ПЕКЛО НАД ДОЛИНОЮ ЗААЛЕ
70 РОКІВ ТОМУ ПОЧАЛАСЯ ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА
Мені хочеться, щоб цю розповідь прочитав полтавчанин Григорій Стець, в'язень № 37714 німецького концентраційного табору, про якого не так давно писала «ДУ». Його розповідь — історичний документ, бо багато подробиць існування нацистського режиму досі залишаються відомими в загальних рисах. У своїй більшості німці мало знали про концтабори смерті на їхній території. Наш земляк у ті пекельні часи серед тисяч інших невільників тяжко працював на спорудженні підземного авіазаводу, але теж не знав про існування цього секретного об'єкта.
Потяг «Відень — Берлін»
Я був у відрядженні в Австрії, коли прийшла вказівка відвідати фірму в Німеччині для закупівлі промислового обладнання. Вирішив поїхати поїздом, який перетинає гори по долинах річок. Колії прокладено то на крутих схилах гір, то біля самої води. Ще на австрійській території потяг почав їхати підозріло повільно. Я подивився у вікно, і через крони дерев побачив глибоко внизу річку із зеленкуватою водою. Чомусь подумалося, що без наших невільників цю дорогу не будували.
За вікнами краєвиди були надзвичайно красиві, особливо в долині Заале. Поїзд рухався під високою горою, коли раптом почувся звук реактивного двигуна і пасажири загомоніли: «Мессер». Літак повернувся і почав маневрувати над мальовничою долиною. Це був справжнісінький Ме-262 — перший серійний реактивний винищувач часів війни. Я запитав у огрядного гера, звідки тут узявся «Мессер»? Той показав на гору і сказав: «Вальперсберг». У надрах цієї гори будували авіаційний завод для випуску Ме-262 та інших реактивних літаків. Невдовзі я вже дещо знав про цю гору.
Втрати винищувачів
Із першого погляду може навіть здатися, що нашому землякові поталанило. Він потрапив у гори біля тихого містечка Кала, перший запис про яке датовано 876 роком. У 1843-му тут почали виготовляти вироби з порцеляни, кварцовий пісок для якого видобували в надрах гори Вальперсберг, що височить над околицями. В ній виникла ціла система тунелів.
У битвах під Сталінградом, на Кубані та на Курській дузі німецькі «Люфтваффе» зазнали величезних утрат у пілотах і літаках. Союзники нанесли потужні бомбові удари по літакобудівних заводах. У липні й серпні 1943 року з'єднання бомбардувальників зробило 43 нальоти на 14 різних заводів і скинуло 5092 тонни бомб. Ефект був значний. Наприклад, до нальотів заводи в липні випустили 725 винищувачів Ме-109. У вересні випуск скоротився до 536 літаків, у грудні — до 357. Потрібно було збільшити випуск винищувачів.
Німецьке командування розробило документ «Програма «Винищувач». Було вирішено перевести авіаційне виробництво у підземелля. Фріц Заукель, гауляйтер Тюрінгії, написав доповідну в Берлін, після чого до тихих містечок лісистого гірського масиву Гарц почали прибувати ешелони з невільниками. Найбільше привозили українців і росіян, були також італійці й французи.
Невільники розширювали штольні, площа яких наприкінці війни була 15 га. Водночас почався серійний випуск реактивного винищувача Ме-262. Так виник авіаційний комплекс REIMAHG («Рейхсмаршал Герман Герінг»).
Нині на цвинтарі в тихому містечку лежать 650 невільників з Італії. «Унтерменш» на кладовище не потрапляли, бо їх було надто багато — від 2800 до 6000. Наш земляк під номером 37714 мав велике щастя і не потрапив до тієї трагічної приблизної статистики.
«Блискавка» над горою
15 серпня 1944 року над Калою пролетів американський «Лайтнінг», який швидко зник за обрієм. За всю війну на містечко не впала жодна бомба. Незабаром про літак забули, але в штабі 106-ї розвідувальної групи 8-го повітряного флоту США про містечко забути не могли. За роботу взялися фахівці з розшифрування аерофотознімків.
Поява «Лайтнінга» над Калою була невипадкова. Трохи раніше біля тихого і доглянутого містечка пілоти бомбардувальників помітили зміни на місцевості. Доповіді пілотів і викликали проліт «Блискавки». Дешифрувальники помітили чимало підозрілих деталей. На околицях з'явилися нові дороги, вони вели до схилів гори Вальперсберг, укритої лісом. На її вершині теж була помітна світла смуга, ширша за нові автомобільні дороги. Смуга не мала продовжень у жодну сторону, тому стала загадкою. На південь від підозрілої смуги височіла гора Форстберг, також укрита лісом. Серед вершин дерев виднілися численні будівлі.
При детальному вивченні виявили залізничне полотно з кількома невеликими поїздами. Придивилися до знімка й виявили, що на вантажній станції багато ящиків і навантажувальних механізмів. Стало зрозуміло, що від тихого містечка Кала очей краще не відводити.
У штабі 8-го повітряного флоту США були стурбовані відсутністю відомостей про місця виробництва крилатих ракет «Фау-1», які від середини червня 1944-го тероризували населення Лондона. Підозра впала на містечко Кала. Було вирішено якийсь час не турбувати сонну німецьку провінцію, щоб потім знову зробити аерофотозйомку й проаналізувати зміни.
Штольні та аеродром на вершині
У той час над мальовничою долиною Заале кипіла робота. На вокзали Кала та Орламюнде прибували невільники. Їх спочатку розміщали в тимчасових таборах у лісі й відправляли в підземелля під горою Вальперсберг рити тунелі для цехів авіаційного заводу. Видобуток піску припинився, було не до витонченої порцеляни. Вирубували ліс для прокладки нових доріг до семи виходів із підземелля в долини відразу двох річок.
На вершині гори Вальперсберг зрізали дерева, вирівнювали нерівності на плато й почали заливати бетон на новій злітно-посадковій смузі. Вона була вдало замаскована під лісову прогалину.
Розплата
Німці почали налагоджувати випуск Ме-262, для чого силоміць відривали своїх спеціалістів від сімей та переводили в підземелля.
28 липня 1944 року «Літаючі фортеці» та «Ліберейтори» скинули 150 фугасних і чотири тисячі запальних бомб на заводський комплекс. Це затримало роботи, але ненадовго. Коли американські війська прорвалися в гори Гарца, то знайшли в штольні Вальперсберга кілька готових Ме-262. Німці не змогли підняти їх на вершину гори, бо підйомник було пошкоджено бомбардуванням.
Американці мали добру систему військово-технічної розвідки. Перші проривалися до найважливіших авіаційних і ракетних заводів, найбільшими з яких були «Дора-Міттельбау» та «Рейхсмаршал Герман Герінг». Для цього вони захопили території за лінією, на схід від якої повинні були увійти радянські війська. Так найважливіші розробки німців потрапили не в наші, а в американські руки.
Після війни
Американцям довелося залишити Гарц. Штольні «Дори» і Вальперсберга вони залишили порожні. Тепер можна здогадуватися, що вони знайшли не все, бо після виведення наших військ з'явилися публікації з описами німецьких літаків, які мали надійти на озброєння «Люфтваффе» в 1946 р. Ті винищувачі зробили б небо Німеччини чистим від бомбардувальників союзників.
За свою кмітливість та гори трупів сповна поплатився, мабуть, тільки гауляйтер Фріц Заукер. За вироком нюрнберзького процесу його повісили. Карати науково-технічних спеціалістів ніхто не збирався.
Після війни в штольнях Вальперсберга знову почали видобувати пісок для порцеляни. Там були склади і овочесховища. Нині на горі порядкує бундесвер. Деякі входи в штольні забетонували.
Громадськість навколишніх містечок установила меморіальні таблички. Проведено пошукові роботи, але точно з'ясувати кількість жертв «фабрики смерті» німцям не вдалося і, напевно, вже не вдасться. А сучасні німецькі вандали розбили гранітні плити. Так вони і залишилися з тріщинами, як попередження про небезпеку.
Володимир РЕПАЛО
також у паперовій версії читайте:
- НЕЗАГОЙНА РАНА
- ТИХ ДНІВ НЕ ЗМОВКНЕ СЛАВА...
- У НЕБІ — САМІ ДІВЧАТА
назад »»»