ДЕРЖСТАНДАРТИ: ПОСТРАДЯНСЬКИЙ ДРАКОН ЧИ РЯТІВНЕ КОЛО?
За 20 років незалежності у сфері технічного регулювання в Україні накопичилося чимало проблем. Це застарілі стандарти якості (понад 60% їх прийнято до 1993 року); обов'язкова сертифікація всієї продукції за умов державної монополії на видачу сертифікатів відповідності. Це тривалі й дорогі процедури для виведення на ринок нової продукції, що стримують інновації, підвищують ціни та обмежують конкурентоспроможність бізнесу. А також несумісність вимог і процедур із більшістю розвинутих держав, що гальмує торгівлю з ними; конфлікт інтересів у відповідальних держорганах; можливість для чиновників довільно трактувати правила і зловживати своїм становищем.
У результаті навіть сумлінний бізнес перебуває під загрозою ухвалення рішення про припинення його виробництва або торгівлі, наприклад, через невідповідний зовнішній вигляд продукції. Споживачі ж ризикують придбати товар, який може зашкодити їхньому здоров'ю чи майну незалежно від того, був він сертифікований чи обминув систему. Водночас скорочення асортименту продукції та витрати підприємств через недосконалу систему технічного регулювання підвищують споживчі ціни.
Для підприємця процедура обов'язкової сертифікації означає передовсім високі фінансові витрати. Розробка і реєстрація технічних умов, дотримання стандартів 2008 року коштували підприємствам близько 2,26 млрд грн, тобто 0,62% загального обсягу роздрібної торгівлі (446,5 млрд грн).
Якщо згадати про скорочення інновацій та зниження конкуренції, непрямі витрати набагато більші, плюс значні часові затримки. Підготовка документів і реєстрація техумов у Держспоживстандарті у типового підприємства становить 88 днів.
Суттєві ризики пов'язані з можливістю зупинки виробництва товарів, для яких держстандартів не існує. Технічні регламенти розробляють та впроваджують повільно. Чинна система технічного регулювання не дозволяє легально впроваджувати нові технології, поки їх не схвалять відповідні регуляторні органи. Як наслідок, модернізація вітчизняних компаній відбувається повільно, впровадження нових технологій затримується, а нова продукція надходить до споживачів дедалі рідше. Крім того, така система технічного регулювання суперечить правилам СОТ, які Україна зобов'язалася виконувати.
Водночас несумлінні виробники та постачальники продукції мають низький рівень відповідальності за порушення вимог до продукції. У нас виробник неякісної продукції несе лише адміністративну відповідальність за випуск неякісних товарів. Приміром, за випуск неякісних ліків, згідно з Адміністративним кодексом, на виробника накладають незначний штраф — від одного до 18 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Це мізерна сума — від 17 до 306 грн, тому часто товаровиробники готові платити штрафи наперед, що легітимізує продаж неякісних ліків (середньостатистична аптека за день заробляє від 1500 до 3000 грн).
Ціна для держави
Держава у цій ситуації винна з усіх боків. Споживачі масово скаржаться на велику кількість небезпечних і неякісних товарів. Сумлінний бізнес обурений складними перевірками, тривалістю і вартістю процедур технічного регулювання та пов'язаним із ними здирництвом чиновників, які не захищають добросовісних виробників від тих, хто нехтує чи свідомо порушує вимоги і вдається до корупції, аби уникнути відповідальності. Міжнародні партнери докоряють невідповідністю принципам ринкової економіки та невиконанням узятих Україною зобов'язань.
Державні органи лишаються сам на сам із цими проблемами. Несумісність систем не дає можливості Україні отримувати та використовувати результати діяльності систем ринкового нагляду ЄС та інших розвинутих держав (повідомлення про небезпечні товари), а також повноцінно обмінюватися з ними досвідом. Проблеми для держави, бізнесу і споживачів створює Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, вважають експерти МЦПД. Держспоживстандарт є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, підтвердження відповідності.
Це означає, що законом Держспоживстандарт визначено відповідальним практично за всі (за винятком акредитації) сфери технічного регулювання, що суперечить вимогам ЄС і практиці західних країн. У грудні 2010 року його перетворено на Державну службу технічного регулювання, але сутність від цього не змінилася. Такий обсяг повноважень створює конфлікт інтересів, переконані експерти.
Держспоживстандарт поєднує всі функції технічного регулювання: від розробки і погодження стандартів до нагляду за продукцією та захисту прав споживачів. Він створює норми (затверджує стандарти і перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації). Оцінку відповідності цим нормам, нагляд і перевірку такої відповідності здійснюють територіальні органи комітету — державні центри стандартизації, метрології та сертифікації (ДЦСМС), державні підприємства, створені комітетом і повністю йому підпорядковані. Фактично зовнішнього контролю за діяльністю Держспоживстандарту немає — він як держорган уповноважений контролювати сам себе.
Іншим прикладом конфлікту інтересів, зауважують експерти, може слугувати те, що оцінку відповідності (тобто сертифікацію) дозволяється здійснювати лише органам сертифікації, зареєстрованим у системі УкрСЕПРО. Оскільки УкрСЕПРО внесено до структури Держспоживстандарту, більшість сертифікатів видають ДЦСМС. Тобто де-юре комітет не має права робити акредитацію, але де-факто контрольні повноваження дозволяють йому монополізувати функції сертифікації (оцінки відповідності).
Таке поєднання комерційних функцій (сертифікації) та функцій держконтролю в одному органі — джерело конфлікту інтересів і надмірних повноважень, що дають змогу діяти на власний розсуд. Крім того, багато функцій Держспоживстандарту дублюють інші держоргани (СЕС, Держкомітет ветеринарної медицини). Це знижує ефективність роботи органів технічного регулювання та створює неадекватні вимоги, які є додатковим тягарем для підприємців.
Сусідські переваги
Попри інституційну різноманітність, системи ринкового нагляду в державах — членах ЄС — відповідають ключовим вимогам і принципам, визначеним спільним законодавством — acguis ЄС. Ключовими умовами ефективного функціонування системи ринкового нагляду є наявність законодавства, що становить правову основу ринкового нагляду; існування інституцій системи ринкового нагляду; надання інституціям ринкового нагляду необхідних повноважень; запровадження санкцій, що забезпечують відповідальність суб'єктів економічної діяльності.
Правове поле ринкового нагляду в ЄС складається з двох компонентів. Горизонтальний встановлює загальні принципи ринкового нагляду: Директива ЄС про загальну безпечність продукції; Регламент щодо вимог до акредитації та ринкового нагляду; Директива ЄС щодо відповідальності за дефектну продукцію; модульний підхід до оцінки відповідності та маркування знаком СЕ. Вертикальний (або секторний) компонент установлює правила ринкового нагляду для окремих типів продукції. До нього належать директиви нового та глобального підходів, а також директиви старого підходу, що регулюють обіг деяких категорій товарів у межах єдиного ринку.
Директиву про загальну безпечність продукції впроваджено в національному законодавстві майже всіх держав ЄС. Греція, Ірландія, Кіпр, Словенія законодавчо закріпили її норми, але більшість країн пішло шляхом інтеграції положень директиви до законодавства щодо безпечності продукції та захисту прав споживачів. В обох випадках національне законодавство у сфері технічного регулювання містить спеціальні розділи з ринкового нагляду за продукцією, розміщеною на ринку, а також установлює повноваження інституцій ринкового нагляду та права їх посадових осіб.
Посадові особи відповідних органів влади, здійснюючи ринковий нагляд і контроль, мають право контролювати продукцію та послуги, що перебувають в обігу; отримувати інформацію, необхідну для оцінки безпечності продукції та послуг або для забезпечення виконання функцій, специфічних для держорганів із ринкового нагляду. Робити запити і вільно отримувати зразки продукції, організовувати лабораторну експертизу або будь-яку іншу експертизу продукції та послуг для гарантування вимог безпечності продукції й послуг відповідно до щорічного плану дій, затвердженого директором держоргану з ринкового нагляду.
Державні органи з ринкового нагляду можуть забороняти пропозицію або продаж небезпечної продукції чи постачання неякісних послуг. Вимагати від виробника, дистриб'ютора або постачальника виконувати спеціальні заходи для гарантування безпечності продукції та послуг. Зупиняти пропозицію або продаж товарів чи постачання послуг до отримання висновку експерта про підозру, що продукт або послуга не відповідає вимогам безпечності; вимагати вилучення небезпечної продукції з обігу або її знищення, припинення постачання послуг.
У державах ЄС діють спеціальні інспекції, що відповідають за нагляд за дотриманням загальної безпечності продукції, де не існує спеціальних вимог щодо безпечності, а також за нагляд майже за всією нехарчовою продукцією, для якої існують спеціальні вимоги. Діяльність інспекції ґрунтується на засадах, запроваджених ЄС, де акцент робиться не на якості продукції, а на її безпечності та нешкідливості для споживачів.
Діяльність з ринкового нагляду здійснюють в Євросоюзі відповідно до програм ринкового нагляду, які в різних державах ЄС затверджує керівництво відповідальної інституції або керівництво органу влади, якому ця інституція підзвітна чи уряд. Програма визначає пріоритети на поточний рік і графік діяльності у сфері ринкового нагляду. У деяких країнах, зокрема у Бельгії, Естонії, Нідерландах, розробляють окремі програми для різних секторів ринкового нагляду. В Іспанії створено спеціальну комісію, що готує звіти про безпечність продуктів на вимогу відповідних контролюючих інстанцій. У Латвії та Фінляндії практикують середньострокове планування діяльності у сфері ринкового нагляду, коли програми готують на кілька років, а щороку розробляють план їх виконання.
Ринковий нагляд за продукцією, передбаченою в директивах нового підходу, здійснюють переважно через перевірку документів і маркування продукції. Детальнішу інформацію вимагають від виробників тільки в деяких випадках. Законодавство більшості держав Євросоюзу передбачає створення спеціальної консультативної ради, що об'єднує представників різних інституцій ринкового нагляду та інших органів державної влади. Серед головних цілей такої ради — забезпечення ефективної взаємодії між органами ринкового нагляду; створення уніфікованого підходу щодо ринкового нагляду в усіх секторах; захист інтересів споживачів і виробників.
У більшості держав ЄС процес комунікації між органами влади, виробниками та дистриб'юторами, передбачений нормами директиви, не формалізовано. Те саме стосується питань залучення незалежних професійних організацій і спілок споживачів. Зокрема, у Словаччині, Німеччині, Нідерландах органи влади не зобов'язані сприяти добровільній діяльності виробників і дистриб'юторів у сфері ринкового нагляду. У Франції, Ірландії, Німеччині, Естонії, Бельгії, Латвії, Данії не передбачено спеціальних процедур комунікації між органами влади та виробниками.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ПЛОДООВОЧЕВИЙ КОШИК ДЕШЕВШАЄ...
- ...А ЗЕРНО І М'ЯСО ДОРОЖЧАЮТЬ
назад »»»