ПЛІДНЕ ПАРТНЕРСТВО
ЧИ БЕЗПЛІДНЕ ДЕКЛАРУВАННЯ?
У сучасному світі жодна, навіть наймогутніша, країна не може самостійно повною мірою забезпечити свої національні інтереси. Тому зовнішня політико-економічна діяльність є важливою складовою державної політики, а визначення пріоритетів у відносинах із зарубіжними партнерами — її необхідним завданням.
На підставі аналізу офіційних документів можна дійти висновку, що Україна має щонайменше 19 стратегічних (особливих, ключових) партнерів. Із низкою держав відносини стратегічного партнерства закріплено в офіційних документах, в інших випадках стратегічний характер партнерства керівники України проголошували в односторонньому порядку і не підкріплювали підписанням офіційних документів.
19 вересня 1996 р. термін «стратегічне партнерство» у відносинах між Україною та США прозвучав уперше на офіційному рівні — під час оголошення водночас у Києві й Вашингтоні про створення міждержавної комісії Кучма — Гор. П'ятого червня 2000-го у Спільній заяві Президента України та США було підтверджено «зобов'язання розвивати та поглиблювати стратегічне партнерство між Україною і Сполученими Штатами у ХХІ ст.». У Спільній заяві Президента України і Республіки Польща 21 травня 1997 р. «До порозуміння і єднання» зазначено, що «Україна і Польща є суверенними державами, добрими сусідами, стратегічними партнерами».
Договір про дружбу, співпрацю і партнерство з Росією підписано 31 травня 1997 р. У ст. 1 цього документа зафіксовано, що Україна і РФ «як дружні, рівноправні і суверенні держави засновують свої відносини на взаємній повазі та довірі, стратегічному партнерстві та співробітництві». 19 лютого 1998-го у преамбулі Договору між Україною та Республікою Узбекистан про дружбу і подальше поглиблення всебічного співробітництва наголошено на «досягнутому рівні стратегічного партнерства».
Декларацію про подальший розвиток і поглиблення співпраці між Україною та Республікою Болгарія підписано 24 березня 1998 р. У ній заявлено, що «сторони сповнені рішучості зміцнювати та поглиблювати взаєморозуміння, розвивати відносини всебічного співробітництва і стратегічного партнерства». 16 березня 2000-го у преамбулі Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Азербайджанською Республікою наголошено на «досягнутому рівні стратегічного партнерства».
У Спільній декларації про особливе партнерство між Україною та Канадою 31 березня 1994 р. сторони оголосили «про свій намір розвивати відносини між собою як дружні держави на засадах особливого партнерства». Другого жовтня 1999-го у Декларації про розвиток відносин особливого партнерства між Україною і Грузією заявлено, що сторони «будуть поглиблювати двостороннє співробітництво з метою досягнення якісно нового рівня особливого партнерства».
Стратегічний характер відносин України з іншими державами проголошували не лише в офіційних документах, а й в окремих виступах і заявах керівників під час офіційних зустрічей як у Києві, так і за межами України. Це стосується, зокрема, відносин із Китаєм, Ізраїлем, Фінляндією, Аргентиною, Угорщиною, Словаччиною, Німеччиною. Вірогідно, були й інші односторонні декларації про стратегічне партнерство України з різними державами. Отже, стратегічними партнерами нашої країни проголошено 19 держав Європи, Азії, Північної та Південної Америки.
На думку експертів, термін «стратегічне партнерство» вживається представниками української влади надто часто і не завжди виважено. В більшості випадків за цим стоїть не констатація справді стратегічного рівня двосторонніх відносин України з певною державою, а радше намагання підкреслити їх важливість. На жаль, така практика спричиняє непорозуміння серед зарубіжних партнерів України і ставить під сумнів послідовність її зовнішньополітичного курсу. Аналіз також свідчить загалом про негативне сприйняття завеликої кількості задекларованих Україною стратегічних партнерів як усередині країни, так і за її межами.
Думка народу
Певна річ, Україна не може мати так багато стратегічних партнерів. Крім того, навіть зафіксоване в офіційних документах стратегічне партнерство двох держав може так і залишитися декларацією про наміри, якщо зусилля їхніх урядів не будуть підтримані політичними елітами та громадськістю.
Згідно з соціологічними опитуваннями, у громадян України практика проголошення відносин стратегічного партнерства викликає переважно скепсис. Майже половина громадян переконана, що проголошення Україною стратегічного партнерства «має в цілому декларативний характер, слід підтримувати рівноправні, дружні відносини з усіма державами світу». Приблизно третина опитаних вважає, що «стратегічне партнерство є необхідним елементом зовнішньої політики України».
На думку громадян, найважливіше значення для нашої держави мають відносини з вісьмома країнами світу. Першу позицію, причому зі значним відривом, посідає Росія, далі — США, Білорусь, Німеччина, Казахстан, Польща, Канада, Узбекистан. Решта країн отримала значно нижчі показники. Перше місце РФ у загальному рейтингу (86,9%) має об'єктивне підґрунтя, і відносини з північною сусідкою завжди будуть пріоритетними для України.
Саме безумовністю цього пріоритету експерти пояснюють і третю позицію Білорусі, яка сприймається широким загалом у контексті її союзу з Росією. На наданні громадською думкою високої пріоритетності українсько-білоруським відносинам, напевно, позначаються й ностальгічні настрої частини українського населення. Дві третини громадян (64,5%) вважає відносини з цією країною пріоритетними. Позиція експертів діаметрально протилежна.
У переліку пріоритетних партнерів високі місця посіли Казахстан (59,9%) і Узбекистан (48,8%). Очевидно, з поглибленням співпраці з цими державами громадяни пов'язують можливість вирішення важливих для України економічних і енергетичних проблем.
Не менш важливим для населення виявився і «західний вектор» стратегічного партнерства України. Крім другої позиції США (65,5%) і шостої — Канади (50,5), з-поміж лідерів опинилася Німеччина (62%) та Польща (56,8), що мають важливе значення для України в контексті її курсу на європейську інтеграцію.
Опитування виявило значні розбіжності між позиціями громадськості та офіційної влади. Громадська думка надає пріоритетного значення відносинам із державами, яких владні структури не відносять до стратегічних партнерів України. Наприклад, Казахстан зайняв у рейтингу п'яту позицію (59,9%), і водночас громадськість низько оцінює важливість взаємин із задекларованими стратегічними партнерами (приміром, відносини з Аргентиною пріоритетними вважають лише 9,7% громадян).
Від стратегічного партнерства громадяни України очікують насамперед економічних результатів. Переважна більшість (65%) опитаних наголошує на важливості торговельно-економічних відносин. Помітно менше (36%) громадян акцентує увагу на спільному вирішенні проблем безпеки (у тому числі співпраці у військовій та правоохоронній сферах). Лише кожен п'ятий респондент відзначає важливість взаємодії зі стратегічними партнерами в політичній сфері. Науково-технічну (14%), екологічну (8%) і гуманітарну (3%) сфери громадська думка відносить до другорядних напрямів співпраці.
Тож дані загальнонаціонального опитування свідчать, що населення України скептично сприймає проголошення великого числа стратегічних партнерів. Список із восьми держав (Росія, США, Білорусь, Німеччина, Казахстан, Польща, Канада, Узбекистан), відносини з якими громадяни вважають пріоритетними, коротший, ніж перелік із 19 країн, проголошених стратегічними партнерами України. Стратегічне партнерство, на думку опитаних, має реалізуватися у трьох пріоритетних сферах: торговельно-економічній, безпеки та політичній.
Точка зору фахівців
Серед вітчизняних фахівців немає єдиного розуміння цих проблем. Немає консенсусу навіть щодо того, які держави офіційно проголошені стратегічними партнерами України. Не лише експерти, а й дипломати оприлюднюють різні переліки держав — стратегічних партнерів. Лише 6% експертів вважають, що ситуація, коли Україна проголосила майже два десятки стратегічних партнерів, нормальна. А 4% експертів переконані, що нашій державі доцільно мати «понад десять» стратегічних партнерів. Ще 2% поділяють думку, що стратегічними партнерами України мали б стати «усі країни світу». Проте більшість (51%) експертів обстоює більш реалістичну позицію — Україні доцільно мати від двох до п'яти стратегічних партнерів.
Експертні оцінки частково збігаються з позиціями громадськості, але мають і суттєві відмінності. Якщо симпатії громадян поширюються на вісім країн, то обізнані з міжнародними проблемами фахівці прискіпливіші у своїх оцінках. Експерти виокремлюють лише чотири держави, відносини з якими пріоритетні для України. Це Росія (80%), США (66), Німеччина (62) і Польща (52%). Повністю збіглися оцінки населенням і експертами (по 62%) важливості відносин України з Німеччиною.
Одне з чільних місць у переліку з 19 держав, проголошених стратегічними партнерами України, експерти відвели Польщі. Це можна пояснити, серед іншого, активними контактами між державно-політичними елітами України і Польщі, а також підтримкою польським керівництвом курсу на інтеграцію України до європейських структур. Це для еліти нашої держави — важливе завдання.
Різними є оцінки населенням (50,5%) і експертами (7%) пріоритетності відносин між Україною і Канадою. Фахівці виходять з невиправданих сподівань щодо залучення значних канадських інвестицій в економіку України і нарощування експорту вітчизняних товарів до Канади.
Очевидна розбіжність позицій експертів і громадськості щодо Білорусі. Лише 9% експертів віддали свій голос на користь Білорусі, котру (як прикордонну державу) визначено стратегічним партнером у базовому документі «Основні напрями зовнішньої політики України». Аналітики не вважають пріоритетними відносини України і з іншими сусідніми державами, зокрема з Грузією (9%), Туреччиною (7), Угорщиною (3), Болгарією (2), Румунією (2), Молдовою (0) і Словаччиною (0%). Отже, відповідне положення згаданого документа потребує перегляду і більшого обґрунтування.
На відміну від громадян, які віднесли Узбекистан до числа пріоритетних партнерів (48,8%), у рейтингу експертів ця країна хоч і посіла восьме місце, але отримала вп'ятеро нижчий показник (9%). Тож навіть закріплення стратегічного характеру партнерства з Узбекистаном у базовому двосторонньому договорі не вплинуло на позицію 91% аналітиків.
Як і громадськість, фахівці також відзначають три основні сфери співпраці зі стратегічними партнерами: торговельно-економічну (74%), політичну (54) і сферу безпеки ( 41%). Щодо можливого коригування практики проголошення стратегічних партнерів на майбутнє, то знайшлися 4% експертів, які вважають, що Україні треба й надалі активно продовжувати практику встановлення відносин стратегічного партнерства з державами світу. В шість разів більше (24%) експертів пропонує обмежитися числом визначених країн-партнерів і зосередитися на наповненні відносин із цими країнами конкретним змістом. А більш ніж половина (54%) опитаних фахівців вважає для України необхідним сконцентрувати зусилля на трьох ключових напрямах: Європейський Союз, Росія, США.
Загалом, як свідчать результати соціологічних досліджень, громадськість і експерти визначають лише кілька держав, відносини з якими можна вважати пріоритетними. Консенсус думок громадян і експертів складається довкола чотирьох стратегічних партнерів — це Росія, США, Німеччина та Польща. Ключовими сферами стратегічного партнерства, на думку громадськості й фахівців, є торговельно-економічна, політична та сфера безпеки.
На відміну від звичайних двосторонніх відносин, завдяки яким досягаються локальні (тактичні) цілі або здійснюється співпраця в певній сфері, відносини стратегічного партнерства спрямовані на досягнення довгострокових, життєво важливих для двох країн стратегічних цілей, що можливо на основі співпраці між цими державами. Стратегічне партнерство країн визначається важливими для двох держав економічними, військово-політичними та іншими чинниками тривалого характеру. На цьому ґрунтуються відомі приклади стратегічного партнерства (США — Японія, США — Ізраїль, Велика Британія — Нідерланди, Росія — Білорусь, Росія — Вірменія).
Відносини стратегічного партнерства передбачають особливий статус, тобто більш поглиблений розвиток міждержавних відносин не в одній, а відразу у кількох важливих сферах. В основу стратегічного партнерства покладено геополітичну взаємозалежність, іноді географічну та культурно-історичну близькість двох держав. У деяких випадках пошук стратегічних партнерів зумовлений бажанням держави стати регіональним чи світовим лідером. Так, Росія, прагнучи зміцнення своїх позицій, поглиблює відносини з Індією й Китаєм.
Динамізм стратегічного партнерства залежить від наявних ресурсів, оскільки між станом справ усередині країни та межами можливого в її зовнішній політиці існує прямий зв'язок. Обмеженість ресурсів не дозволяє країні розвивати стратегічне партнерство відразу з багатьма державами. Отже, необхідно визначати пріоритети.
Стратегічне партнерство можна будувати лише після формулювання власних стратегічних цілей — без цього країна не може визначити своїх стратегічних партнерів. Стратегічних партнерів не може бути багато, інакше виникають сумніви щодо наявності у держави чітко визначеної стратегії зовнішньої політики. Невиважене декларування стратегічного партнерства спричиняє негативне ставлення до країни з боку держав, які підтримують або мають намір установити з нею високий рівень двосторонніх відносин.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»