ЕКСПЕРИМЕНТИ ЗІ СЛІДСТВОМ ТРИВАЮТЬ
До дня професійного свята міліцейських слідчих України, котре щорічно відзначається 1 липня, керівництво МВС піднесло їм приємний подарунок: через тиждень стартуватиме експеримент щодо незалежності слідства, який триватиме протягом року.
Нині, скажімо, кожному районному відділу внутрішніх справ підпорядковане слідче відділення. Щаблем вище кожному обласному управлінню внутрішніх справ — свій слідчий відділ. А на вершині цієї піраміди — Головне слідче управління, підпорядковане Міністерству внутрішніх справ.
Від 1 липня 2011 року цей принцип зміниться: слідче відділення районного масштабу буде підпорядковане слідчому відділу області, а те, у свою чергу,— безпосередньо ГСУ МВС. Якщо протягом року експеримент себе виправдає, то всіх міліцейських слідчих переведуть в окремий Слідчий комітет, котрий може залишитися при МВС, а може й стане чимось на кшталт окремого міністерства. Таким чином буде здійснено спробу втілити в життя принцип процесуальної самостійності особи слідчого. Він задекларований ст. 114 Кримінально-процесуального кодексу, але в реальності дотримується рідко.
Ідея взагалі-то цікава і в чомусь корисна, однак сприймається вона з певною долею скепсису, оскільки це вже далеко не перший експеримент аналогічного змісту.
Уперше щось подібне було проведено в 1987 році, коли робота слідчих підрозділів була побудована «по вертикалі». Щоправда, не на всій території Радянського Союзу, а лише в окремих його регіонах, зокрема у МВС Білоруської та Естонської РСР, а також УВС Волгоградського, Свердловського та Київського облвиконкомів. Ідея себе не виправдала, у зв'язку з чим через два роки експеримент згорнули. І якщо обґрунтування доцільності його проведення ще якось можна відшукати у відкритих джерелах, то його підсумки і «розбір польотів» надійно заховані під грифом «цілком таємно».
Більш відома спроба мала місце у 2002 році, вже за часів незалежної України. Тоді в Криму, а також Київській, Донецькій і Одеській областях слідчі підрозділи були виведені з прямого підпорядкування районним, міським та лінійним органам внутрішніх справ. Тепер слідчих уже не дозволялося залучати до, скажімо, охорони громадського порядку під час проведення мітингів і демонстрацій, а також виконання інших не властивих їм функцій. Ними керували слідчі відділи обласних УВС, котрі, у свою чергу, напряму підпорядковувалися Головному слідчому управлінню МВС. Тобто все було саме так, як пропонується зробити зараз, у 2011 році, але в масштабах усієї держави.
Утім, і ця спроба виявилася невдалою, і у 2003 році експеримент було згорнуто. За його підсумками відзначалося, що якість роботи слідства поліпшилася, зокрема на 33 відсотки скоротилася кількість кримінальних справ, які були повернуті судом і прокуратурою для додаткового розслідування. Що ж до недоліків, то офіційна версія така: відсутність можливості керівників міськрайлінорганів впливати на слідчих призводила до порушень дисципліни і недостатньої налагодженості взаємодії слідчих з органом дізнання.
Викладене пояснення нібито й переконливе, однак не підкріплюється ніякими фактичними даними про те, наскільки частіше чи рідше почали притягати до дисциплінарної відповідальності працівників слідчих підрозділів. А без підтверджень цю версію слід вважати висмоктаною з пальця.
Критики вказували на іншу, теж нічим не підтверджену, але більш переконливу причину. Річ у тім, що в рамках проведення експерименту слідчі відділи областей отримали право мати свої банківські рахунки. На них і стали інтенсивно акумулюватися кошти від спонсорської допомоги з боку бізнесменів, котрі до цього надходили на рахунки облміськрайлінорганів. Ця обставина сформувала в середовищі міліцейського керівництва середньої ланки потужну внутрішню опозицію, котра й допомогла звести подальше реформування нанівець.
А тут ще й халепа сталася: кілька високопосадовців МВС з-поміж найбільш активних прихильників незалежності слідства якимось чином виявилися причетними до скандалу, пов'язаного з громадянином Молдови Григорієм Карамалаком. Він був оголошений у міжнародний розшук, улітку 2003 року затриманий в аеропорту «Бориспіль» і з незрозумілих причин звільнений співробітниками ГУМВС у Київській області. За підсумками розслідувань з'ясувалося, що ніхто не винуватий, бо всі діяли в рамках закону, однак про експеримент поспішили якомога швидше забути. Про нього не згадували навіть у буремному 2005-му, коли відомство очолила команда «термінаторів-реформаторів».
І ось тепер, після двох експериментів, які себе не виправдали, керівництво МВС наважилося зробити третю спробу. Тож з'ясуймо, чи зможе цей крок забезпечити процесуальну самостійність і якісне розслідування кримінальних справ.
Уже згадувана ст. 114 КПК визначає не лише принцип процесуальної самостійності особи слідчого, а й вказує на фактори, якими вона обмежена. Без згоди суду, наприклад, слідчий не може вирішувати питання про арешт підозрюваного, виносити постанову про проведення обшуку житла чи виїмки з нього яких-небудь речей, а також про зняття інформації з каналів зв'язку. З прокурором, приміром, треба вирішувати питання про відсторонення обвинуваченого від посади, проведення обшуку чи виїмки у нежитлових приміщеннях, чи затвердження обвинувального висновку.
Крім того, наступною ст. 114-1 КПК визначено повноваження начальника слідчого відділу, який має право давати вказівки підпорядкованим йому слідчим про кваліфікацію злочину, притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності у статусі обвинуваченого. А ще начальник може передавати справу від одного слідчого іншому. Його вказівки, до речі, даються у письмовій формі і вони є обов'язковими для виконання.
Названі вище обмеження самостійності слідчого прописані у Кримінально-процесуальному кодексі, вносити зміни до якого керівництво МВС не має жодного права, оскільки це компетенція Верховної Ради. Утім, минулого тижня глава держави презентував проект нової редакції КПК, розроблений його робочою групою з питань реформування кримінального судочинства. Цей документ уже навіть встигли обговорити в Донецькому юридичному інституті, однак до Верховної Ради він не надходив, а тому предметом для розмови поки що не є.
Таким чином, ініційований Міністерством внутрішніх справ експеримент не забезпечить, та й не зможе забезпечити процесуальної самостійності слідчих. Може йтися лише про незалежність начальників слідчих підрозділів від керівників територіальних органів міліції. Тож складається враження, що єдина мета цих апаратних ігор — істотно підвищити статус начальника Головного слідчого управління МВС, через якого відтепер проходитимуть значно потужніші інформаційно-фінансові потоки.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ПРИГОДИ ЖИТОМИРСЬКИХ «ІНТЕРНЕТОК»
- ХРОНІКА ПРИГОД
назад »»»