НАД КОРАБЛЕМ ЗНАНЬ— ШТОРМИ І БУРЕВІЇ
Освітянська галузь традиційно вважалася доволі консервативною. З приходом міністра освіти і науки (а нині — ще молоді і спорту) Дмитра Табачника освітянський корабель штормить, а його пасажири — вчителі, учні і батьки — почуваються, ніби на вулкані.
Несподівані перевірки — прогнозовані результати
Наприкінці навчального року учнів приголомшили новиною: на них чекають підсумкові контрольні роботи. «Ну то й що з того? — знизували плечима деякі батьки.— Хто добре працював протягом року, той може не боятися жодних перевірок». Та наївними були ті батьки... Школа гула, наче розбурханий вулик. На батьківські збори, терміново скликані адміністрацією, прибігла схвильована вчителька англійської мови. Чому вона так нервувала, ми зрозуміли трохи згодом, коли дістали — нарешті! — зошити для проведення контрольних робіт. Наші діти — восьмикласники — навчалися за програмою, розрахованою на поглиблене вивчення англійської. А от завдання, запропоновані МОН, відрізнялися від вивченого матеріалу настільки, що діти мусили опанувати, по суті, нову програму! На все відводилося менш як місяць, тому «англійка» ковтала заспокійливі пігулки. Ні, вона обіцяла зробити все від неї залежне, щоб підготувати дітей. Але найбільше непокоїло те, що ми не могли дістати оті горезвісні контрольні зошити! Найактивніша мама, яка може дістати все, що завгодно, з ніг збилася у їх пошуку. На Петрівці за один зошит правили по тридцять–сорок гривень, тобто вдвічі дорожче за відпускну ціну. А батьки обурювалися, що до тих контрольних необхідно було придбати ще й відповіді на запитання. Уже за кілька днів батьки винесли вердикт: так званий контрольний «зріз» був задуманий зовсім не заради перевірки знань учнів, а лише... з комерційною метою. Інтернет ряснів заголовками на зразок: «Хто відповість за аферу з моніторингом?», «Контрольні роботи — черговий проект на зразок «Еліта-центру»?»
«У контрольному зошиті з української ми знайшли помилки і неточності,— обурюється Оксана, мама семикласниці Тетянки.— Приміром, за програмою сьомого класу школярі опановують морфологію, систему форм дієслова, прислівник та всі службові частини мови, але не вивчають синтаксису. Чому ж тоді у рекомендованих МОН для 7 класу ці запитання є у 26 варіантах з 38?»
«Спустіться на землю!»
«Чимало помилок ми знайшли і в контрольних зошитах з англійської мови для 8 класу,— підхоплює розмову Олеся, мама восьмикласниці Уляни.— Складається враження, що зошити робили поспіхом, без редакторського втручання і коректури. От і результат не забарився. Як у тієї невмілої господині, яка недосмажила млинці і пересолила суп. А розплачуватися за чужі помилки доводиться нашим дітям і нам, батькам. Якщо школярі нервували перед екзаменами і не спали ночами, то ми залізли в борги, щоб накупити тих неграмотних зошитів, які годяться хіба що на макулатуру».
«Так і хочеться звернутися до керманича освітянського відомства Табачника: пане міністре, спустіться на землю! — обурюється вчителька української мови і літератури Тамара Григорівна.— Хіба можна проводити такі експерименти на дітях? Дивує, як міністерські чиновники на власний розсуд жонглюють нормативними документами, процедурними приписами, дидактичними поняттями. Кількість контрольних робіт із кожного предмета є визначеною навчальними програмами, а про можливі корективи вчителів інформують перед початком навчального року в методичних рекомендаціях. Так само діти повинні знати, які види контролю на них чекають. Повинен про це знати й учитель, адже будь-якій контрольній передує підготовча робота, що передбачає повторення, узагальнення та корекцію знань. Тим більше, коли йдеться про підсумкові контрольні роботи, мета яких — перевірити результати навчання за рік».
І тут надзвичайно важливим є розуміння того, що таке, власне, контроль і якою є його роль у сучасній системі освіти. Безумовно, що контроль є частиною освітнього процесу, який допомагає осягнути результати і поставити нові завдання.
«Слід відзначити, що у практиці школи досягнення учнів, звичайно, оцінюються на основі суб'єктивних міркувань учителя, що створює постійну загрозу необ'єктивності. У такому разі оцінка втрачає свій позитивний вплив і може завдати шкоди,— застерігає професор Дрогобицького педагогічного університету Омелян Вишневський.— Інша небезпека традиційного контролю і оцінювання полягає в тому, що їм піддається лише зовнішній, конкретний результат навчання (виконана вправа, вивчений матеріал). Тобто з поля зору випадає процес навчальної діяльності. Водночас, із психологічної точки зору, велике значення має те, яких зусиль докладено до розв'язання завдання. Приміром, деякі учні досягають непоганих результатів завдяки своїм природним здібностям, не виявляючи при цьому особливої ретельності і напруження. Інші ж мають лише скромні результати, хоч докладають чималих зусиль. Між тим саме старання і зусилля, стан напруження безпосередньо впливають на формування особистості, зокрема забезпечують розвиток інтелекту, волі. Очевидно, що подібна практика контролю й оцінювання відповідала тій системі освіти, яка орієнтувалася переважно на засвоєння інформації. Оцінювалися знання, уміння і навички. За таких умов добра оцінка й стала головною метою учня, вчителів і батьків. Дарма, що це дуже заважало формуванню у свідомості дитини її власних життєвих цілей».
Тому, переконаний професор Вишневський, першочерговим завданням є переосмислення системи контролю. Якщо пануватиме авторитарна педагогіка, контроль залишатиметься основним «мірилом» знань (хоч у цьому сумніваються батьки й учні). Якщо у контексті нового педагогічного мислення суб'єктом навчальної дії стає учень, зростає роль самоконтролю, адже учень порівнює досягнуте з кінцевим результатом і коригує хід розв'язання навчального завдання. За цих умов зовнішній контроль трактується ним, з одного боку, як «ключ», що підтверджує або спростовує його власні висновки щодо виконаної дії, а з іншого — як зовнішня форма самовираження.
Чи переймався хтось із «натхненників експерименту» такими «дрібницями»? Чи було їм діло до «розвитку інтелекту» та формування у свідомості дитини «власних життєвих цілей»?
«Бюрократизація» розуму чи гармонійний розвиток?
Схоже, їх хвилювали зовсім інші питання, геть далекі від такої ефемерної субстанції, як духовність та все, що з нею пов'язане. «Сфера освіти, фінансована з держбюджету, фактично утримується коштом платників податків, тобто нами, батьками. Але ми покірно витягали по 70 гривень, щоб виконати забаганку чиновників,— обурюється Катерина, мама восьмикласника Романа.— Хто відповість за це здирництво? І хто, зрештою, відповідатиме за сумнівний експеримент, після якого ми ще довго будемо приходити до тями? А чому мовчать самі вчителі?»
До речі, чому? Варто запитати у самих педагогів. Вчителька фізики з тридцятилітнім стажем роботи Олена Іванівна розводить руками: «Ми перетворилися на заручників системи, слухняні гвинтики, не здатні на протест. Шкода, що зі школи йдуть непогані вчителі, і не лише через мізерну зарплату. Просто не можуть працювати в атмосфері страху і неповаги до себе. Лишаються некомпетентні і безпринципні особи, яких і педагогами не назвеш».
Справедливість слів учительки підтверджує життя. Після того як батьки закупили зошити з контрольними роботами, а діти ночами зубрили всі 38 варіантів, у міністерстві раптом... прокинулися. Одного дня наші діти, повернувшись зі школи, повідомили новину: кількість варіантів завдань скоротили! Отакої! Схоже, чиновникам від освіти не звикати рубати з плеча. Вважають, очевидно, що школярі — народ неперебірливий. Усе стерпить. Виявляється, рішення скоротити кількість варіантів виникло через...невідповідність переважної більшості завдань навчальним програмам, віковим особливостям учнів та «низки серйозних методологічних, методичних, наукових, текстологічних і мовленнєвих недоліків у завданнях».
Найбільше таких «недоліків» було виявлено у контрольних роботах з української та російської мов, а також з історії України. Про помилки було сказано з такою безпосередністю, наче рішення ухвалювали не відповідальні чиновники, а школярі-двієчники. Так, кількість варіантів завдань контрольних робіт з української мови для учнів 5, 6, 7 і 8-х класів скоротилася до 18 (із раніше запропонованих 38). З російської мови кількість варіантів завдань для всіх класів скоротилася від 38 до 10. Найбільше вражає зменшення з історії України, адже кількість варіантів контрольних робіт із цього навчального предмета в 7-х і 8-х класах скоротилася від 38 до 15. Рекордсменом цього показника став навчальний предмет для учнів п'ятих класів «Вступ до історії України». Учителям запропонували провести контрольні роботи за сімома варіантами з 38 запропонованих раніше. І що з того, що зміст завдань із української мови та історії України було розкритиковано фахівцями та вчителями-предметниками? А спосіб проведення підсумкових контрольних робіт-2011 взагалі не витримував жодної критики.
Учителі, хоч і обурювалися, проте у своєму середовищі. Їх знову не почули у верхах. Так, як сталося після березневого протесту, на який з'їхалися вчителі з усієї України. Того дня вони вперше відчули себе здатними змінити ситуацію. А коли почули новину, що їм виплачуватиметься 20-відсоткова надбавка від 1 квітня, почувалися задоволеними. Та передчасною виявилася радість педагогів. З'ясувалося, що ота 20-відсоткова надбавка виплачуватиметься... з 1 вересня. Зрозуміло, що до того часу буде з грошима: інфляція просто з'їсть отой відсоток.
То що ж робити? — вкотре запитають розгублені педагоги.
«Ми повинні навчитися вголос сказати «ні» бюрократизації розуму, на яку наражаємося щодня,— писав бразилець Пауло Фрайре, автор книги, яка набула широкого розголосу «Педагогіка пригноблених».— Ми мусимо набратися сили й робити це навіть тоді, коли альтернатива дати собі спокій здається нам набагато привабливішою матеріально».
Пауло Фрайре порушує і таку незручну тему в суспільстві, як здатність учителя на захист своїх прав, його участь в акціях протесту. Незручний для правлячої верхівки Фрайре був переконаний, що необхідно по-новому поглянути на існуючі стереотипи. Так, він вважав, що нав'язування суспільству думки про те, що вчителі схожі на батьків, має негативні наслідки. «Саме ця ідеологія відбирає в учителів належне їм право боротися за поліпшення умов роботи, вимагаючи від політиків та адміністрації шкіл поліпшити умови вчительської роботи»,— писав Фрайре. Застерігав бразилець і від спокуси боротися за свої права самотужки.
Звісно, українським учителям доведеться самим дати відповідь на запитання, як жити далі? І від того, якою буде та відповідь, залежатиме, зрештою, їхнє подальше життя.
А тим часом...
Над питанням «Хто розплачується за освітні «реформи» розмірковує експерт Ігор Лікарчук: «До складової вступної кампанії було повернуто так званий «середній» бал атестата; дозволено подавати до приймальних комісій результати зовнішнього оцінювання, отримані в попередні роки. Щоправда, суспільство без особливого ентузіазму зустріло такі нововведення...»
Справді, студенти час від часу не погоджуються з «грандіозними реформами». Щоразу Табачник намагається навести незаперечні, на його думку, аргументи, які підтверджують правильність його «курсу». Так, під час зустрічі з полтавськими освітянами він запевняв їх, що у планах міністерства — розвиток профтехосвіти, довкілля, розвиток природничої, фізико-математичної освіти і стовідсотково запроваджуватимуть у школах інформаційні технології. Говорив Д. Табачник і про те, що до 2013 року планується охопити усіх п'ятилітніх малюків дошкільною освітою. А от замість сидіння за партами пропонуватимуть працювати з малечею в ігровій формі. А ще буцімто спробують створити сімейні і корпоративні дитсадочки. Планують також створювати так звані освітні округи (у ньому можуть об'єднуватися і вища школа, і загальноосвітні заклади, і дитячі садочки). До речі, експерти попереджають абітурієнтів про небезпеки, які чатують на них під час вступної кампанії-2011. Зокрема, Ігор Лікарчук радить випускникам шкіл бути особливо уважними до новинки від МОН — системи електронного вступу. «Система електронного вступу і досі не сертифікована як захищена інформаційна система, тобто що робитиметься в цій системі, ніхто не знає»,— попереджає Лікарчук.
Згідно зі статистикою, цього року по Україні випускників удвічі менше, ніж минулого. Науковці пояснюють цей факт «демографічною ямою», яка виникла впродовж 1993–2000 років. У столиці попрощалися зі школою 7777 одинадцятикласників. Це — найменша кількість київських випускників за всю історію незалежної України. Для порівняння: минулого року атестати про загальну середню освіту отримали 19 тис. учнів. Майже вдвічі упали ці показники також на Львівщині, у Чернівецькій, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Черкаській, Чернігівській та Херсонській областях. Оскільки кількість випускників менша на 42%, ніж торік, то відповідним чином формуватиметься заявка на отримання державного замовлення у ВНЗ.
Так звана «демографічна яма» є однією з підстав для того, аби закривати школи. Проте батьки протестують проти подібних рішень, пояснюючи своє рішення традиційно: «Школа вчителем стоїть. Не стане школи — зникне село». Чиновники виправдовуються тим, що «оптимізація навчально-виховного процесу означає приведення його у відповідність до доцільності». А що ж село? Нехай вимирає собі далі? Вимирає, звільняючи землі для прибульців з інших держав? І тому освітянський віз повертає в минуле. Зрештою, з того минулого і «ростуть ноги» багатьох нинішніх «новацій». Тому і переписуються підручники, а до шкіл повертається військово-патріотична гра «Зірниця». Хоч на календарі вже ХХІ ст., а молодь все ж робить європейський вибір.
Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:
назад »»»