ПРОЦЕСУАЛЬНИМ ДИВЕРСІЯМ ПОКЛАДУТЬ КРАЙ?
У жодному кодексі ви не знайдете цього терміна — «процесуальна диверсія», проте він влучно характеризує поширене явище, відоме під менш експресивною назвою «зловживання процесуальними правами». Означає воно деструктивні дії, мета яких — утруднити опонентові здобуття перемоги під час розгляду судової справи. Особливо дошкульними вони є в системі господарських судів України.
Скарга на неіснуюче рішення
Одним із різновидів диверсії є подання апеляційної скарги на неіснуюче рішення або ухвалу суду. Тобто служитель Феміди ще не оприлюднив вердикт, можливо, навіть і не приступав до ознайомлення зі справою, а його вже оскаржують. Якщо діяти за законами звичайної логіки, такі дії недобросовісного учасника судового процесу слід було б залишити без уваги.
Однак Господарський процесуальний кодекс (ГПК) диктує інший алгоритм. Місцевий господарський суд зобов'язаний в такому випадку надіслати скаргу разом із матеріалами справи до апеляційної інстанції. При цьому, знову ж таки згідно з ГПК, місцеві суди не мають права визначати, чи є допустимими такі скарги. Тож оригінали матеріалів справи мандрують до апеляційного суду. Вища інстанція розглядає скаргу, встановлює, що вона не варта виїденого яйця і повертає отримані папери до місцевого суду. А час невблаганно спливає, розгляд справи по суті з цілком законних причин затягується. Проте «диверсанти» цим не задовольняються і повторно подають скаргу на неіснуюче рішення. Нижчий суд знову всупереч логіці зобов'язаний надіслати всі матеріали вищому, і цей фокус можна повторювати скільки завгодно разів, адже будь-яких обмежень законодавство не містить.
Образно кажучи, розчерком пера недобросовісна сторона по справі пускає під укіс ешелон противника, не остерігаючись жодних санкцій у відповідь. При цьому порушуються права інших учасників судового процесу, що може призвести до скарги до Європейського суду з відповідними фінансовими компенсаціями, які виплачуватимуть з кишені держави, тобто платників податків. Підстава для такого рішення страсбурзької Феміди більш ніж вагома: описані вище дії суперечать праву на судовий розгляд протягом розумного терміну, закріпленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 6).
Іншим класичним проявом процесуальної диверсії є подання апеляційної скарги на рішення, за наслідками розгляду якої апеляційна інстанція вже ухвалювала постанову. Знову-таки всупереч очевидній абсурдності місцевий суд зобов'язаний надіслати скаргу разом із матеріалами справи до вищого суду. Коли той поверне їх, недобросовісна сторона повторює фокус, і він знову вдається! Час збігає, а рішення у справі по суті не видно навіть на горизонті, адже ніщо не обмежує «диверсанта» — він може подавати стільки скарг, скільки хоче — законно, але протиправно.
Мертві норми
Ще один часто вживаний прийом, що має на меті протидію негативному результату в юридичному конфлікті — подання скарги на дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби (ДВС) поза строком такого оскарження. Копії скарги іншим сторонам у справі та органу ДВС не надсилають. Таким нехитрим способом можна затримати процес виконання судового рішення на невизначений термін. Досягти цього можна також багаторазовим оскарженням одних і тих самих дій органу ДВС, незважаючи на те, що господарський суд розглядав попередні скарги і виносив за ними ухвали.
Невеликий аналіз свідчить, що науковець А. Смітюх, котрий запровадив у юридичну термінологію поняття «процесуальна диверсія», яке швидко увійшло у вжиток, мав цілковиту рацію.
Слід зазначити, що Цивільний кодекс таке неподобство забороняє. В його ст. 13 ідеться: при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших. Не допускаються дії, що вчиняють з наміром спричинити шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Аналогічне застереження містить і Господарський процесуальний кодекс (ст. 22): «Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони». Проте, як свідчить практика, ці норми суто декларативні, їх не дотримують. Вони не здатні протидіяти свідомому невиправданому затягуванню судового процесу. І не дивно, адже через прогалини в законодавстві відсутні обмеження щодо таких дій, а також відповідальність за них. Не усунули їх і суттєві зміни, яких зазнали процесуальні кодекси в липні 2010 року.
До латання цих дірок узялися народні обранці. У Верховній Раді зареєстровано законопроект, у якому передбачено внести такі зміни до Господарського процесуального кодексу, які б унеможливили зловживання правами. Наскільки буде міцною база для наступу на «диверсантів» і як швидко вона з'явиться, залежить від парламентарів.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
- ЗАПОБІГАТИ ТІЛЕСНИМ УШКОДЖЕННЯМ
- НАРОДНИЙ АНТИРЕЙТИНГ
- П'ЯТЬ НАЙГІРШИХ СІЗО
назад »»»