УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ ДОСІ ДИХАЄ СМЕРТЮ
ІНЖЕНЕРНІ ВІЙСЬКА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ОЧИЩАЮТЬ ВІД БОЄПРИПАСІВ НЕ ЛИШЕ УКРАЇНУ, А Й ДОПОМАГАЮТЬ ПОЗБУТИСЯ ЦИХ СМЕРТОНОСНИХ СКАРБІВ ІНШИМ КРАЇНАМ
За інформацією ООН, щороку жертвами мін та інших боєприпасів, що залишилися в землі після закінчення бойових дій, стають 20–25 тисяч жителів нашої планети. Україна, на жаль, не є винятком: у роки Другої світової війни вона стала ареною жорстоких боїв, у яких брали участь цілі армії і фронти. Як із радянського боку, так і німецького. При цьому широко використовувалася артилерія, авіація. Звісно, в землі залишилося багато різних вибухонебезпечних предметів (ВНП). У післявоєнний час вони відібрали життя у тисяч людей.
Лише протягом останніх 15 років унаслідок необережного поводження з ними постраждало близько 300 осіб, у тому числі майже 60 дітей. При цьому більш як 100 чоловік загинуло, а 14 — дістали різного ступеня поранення і контузії.
Про перебіг роботи з розмінування, успіхи і проблеми, якими вона супроводжується, редакція попросила розповісти генерал-майора Богдана Бондаря — начальника Центрального управління інженерних військ Головного управління оперативного забезпечення командування сил підтримки — начальника інженерних військ Збройних Сил України.
— Україна, за підрахунками фахівців, успадкувала мільйони мін, снарядів і навіть авіаційних бомб, які використовувалися під час ведення бойових дій у роки Другої світової, але з якихось причин не спрацювали і залишилися в землі,— говорить Богдан Володимирович.— Від того дня, коли Україну залишив останній ворожий солдат, минуло 67 років. Та незважаючи на це, ВНП час від часу нагадують про себе, стаючи причиною загибелі наших співвітчизників, які, знайшовши ці «іграшки», намагаються розбирати їх на частини, вишукуючи в них цінні метали, а то й просто здаючи як брухт до пунктів прийому.
Найчастіше страждають діти, які, розпаливши багаття, влаштовують такі собі феєрверки, внаслідок чого отримують каліцтва, а то й гинуть.
Зважаючи на надмірну насиченість українських чорноземів вибухонебезпечними предметами, військовим саперам роботи вистачає.
— Але ж нині сапери знешкоджують лише ті з них, які виявлені на території, що перебуває під юрисдикцією Міністерства оборони України...
— Це так. Але водночас навантаження на військовиків наших військ випадає колосальне. Бо якщо в 90-ті в складі українського війська налічувалося майже 100 груп розмінування, то нині їхня кількість зменшилася до 54, тобто майже вдвічі.
А на землях, підконтрольних військовому відомству, і досі виявляють смертоносну спадщину часів Великої Вітчизняної війни. І наші підрозділи перебувають у постійній готовності оперативно виїхати на місце виявлення снарядів чи мін.
— У 2008 році міністр оборони України затвердив План очищення колишніх військових полігонів від вибухонебезпечних предметів на 2008–2011 роки. Розкажіть, будь ласка, як він реалізується.
— На виконання цього плану військові сапери проводять очищення всіх полігонів, які є в Україні і не використовуються за своїм прямим призначенням. Уже перші результати цієї роботи засвідчили: вони буквально кишать снарядами, мінами та іншими вибухонебезпечними предметами. Наприклад, у 2011 році потребують очищення понад 250 гектарів полігонів «Кам'янка-Бузька» та «Буща». Наші сапери обстежили і розчистили поки що майже п'ять гектарів, знешкодивши при цьому 488 боєприпасів (станом на 23 травня 2011 року.— Прим. авт).
Найбільш небезпечним, важким для виконання робіт зі знешкодження ВНП є полігон «Херсон», що розташований усього за кілька десятків кілометрів від обласного центру. Його загальна площа становить близько 20 тисяч гектарів, і на ньому від початку 50-х років радянська авіація відпрацьовувала питання прицільного бомбометання. Зараз ніхто не скаже вам точно, скільки на «Херсон» скинуто бомб, але, зважаючи на кількість вильотів літаків, які, за свідченням жителів навколишніх сіл, мало не щодня бомбардували навчальні цілі, рахунок іде на сотні тисяч. Із різних причин не всі вони вибухали. Окрім авіабомб, знаходимо і ракети. Загалом ми обстежили вже понад 50 гектарів «Херсону».
— Зважаючи на його площу, то, вибачте, негусто, відверто кажучи...
— Так, негусто. Але цьому є об'єктивні причини. Те, що обстежено лише 50 з гаком гектарів авіаційного полігону, пояснюється насамперед надзвичайною складністю виконуваних робіт, адже бомби знаходять на глибині трьох-чотирьох метрів, а то й глибше. Звісно, в таких умовах саперам не так-то й легко віднайти їх. Зважаючи на природні особливості земель, на яких розташований полігон, багато робіт доводиться виконувати вручну, без залучення техніки. Форсувати роботи аж ніяк не можна, бо це може призвести до загибелі людей. Не забувайте, що вік більшості боєприпасів становить 30–40 років.
Проблемою з проблем залишається фінансування робіт з розмінування. Нагадаю, що бюджет усього військового відомства становить лише 14 мільярдів гривень. Зважаючи на його кошторис, і виділяють кошти на проведення відповідних робіт. Їхня вартість, до речі, з кожним роком зростає. Наприклад, нині очищення гектара авіаційного полігона обходиться для казни оборонного відомства понад шість тисяч гривень. І це не дивно, бо вартість того ж бензину сягнула практично 10 гривень. Без нього жоден автомобіль не зрушить із місця!.. А окрім вирішення пально-мастильних проблем доводиться вирішувати й чимало інших, пов'язаних із виконанням цих завдань.
Слід враховувати і ту обставину, що військові сапери не можуть цілий рік працювати на полігонах: роботи з їхнього обстеження можуть розпочинатися лише з настанням весни.
— Скажіть, Богдане Володимировичу, скільки колишніх військових полігонів потрібно очистити від вибухонебезпечних предметів і яка загальна їхня площа?
— Згідно з наведеним планом, нам належить очистити 34 полігони, площа яких становить більш як 150 тисяч гектарів.
— Зважаючи на темпи робіт, до їхнього завершення дуже далеко...
— Поспішати в такому разі смертельно небезпечно. Це — по-перше. А по-друге, багато залежить від фінансування потреб Міністерства оборони, яке бажає бути кращим. До того ж, як я вже говорив, кількість особового складу, задіяного для очищення території України від спадщини війни, зменшилася.
— А чи доцільно було це робити, зважаючи на завдання, поставлені перед військовим відомством щодо знешкодження боєприпасів часів Другої світової війни, очищенням десятків колишніх військових полігонів?
— Не забувайте, що в результаті організаційно-штатних заходів у Збройних Силах України припинили своє існування тисячі військових частин і підрозділів. Звісно, це не могло оминути і нас.
Рішення щодо зменшення інженерних підрозділів були також продиктовані і недофінансуванням МО України, яке триває практично з перших днів його існування. Зважаючи на ці та інші проблеми, керівництво військового відомства змушене було вдаватися до непопулярних кроків.
— Скажіть, будь ласка, а яка доля чекає на полігони після того, як вони будуть очищені? Їх використовуватиме МО України?
— Ні. Вони підлягають передачі на баланс місцевих органів влади, яка і вирішуватиме, як саме їх використовувати. Як свідчить практика, здебільшого вони використовуються для вирощування сільськогосподарських культур.
— Військові сапери брали активну участь і в знешкодженні боєприпасів під час ліквідації наслідків різних надзвичайних подій. Зокрема, після вибухів на складах у Новобогданівці, Артемівську.
— Пожежі, що сталися там, спровокували розліт артилерійських снарядів, інших боєприпасів на далеку відстань. Солдатам та офіцерам інженерних військ довелося збирати їх, сортувати. Так, у Новобогданівці вони зібрали понад 200 тисяч боєприпасів, знищивши 19 тисяч. Але ж окрім Новобогданівки «салютували» арсенали, розташовані у Цвітосі, що на Хмельниччині, Артемівську та Лозовій, що у Донецькій та Харківській областях. І там теж працювали наші сапери, які зібрали і знешкодили понад 300 тисяч вибухонебезпечних предметів. Працювати доводилося у надзвичайно складних умовах, обумовлених насамперед тим, що снаряди, порозлітавшись у радіусі кількох кілометрів, стали, так би мовити, непередбачуваними. Адже в їхніх «організмах» могли статися такі зміни, які при контактах спровокували б несанкціоновані вибухи. І солдати, і офіцери, звичайно, знали про це, тому проявляли надзвичайну обережність при «спілкуванні» з ними. Головним завданням, яке стояло перед командуванням інженерних військ, командирами підрозділів, задіяних у цих роботах, було збереження людських життів. І ми з честю впоралися з ним: під час ліквідаційних робіт не сталося жодної «нп», жоден військовослужбовець не зазнав фізичного ушкодження.
— Ваші підлеглі знешкодили сотні тисяч боєприпасів. Чи були випадки загибелі людей під час виконання цих украй небезпечних завдань?
— На щастя, ні. І це не випадковість, а я б сказав — закономірність. Бо в наших військах приділяється величезна увага дотриманню правил техніки безпеки при виконанні робіт, пов'язаних з вибухонебезпечними предметами. Ми знаємо, що сапер помиляється лише раз.
— Чи можете назвати хоча б приблизну кількість боєприпасів, знешкоджених інженерними військами за роки незалежної України?
— Якщо підсумовувати роботу військових саперів Збройних Сил України, то вони за останні 20 років знешкодили майже 500 тисяч боєприпасів як часів минулої війни, так і тих, які використовувала Радянська армія під час навчань. Загалом лише минулого року підрозділами розмінування ЗС, інших міністерств і відомств було знешкоджено понад 65 тисяч ВНП, а в першому кварталі поточного — майже 14 тисяч.
— Військових саперів згадують добрим словом не лише в Україні, а й далеко за її межами. Наприклад, у Лівані, де вони брали активну участь у розмінуванні території цієї країни.
— Під час перебування нашого підрозділу в Південному Лівані сапери перевірили понад 50 тисяч квадратних метрів його території на наявність вибухонебезпечних предметів, промаркувавши близько 20 тисяч метрів мінних полів, провівши розвідку 103 тисяч метрів ліванських доріг. При цьому вони знешкодили близько 20 тисяч одиниць мін.
Та одним лише Південним Ліваном участь українських саперів у наданні допомоги іншим країнам не обмежилася. Так, у Іраку вони спільно з військовослужбовцями інших країн знищили близько 270 тисяч мін та снарядів. Нині вони виконують цю почесну місію в Афганістані: у складі литовської групи з відновлення провінції Гор Міжнародних сил сприяння безпеці виконує свою миротворчу місію група з пошуку та знешкодження вибухових предметів. Лише протягом березня цього року українці знищили 140 вибухонебезпечних предметів. А загалом їхній внесок у налагодження мирного життя афганців вимірюється майже 12 тисячами знешкоджених ВНП. До речі, зважаючи на специфіку країни, інші обставини, за яких нашим саперам доводиться працювати, робота ця вважається вкрай небезпечною, і охочих братись за неї не так уже й багато...
— Якими принципами керується командування інженерних військ, відправляючи військовослужбовців за кордон для виконання подібних завдань?
— Основною вимогою до кандидатів є їхній професійний рівень, моральні, ділові та інші якості. Але найголовнішим чинником, ще раз повторюю, є професіоналізм сапера, його здатність працювати у складних умовах.
— А якщо людина, яка відповідає усім цим критеріям, не бажає їхати до того ж Іраку чи Афганістану?
— Усі миротворчі контингенти комплектуються на добровільних засадах. Підрозділи, групи з розмінування — не виняток. Тобто ніхто і нікого силоміць не примушує ризикувати своїм життям за тисячі кілометрів від рідної землі. Більше того, охочих поїхати вистачає, і нам доводиться відбирати на конкурсній основі.
— Основний мотив, яким керуються люди, є, мабуть, бажання поліпшити своє фінансове становище. Чи не так, Богдане Володимировичу?
— Грошове забезпечення у військовиків українського війська є більш ніж скромним. Тому, відверто кажучи, люди, охочі поїхати за кордон, роблять це не лише за патріотичних чи інших подібних переконань. Та водночас багато хто з військовослужбовців, які побували в Лівані, зараз перебувають у Афганістані, поїхали туди, щоб випробувати себе у складних умовах, збагатитися досвідом.
— До речі, а як оплачується праця військового сапера, який ледь не щодня — за великим рахунком — заглядає «іржавій» смерті у вічі, вступаючи з нею у поєдинок? Чи передбачені для цих військовиків якісь пільги?
— Військовослужбовці, які проходять службу в підрозділах з розмінування і беруть участь у знешкодженні вибухонебезпечних предметів, отримують статус учасників бойових дій — такі ж самі, як, скажімо, ті громадяни, які воювали в Афганістані, інших «гарячих точках» світу. При цьому вони користуються пільгами і соціальними гарантіями, передбаченими чинним законодавством України.
Виконуючи покладені на них завдання, ці люди, як ви сказали, дійсно заглядають смерті у вічі. Зважаючи на це, вони отримують за кожен виявлений і знешкоджений боєприпас грошову винагороду. Її розмір залежить від виду знешкодженого боєприпасу. Наприклад, знищення артилерійського снаряда калібром від 152 до 420 міліметрів оцінюється, згідно з чинними нормативами, у 83 гривні, авіабомби вагою понад 500 кілограмів — 166 гривень, а ось «розцінки» на міни, гранати значно нижчі. Словом, зважаючи на небезпечність робіт, на розмінуванні наші військовослужбовці не розбагатіють (посміхається).
— Де в Україні готують фахівців з розмінування? Зокрема, для Збройних Сил?
— Десять років тому було створено центр, у якому розпочалася фахова підготовка спеціалістів з розмінування. Причому на рівні стандартів ООН і НАТО. Нині в цьому навчальному закладі проходять підготовку і перепідготовку, підвищують свою кваліфікацію офіцери, які займаються організацією операцій із розмінування, командують підрозділами, а також солдати і сержанти, що входять до складу груп із розмінування. У цьому центрі водночас може здійснюватися підготовка понад 50 спеціалістів із розмінування. До речі, він готує кадри не лише для ЗС, а й МВС, СБУ, Державної прикордонної служби, а також інших країн, зокрема Алжиру, Таджикистану.
Інтерв'ю взяв Сергій ЗЯТЬЄВ, підполковник запасу
також у паперовій версії читайте:
назад »»»