УСЕОХОПЛЮЮЧА
КРИЗА БІЛОРУСІ
Протягом кількох останніх тижнів медіа передають усе тривожнішу інформацію про погіршення стану білоруської економіки. Вона не може впоратися з кризою, яка перетворює щоденне життя людей на муку і страждання. Підприємства масово відправляють працівників у безоплатні відпустки, люди годинами стоять перед обмінниками валют, щоб виміняти свої непотрібні «зайчики» на валюту. Щасливці, у кого є гроші, штурмують крамниці й масово скуповують усе, що залишилося на полицях. Білорусь тоне, і немає охочих їй допомогти.
Ціни почали зростати у небезпечному темпі на початку 2011 року. Вже не вдавалось ігнорувати суспільного незадоволення, і президент Лукашенко почав власними методами боротися зі зростанням цін. Прем'єр Михайло М'ясникович заявив, що держава запровадить регульовані ціни на послуги зв'язку, якщо оператори з власної волі не знизять ціни. Він оголосив про масовий розпродаж товарів власного виробництва за зниженими цінами та пригрозив, що за відсутності на них попиту уряд запровадить рестрикційні мита на імпортні товари, щоб зробити їх увезення до Білорусі збитковим.
Проте навіть обіцянка передачі незаселених квартир особам, які перебувають у черзі на державне житло, не зупинила паніки. У кризових ситуаціях необхідний точно визначений план швидких і радикальних дій, який у випадку Білорусі, на жаль, зводиться до інстинктивного руху — прохання до Росії про допомогу.
Спроба зміни іміджу
Лукашенко незграбно пробує погасити багаття, яке сам розпалив. Після виграних у грудні 2010 року виборів він охоче почав виконувати свої економічно абсурдні обіцянки. Нещодавно було підвищено зарплати і соціальні виплати — щоб зробити це, друкували гроші, не підкріплені реальним наповненням.
Водночас різко піднялася ціна на газ і нафту з Росії, що виявилося для бюджету не під силу. Мінськ міг би отримати певну допомогу від Міжнародного валютного фонду, але Захід негативно сприйняв процеси опозиціонерів, яких за участь у демонстраціях проти сфальшованих виборів було покарано ув'язненням (Андрія Саннікова, суперника Лукашенка, засуджено на 5,5 року ув'язнення), процеси були також сфальшовані, обставини в актах звинувачення не відповідають фактам, дії суду і прокуратури порушували права людини.
Усе це призвело до того, що 12 травня Європейський парламент закликав держави-члени запровадити економічні санкції проти Білорусі. Євродепутати ухвалили резолюцію, у якій закликали Мінськ звільнити опозиціонерів, затриманих у грудні торік, і припинити переслідування опозиції й медіа. Такі погрози неприємні для Мінська і «сіють» стурбованість та роздратування, але президент знає, що країни ЄС не досягли одностайності щодо посилення санкцій.
Добрі відносини з європейськими країнами потрібні нині Білорусі як ніколи. Росія не погодилася надати кредит — шість мільярдів доларів, як просив Мінськ — вона дала меншу суму і в кількох траншах до 2013-го. Щоб сподобатися Європі, котра особливо чутливо ставиться до дотримання прав людини, Лукашенко знову почав загравати, полегшивши курс щодо опозиції.
Наприкінці травня отримали вироки його суперники на грудневих президентських виборах — Володимир Некляєв і Віталій Римашевський — два роки умовно з відстрочкою на два роки за участь у нелегальних зборах і порушення громадського порядку. Лукашенко будь-якою ціною хоче змінити свій візерунок в очах впливових європейських політиків.
Підвів його і Путін, який мав Мінську пообіцяти швидкі кредити, отже, не залишається нічого іншого, як пробувати показати Заходу нове лице Білорусі. Проте навряд чи їх удасться переконати. Крім того, вони чудово розуміють, що Білорусь не здатна ефективно використати навіть надані гроші. Адже досі не створено жодного цілісного плану виходу з кризи. Гроші «проїдять», призначать на поточні видатки.
Узамін за швидку допомогу Путін зажадав якнайшвидшої приватизації майна на три мільярди доларів. У приватизації зацікавлені російські суб'єкти — і хоч деталі не розголошують, відомо, що приватизація відбуватиметься на російських умовах. Пропозиція РФ принизлива і невигідна для Білорусі — за розкладену на транші позику вона мусить віддати майна на суму приблизно рівну сумі наданої допомоги. Небезпідставно все більше людей у Мінську пише і говорить про реальну загрозу потрапляння Білорусі в російську орбіту і перехід до статусу винятково російського сателіта, нездатного функціонувати самостійно.
Затягування зашморгу
Москва методом послідовних кроків усе більше ставить у залежність Білорусь. Спочатку контроль за стратегічними об'єктами переходить до російських фірм. Пізніше білоруський уряд під приводом відмови від виплати чергових траншів або їх зменшення буде змушений проводити ще більш промосковську політику. Інша проблема, що через невдалу і сервільну політику президента навіть його прихильники починають розуміти, що він виявився невдалим менеджером і своєю пасивністю та відсутністю відповідних здібностей і знань з питань економіки і фінансової політики веде країну до руїни.
Така руїна може стурбувати навіть Росію, бо вона становитиме для неї додаткову проблему і змусить витиснути з Білорусі все, що має якусь ціну. На жаль, такий сценарій імовірний. Громадяни не вірять політикам. Турбує зниження довіри до державних інституцій. Обмін «зайчиків» на долари, які у кожному місці на планеті мають певну вартість,— це тільки один із прикладів відсутності віри в те, що білоруське.
Криза у країні не стала несподіваною. Незалежні економісти прогнозували таку ситуацію давно. Експерт Леонід Злотников вважає, що принаймні від середини 2004 року споживання перевищує можливості економіки, тож вона функціонувала завдяки залишкам з радянських часів і дотаціям з Росії. Рецепт відомий: потрібна лібералізація економіки, умови для закордонних інвестицій і ринкові механізми управління.
Валютний хаос
Аналітики вважають, що швидша і рішучіша реакція Білоруського національного банку (БНБ) могла б зменшити втрати, але фінустанова розгубилась і пасивно спостерігала за розгортанням подій. Лише від 24 травня встановлено новий курс рубля щодо іноземних валют. Цей курс визначено на рівні 4930 руб. за долар. Раніше БНБ дозволив три курси: офіційний, курс в обмінниках і ринковий. На жаль, навіть 60% девальвація білоруського рубля не затримала різкого зростання цін — у травні інфляція перевищила 20% і до кінця року може зрости вдвічі.
Якщо вслухатися у слова білоруських можновладців, то можемо дізнатися, що їм немає в чому звинувачувати себе. Відповідальними за паніку є білоруси (бо закуповують увесь виставлений у магазинах товар), журналісти і автори «скандальних» інтернет-сайтів, які сіють паніку. Такі сайти можна закрити, а людей вишикувати кількома радикальними рухами. У пориві натхнення Лукашенко оголосив, що економіку може підняти з колін запровадження 50-годинного робочого тижня і принципів військової економіки — де-факто це означає повну регламентацію.
Юрій Шевцов, директор Мінського центру проблем європейської інтеграції, вважає, що економісти БНБ мають проблеми з імплементацією своїх рекомендацій стосовно фінансово-валютної стабілізації. Він говорить, що у БНБ і міністерстві фінансів є «певні добрі люди», він розмовляв із ними й вони сказали: «Готуємо непогані документи, а потім адміністрація президента видає інструкції й розпорядження, які говорять про прямо протилежне». Це викликає запитання, хто ухвалює рішення стосовно білоруської економіки?
Метью Роянські, заступник директора програм Росії та Євразії фонду Карнегі, вважає, що економічний провал вірогідно може стати кінцем правління Лукашенка, хоч уникає ствердження, що відставка президента близька. Попри те, він закликає Захід і Росію до початку планування майбутнього постлукашенківської Білорусі. Він вважає, що хоч російські олігархи наполягають на шансі викупу білоруського державного майна за низькими цінами, довготермінові інтереси Москви у цій країні подібні до інтересів Заходу.
Роянські зазначає, що «Росія і Захід можуть погодитися, що не хочуть гуманітарної кризи Білорусі. Можуть також погодитися, що існує політична нестабільність у країні навіть в разі розбіжностей у баченні її кінцевого результату, небажання насильства і протистояння, як спостерігалось у випадку грузинської кризи 2008 року».
Проблема суспільства
Існує побоювання, що криза, яка триває, знівечить досягнення громадянського суспільства у країні. Тепер людей більше цікавить те, чи у крамницях з'явиться товар, який можна буде купити, ніж порушення громадянських прав чи небезпечна підпорядкованість Росії за ціну міфічної допомоги. Після грудневих виборів білоруси показали свою силу і незламність, хоч, напевно, не підозрювали, що ціною боротьби за незалежність може бути кількарічне заслання до табору.
Нині люди почуваються пригнобленими, а опозиція не така охоча до боротьби з системою влади. Європа також має проблему — запропонувати допомогу, хоч вимога дотримання прав людина не виконується, чи дозволити Росії перетворити білоруську землю на поле гри за її правилами. Потім висловлювати стурбованість, як допомогти людям, котрі не винні у створенні кризи, але найбільше від неї постраждали. І, як це часто буває в Білорусі, залишилися самі по собі, без допомоги держави.
Без демократизації економічні позитивні зрушення неможливі. Тому Лукашенко пішов на розпродаж майна на вимогу Росії, щоб протягнути ще день і ніч простояти, як говорять герої однієї байки, але не лібералізувати режиму.
Суспільство, налякане судами після президентських виборів, шукає способів вираження свого справжнього ставлення до правління Лукашенка, водночас намагаючись уникнути особистих неприємностей.
Перші акції «мовчазного» протесту відбулись 8 червня і не здобули уваги влади і преси. Задум акції, за словами ініціаторів, полягав у тому, щоб «без символіки, будь-якого спротиву показати, що людей не влаштовує ситуація в країні — економічна і політична. Ми не хочемо кровопролиття, жертв, ми хочемо щось змінити в нашій країні... ми просто гуляємо і показуємо незадоволення підвищенням цін».
Активність в Інтернеті посилилась, і наступні акції — 15-го і 22 червня — мали набагато більший масштаб. Акцію було організовано співтовариством «Революція через соціальну мережу» на сайті «ВКонтакті». Серед учасників мовчазного протесту був і кандидат у президенти Володимир Некляєв, засуджений до двох років ув'язнення умовно. Масштаб акції 15 червня, попри мовчазний формат, викликав незадоволення Лукашенка, який заявив на прес-конференції, що в разі подібної акції міністр внутрішніх справ залишиться без погонів.
Тому 22 червня влада повела себе жорстко і вихоплювала з натовпу, який прогулювався на Жовтневій площі, окремих осіб і заштовхувала в автобуси. Частину опівночі відпустили, а частину засудили. По всіх містах Білорусі було понад чотириста затриманих.
Білоруська влада боїться таких виступів. Намагаючись принизити учасників протестів, Лукашенко мимоволі проговорився: «Зараз їх мало, але потім стане більше — десятки тисяч, знайдуться вожді й поведуть їх на революцію, як це було у Єгипті».
На думку політолога Юрія Чаусова, у білоруському суспільстві існує запит на протест. Проте «революцію через соціальні мережі» він назвав «забавою білоруського студентства та інтелігенції», вважаючи набагато перспективнішою акцію «Стоп-бензин». Сьомого червня автомобілістам удалося перекрити рух на головному проспекті Мінська на дві години.
Можна висловити припущення, що опозиційна активність білорусів після удару, завданого десятками процесів проти учасників акції 19 грудня, відновлюється. У мережі Інтернет білорусів закликають розпочати 3 липня безстроковий страйк. Що ж, колись треба починати, будь-яка влада не вічна.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»