ІСЛАМСЬКА
РЕСПУБЛІКА
З ЯДЕРНОЮ
БОМБОЮ
Частина представників пакистанської влади стверджує, що сили безпеки країни поняття не мали, де перебуває Усама бен Ладен. Інші, в тому числі два колишні керівники Directorate for Inter-Services-Intelligence (ISI — всезнаюча військова розвідувальна служба), стверджують, що це неможливо, тому маємо справу зі звичайною брехнею.
І якщо розвідка держави фактично не знає, хто проживає в будинку, розташованому за 100 метрів від національної військової академії, то чи здатний Пакистан контролювати свій атомний арсенал? Від 11 вересня 2001 року Ісламабад отримав понад 20 мільярдів доларів західної (головним чином від США) допомоги, що не перешкодило йому грати на двох сценах, як це визначив британський прем'єр Девід Камерон.
З одного боку — Ісламабад, що схопив і передав американцям сотні терористів, зокрема й Халіда Шейка Мухаммеда, ймовірного автора нападів 11 вересня, толерантно ставиться до дуже непопулярних у суспільстві нападів американських безпілотних літаків на талібів і «Аль-Каїду» та дозволяє сотням агентів ЦРУ безперешкодно діяти в країні.
З іншого — з документів, оприлюднених WikiLeaks, випливає, що це ISI патронує пакистанський «Талібан» і «Аль-Каїду». Пакистан допоміг талібам стати на ноги після розгрому у 2001 році, а пакистанська армія дуже вибірково нападала на екстремістів. Мережа терористів Маулві Хаггані, які зосередилися на нападах на Афганістан, залишається практично недоторканною. Відомий факт, що роками пакистанська армія і розвідувальні служби вели за американські гроші дуже вигідний бізнес. Він полягав у пошуках бен Ладена. Якби його знайшли, то вони втратили б основне заняття.
Від моменту свого проголошення у 1947 році, Пакистан живе в умовах суперництва з Індією. Основним предметом суперечки є територія Джамму і Кашмір. Війни між Індією і Пакистаном нічого не вирішили, а лише посилили пакистанські тривоги. Індія має величезну економічну (у сім разів більший ВВП) і демографічну перевагу (понад 1,2 млрд населення, до 190 мільйонів у Пакистані, другій, після Індонезії, ісламській державі за кількістю населення).
Влада Ісламської Республіки Пакистан і вже, напевно, її генерали, готова зробити все, щоб відігратись на Індії. Підтримка терору, особливо на спірних територіях, є підтвердженням такого стану. Обидві країни витрачають величезні гроші на армію: Індія тримає під прицілом 1,3 млн (більше, ніж Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія та Іспанія разом), а Пакистан — понад 600 тисяч. Обидві держави володіють атомною зброєю. У 80-х роках батько пакистанської атомної програми доктор А. Кхан передав атомні технології Лівії, Ірану та Північній Кореї — багато вказує на те, що він робив це за згодою власного уряду. У свою чергу, сам Пакистан став атомною державою з тихого дозволу Америки і за підтримки Китаю, оскільки обидві країни визнали головним пріоритетом захист цієї держави від атомної Індії.
Індія емоційно краще ставиться до неприязного сусідства. Навіть напад на готель у Бомбею в листопаді 2008 року не викликав ні заворушень, ні актів помсти. Середній клас Індії швидко зростає, який усвідомив, що надто складним, практично неможливим є співіснування насильства і динамічної економіки.
Натомість Пакистан після 1971 року втратив бажання до чергової традиційної війни з Індією, але не втратив бажання здобути Кашмір. Зате змінився спосіб і мета конфронтації. Генерал Мохаммед Зія-уль-Хак, який правив Пакистаном твердою рукою протягом 11 років після повалення прем'єра Зульфікара Алі Бхутто, священну війну передав до рук ідеологічно вмотивованих груп, таких, зокрема, як Джамаат-е-Ісламі. Мета стала набагато ширшою, ніж просто визволення Кашміру, — йшлося про перетворення провінції на мусульманський простір, вигнання індусів з Кашміру, «очищення» території від невірних.
Зія допомагав Америці навчати і озброювати афганських моджахедів, які боролися з радянською інтервенцією. Він вважав, що, оскільки американці підтримують джихад в Афганістані, то не можуть бути проти джихаду у Кашмірі. Аргументи були дуже простими: США концентрують свою увагу на Афганістані і не втручаються в те, що робиться в Кашмірі, армія Пакистану не почне чергової війни з Індією за визволення Кашміру, ISI буде фінансувати збройне повстання.
Хамід Гуль, колишній керівник ISI, вважає, і зі своїми поглядами він далеко не єдиний у Пакистані, що «Талібан» — це майбутнє Афганістану. Американці приходять і відходять, а Індія залишиться. Тому, хто є ворогом друзів Індії (таким другом є, підтримуваний Заходом, афганський уряд Хаміда Карзая), той є нашим приятелем. Пакистанські лідери стурбовані тим, що Америка будує проти них коаліцію Індії і Афганістану, метою якої є знищення єдиної у світі мусульманської ядерної держави. Навіть більше, таліби, це, передовсім, етнічні пуштуни, як і багато пакистанців.
Якби Пакистан містився не там, де він розташований, то, напевно, був би визнаний державою-ізгоєм — хоч би через продаж ядерних технологій таким особам, як Каддафі чи Кім Чен Ір. Але страх, що ядерна зброя може потрапити до рук ісламських фундаменталістів, особливо поширений в Америці та Індії. Вашингтон мусить старанно маневрувати між страхом, що Пакистан буде торгувати ядерною зброєю, і пакистанськими підозрами, що контроль за озброєннями є водою на індійський млин. Кілька місяців тому Білий дім серед своїх військових пріоритетів ставив безпеку ядерного арсеналу Пакистану на одному рівні з перемогою над «Аль-Каїдою».
Після нападу 11 вересня 2001 року Пакистан був визнаний союзником, Іран — ворогом, а Ірак — головною загрозою. Пакистан отримав монополію на логістичну допомогу — понад 80% поставок для американських військ в Афганістані здійснюється через Пакистан.
Коли у вересні 2001 року тодішній президент Пакистану Первез Мушарраф вирішив підтримати інтервенцію США проти талібів в Афганістані, він вчинив це, головним чином, для того, аби США не уклали союзу з Індією. Натомість він хотів гарантій безпеки Пакистану. Мушарраф просив трохи часу для створення «поміркованого талібського уряду» в Кабулі. Це йому не вдалось. Уряд, який сформувався, вважається проіндійським, а, отже, за визначенням, антипакистанським.
У такій ситуації складно очікувати на автентичну щиру підтримку цього уряду з боку Пакистану. Поки стабілізація ситуації в Афганістані не стане для Пакистану важливішою, ніж суперництво з Індією, а подібних ознак поки що нема, доти триватимуть напади на Афганістан з території «союзницького» Пакистану — країни, яка перебуває у стані перманентного хаосу.
До цього шамотання додаються дії інших гравців регіону. Іран остерігається, що Америка використає Афганістан як базу для зміни режиму в Тегерані. Китай, Росія та Індія також прораховують — чи обмеження загроз з боку «Аль-Каїди» і талібів вартує загроз з боку Америки і НАТО. Росія боїться, що Америка збудує бази в Центральній Азії, під її порогом.
З іншого боку, Афганістан під контролем талібів зовсім не в інтересі Москви, бо, у разі поразки НАТО в Афганістані, мусульманські фундаменталісти, напевно, підуть далі: «Якщо справи йтимуть погано, то приблизно через десять років наші хлопці муситимуть воювати з добре озброєними і вишколеними ісламістами, можливо, у Казахстані».
Зіткнення десь у Пакистані ісламських фундаменталістів зі світськими силами, не до кінця зрозуміла роль армії, особливо військової розвідки, державні замахи, карусель влади — від цивільної до військової і знову до цивільної — все це аж проситься для апокаліптичних прогнозів. Тому множаться чорні сценарії для Пакистану: шиїти вигнані до Ірану, індуси — до Індії, антиталібанські сили ліквідовані ісламістами, встановлення шаріату по всій країні — такий сценарій вважається найменш імовірним доти, доки армія залишається єдиною і фактично перебуває при владі.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- НІМЕЧЧИНА ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВІД АТОМА
назад »»»