в Берліні, вивчав право в Кельні й Парижі, європеїстику у Варшаві. Окрім того, має фах політолога. Та цього йому було замало, і Якоб опанував мистецтво кінорежисури. Затісними є для нього й кордони однієї, навіть найцікавішої, країни. Тому він активно мандрує. Зокрема пострадянським простором.
Коли проходив альтернативну військову службу в Нижньому Новгороді та працював у Москві, то досить добре вивчив російську. Після знайомства із завжди загадковою для іноземців Росією вирішив дізнатися, а що ж таке не менш загадкова для нього Україна?
На зустрічі з глядачами перед початком фільму його режисер і автор сценарію пан Пройсс зізнався, що спочатку наша держава була для нього цілковита terra incognita. «Я зовсім не знав поділу між Сходом і Заходом, який існує тут. Тому й не одразу зрозумів, чому в Донецьку спочатку до мене ставилися з певною недовірою (у ній відбивалася недовіра до всіх, хто прибув «звідти», адже Помаранчеву революцію на Сході вважали прозахідною)».
Поживши в Україні та звикнувши до наших реалій, Якоб дедалі більше формував власну думку про події, що відбувалися. І лаконічно висловив її: «Думаю, що Помаранчева революція була позитивним явищем в українському житті, та водночас зрозумів і людей зі Сходу, котрі побоюються націоналізму».
Процес його інтеграції в донецьке середовище був нелегким, але захопливим. Уперше він побував на нашому крайньому Сході 2004 року — працював тоді спостерігачем на першому турі президентських виборів, який потім викликав зливу протестів. Захотілося глибше зануритися в ситуацію, зрозуміти, що тут до чого і зафіксувати все побачене за допомогою камери.
Розпочав Якоб Пройсс вивчення складних перипетій українського буття не з політиків (хоч їх також бачимо у фільмі), а з простих людей. Але ж треба було якось налагодити контакт з ними. І ту початкову недовіру, про яку говорив німецький гість, йому таки вдалося подолати. Подіяли, мабуть, його щирість, комунікабельність, інші професійні якості. Та не тільки... Вирішальним, гадаю, стало те, що співрозмовники Якоба відчули: перед ними — не той, хто прагне влізти в душу, а потім поглузувати, потішитися над вадами людськими і негараздами суспільними. Тому й погодилися стати героями його стрічки.
Першими кінематографічними пробами висвітлення цієї теми були чотири відзняті фрагменти про Донецьк та його мешканців. Один із них показали у «Майстер-класі». Напередодні святкування 16-річчя Незалежності за столом сидить троє чоловіків. Вони не лише пригощаються, а й промовляють монологи-роздуми. У кожному — якісь нюанси, один каже, що голосував за незалежність, але в складі Союзу, другому взагалі байдуже, як називатиметься країна, аби в ній добре велося людям... А лейтмотивом є загальне розчарування: «Нас обманули».
У подібному стані живуть і персонажі 90-хвилинного фільму «Інший Челсі» (зйомки 2008–2009 рр.). Однак це не означає, що вони весь час журяться. Автор подає нам кілька колоритних образів. Вони швидко захоплюють глядача не тільки як виразники певних поглядів, а й просто як люди — живі, несхематичні. Декого називають на ім'я, а декого — по батькові. Саша, Володя, Люда, Валя, Лукич, Степанович — рядові працівники шахти «Путиловська», доля якої саме вирішується. Є й секретар Донецької міської ради Микола Левченко. Утім, він теж дозволяє називати себе Колею. Особливо в неофіційній обстановці.
Усі вони бувають дуже різними. Можуть з болем тужити за радянським минулим, тривожитись із приводу невизначеного майбутнього, засуджувати Помаранчеву й будь-які інші революції, не розуміти, чому ніяк не знайдеться справжній господар для їхньої шахти, горювати, що їхня праця тепер є невдячною і незатребуваною. А ще — можуть від душі веселитися, смачно готувати, сміятися, насамперед із себе. І закохуватися теж не розучилися.
Останнє наочно ілюструє лірична історія. Двоє людей, уже в літах, Валя і Степанович, збираються поєднати долі. Вона ще думає, а він наполегливо залицяється. Кавалеру таки вдається завоювати руку і серце вподобаної жінки. І ось уже вони удвох відчайдушно витанцьовують польку, а Валя раптом перед камерою червоніє, як дівчина. А невдовзі перед цим говорили перед тією ж камерою такі серйозні речі.
Донецькі вболівальники — то взагалі окрема розмова. Назва англійського футбольного клубу недаремно фігурує в найменуванні фільму. Тут, звичайно, напрошуються різні аналогії, та невипадково футбольна тема в різних варіаціях стає своєрідною віссю, навколо якої обертається сюжет картини. Трохи дивно спостерігати, як дорослі чоловіки радіють, мов діти, коли чують про перемоги улюбленої команди і здобуття нею Кубка УЄФА. Здається, всі їхні проблеми втрачають гостроту.
Музичним супроводом стрічки є, звісно ж, пісня «Спят курганы темные». Вона і майстерно зроблені анімаційні вставки надають картині то ліричного, то комічного забарвлення.
На новий документальний фільм уже встигли навішати ярлики — його називають, зокрема, пропагандою «донецьких цінностей». Автор із цим не згоден. Просто він побачив Донбас таким — космополітичним, трудовим, спортивним і дещо консервативним.
Поділяти його погляд чи ні — справа кожного з нас. Якоб Пройсс сподівається, що незабаром його глядацька аудиторія збільшиться. Він повідомив, що восени картина з'явиться в українському прокаті. Її, можливо, покажуть і на Першому Національному телеканалі.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- ЛАШТУЮТЬ «АКУМУЛЯТОР»
- ПРИЗЕРИ ФЕСТИВАЛЮ В АРТЕКУ
- ЕФЕКТ ОБМАНКИ ДІЄ...
назад »»»