22 ЧЕРВНЯ — ДЕНЬ СКОРБОТИ
І ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ВІЙНИ В УКРАЇНІ
1941-й — ФАТАЛЬНИЙ
70 років відділяє нас від початку Великої Вітчизняної війни, яку оплачено народами СРСР величезною ціною — 27 мільйонів чоловік. Лише 1941 р. замордовано в німецьких концтаборах понад два мільйони червоноармійців. Чи були ці втрати виправдані або стали наслідком фатальних помилок і бездарності військового та політичного керівництва СРСР на чолі зі Сталіним?
Погляд у минуле допоможе вивести формулу істини. На думку істориків, у витоках катастрофи 41-го винні сталінські репресії 37–38 рр., зокрема «процес військових», страта вищого генералітету Червоної армії на чолі з маршалом Тухачевським. Репресії охопили майже всі яруси військової піраміди, знесилили Червону армію та деморалізували її напередодні війни. Сталін розумів це і свідомо пішов на змову з Гітлером. Ось так з'явився на світ горезвісний пакт Ріббентропа — Молотова про ненапад.
Уночі 1 вересня 1939 року до президента США Франкліна Рузвельта зателефонував американський посол Білл Булліт. Він доповів, що німецькі літаки руйнують Варшаву, а нацисти стрімко просуваються вглиб території Польщі.
Отже, почалася війна, Друга світова...
Польща, покинута напризволяще союзниками, неспроможна була уникнути поразки від сил вермахта, що набагато переважали.
А ще за півтора тижні до того до Москви приїхав повноважний представник Гітлера — Йоахім фон Ріббентроп. Він мав укласти 23 серпня 1939 року історичну угоду — пакт про ненапад між двома полярними за ідеологічними системами державами — СРСР та Німеччиною.
Пакт Ріббентропа — Молотова
Цій події передував майже трирічний зондаж з боку дипломатів обох держав. Першим кроком до пакту стали зміни у керівництві наркоматом зовнішніх справ: М. Литвинов поступився місцем В. Молотову.
Гендель двох диктаторів розпочався. Вони чудово розуміли один одного — Йосиф Сталін і Адольф Гітлер. Їх об'єднувало багато спільного: обидва були прихильниками грубої сили, обидва були тоталітаристами та сповідували макіавеллізм як політичну доктрину (тобто мета виправдовує засоби), обидва не мали жодних ілюзій один щодо одного. Певний час Гітлер був у захваті від Сталіна, і той віддавав йому належне. Фюрер вважав себе політиком правдивим, а Сталіна — зрадливим.
Різними шляхами йшли вони назустріч один одному: Гітлеру потрібна була російська сировина, Сталіну — німецька технологія. Фюрера найбільше цікавили стратегічні види сировини: нафта, каучук, вольфрам, нікель, соя, необхідні для вермахта. Та головне — Гітлер прагнув уникнути війни на два фронти: пакт мав гарантувати йому безпеку у майбутній блискавичній війні на Заході.
Сталін для Гітлера був семафором, який мав увімкнути світло його агресії проти Польщі («відкрити шлях для солдатів», як говорив фюрер). Саме у таємному протоколі до пакту знаходився ключ до розв'язання прихованого змісту й цінностей для обох сторін цього гендля. Домовилися про сфери впливу, розподіл Польщі та демаркаційну лінію, яку на карті Польщі накреслив Ріббентроп. З огляду на це вигоди для СРСР були очевидні. По-перше, вдавалося уникнути негайного зіткнення з Німеччиною, по-друге, з'являлася реальна можливість повернути величезні території, що були відібрані у Росії внаслідок Першої світової та громадянської воєн.
Проте шлях до пакту, на думку В. Шелленберга, шефа політичної розвідки ІІІ рейху, йшов через «процес військових», головним фігурантом якого був маршал Михайло Тухачевський.
Die Rote Napoleon
«Червоний Наполеон» — так поважно називали німецькі колеги маршала Тухачевського. Навколо цієї легендарної людини завжди вирувало чимало таємниць і чуток: про його дивовижну втечу з німецького полону в Першу світову війну, блискучу кар'єру колишнього підпоручика царської армії, який спромігся стати маршалом Червоної армії у 42 роки та заступником наркома оборони СРСР, про його шалений успіх у жінок.
Злет військової кар'єри Тухачевського припав на полум'яні роки громадянської війни. Наче Наполеон, 25-річний командарм Михайло Тухачевський швидко здобув європейське визнання низкою блискучих перемог над арміями Колчака та Денікіна. У польській кампанії 1920-го він командував Західним фронтом.
Ще за часів громадянської війни цей красень-дворянин із атлетичною статурою почав конфлікт зі Сталіним та його найближчим оточенням з Першої кінної армії, зокрема Ворошиловим і Будьонним. Колишні кіннотники не надто зручно почувалися поруч з інтелектуалом Тухачевським, військовим ідеологом і стратегом Червоної армії. Він бачив війну з Німеччиною як «війну моторів», тому активно пропагував використання передової військової техніки — танків і авіації, радіолокації та навіть ракетної зброї. За його ініціативою на маневрах Київського та Білоруського військових округів запровадили парашутні десанти.
Тухачевський лишався військовим. Навіть у камері перед розстрілом у своїх нотатках він виклав прогноз щодо можливих напрямків ударів вермахту під час нападу на СРСР, і навіть поразку Франції. Проте ці папери лишилися у сейфах НКВС...
У «процесі військових» чимало таємниць. Він більше нагадує якусь політичну комбінацію, до якої причетна розвідка ІІІ рейху, зокрема шеф її Гейдріх, білий генерал Скоблін, який працював на НКВС і зрадив чимало своїх друзів із «Білого руху». На політичний ґрунт «процесу військових» звертав увагу у своїй статті в журналі «Лайф» радянський екс-розвідник Орлов, який втік на Захід. Він вважав, що Тухачевський доторкнувся до страшенної таємниці Сталіна, який деякий час був агентом царської поліції. (Документи про те якимось чином опинилися у Тухачевського).
Отже, звинувачення Тухачевського та його колег у шпигунській діяльності на користь Німеччини — лише верхівка айсберга, тим більше, що співпраця Тухачевського та інших командирів Червоної армії з рейхсвером ішла у форматі Раппальської угоди між Росією та Німеччиною, якій заборонили розробку нових видів зброї. Відтоді у Казані для німців відкрили танкове училище (яке закінчив знаменитий Г. Гудеріан), а у Липецьку — льотну школу (німецькі аси здобули там польотні карти СРСР, які використали у 1941-му).
Тухачевський змушений був пройти усіма колами Дантового пекла сталінського слідства, яке більше нагадувало катівні інквізиції. Це насамперед політичний ґрунт справи, сценарій на замовлення вождя, за яким звинувачений мав визнати свою провину (звичайно, у катівнях Луб'янки) та підготовка громадської думки. Презумпцію невинуватості до уваги не брали.
Суд був швидкий та неправий: розстріл. Там, на суді, Михайло Тухачевський висловив думку щодо характеру процесу: «Це — постріл у Червону армію».
Разом із Тухачевським 12 червня 1937-го було розстріляно найвищий генералітет Червоної армії, її еліта та мозок, серед них — І. Уборевич, І. Якір, В. Примаков та інші. Потім перелік «вичищених» із Червоної армії командирів сягнув 44 тис. осіб — від маршалів до комбатів. Крім Тухачевського, розстріляли маршала Єгорова. Маршала Блюхера забили у камері.
Жорстокість судових процесів у Москві викликала подив навіть у верхівки ІІІ рейху, зокрема у Геббельса: «Там усі збожеволіли...Росія дуже терпляча...»
Гітлеру про судові процеси доповідав граф Шуленбург, німецький посол у Москві. Фюрер був задоволений: він реготав і поставив діагноз Сталіну — хворий та й годі.
Чи була змова проти Сталіна? Загиблих реабілітували за доби «хрущовської відлиги», наприкінці 50-х. Проте репресії знесилили Червону армію та деморалізували її напередодні драматичних подій 41-го.
22 червня:
катастрофа
«...Співробітництво з СРСР... обтяжувало мене. Я щасливий, що звільнився від цього морального тягаря...»,— повідомляв Адольф Гітлер дуче Муссоліні про ухвалення «найтяжчого у... житті рішення» — щодо нападу на СРСР. Чорний яструб нацистської свастики вже кружляв над Європою. Вулиці та площі Парижа й Варшави, Копенгагена та Праги тремтіли від приголомшливого вигуку Heil Hitler! Лічені години до початку війни...
У Москві нарком Тимошенко та начальник генштабу Жуков доопрацьовують секретну директиву, в якій звертають увагу військових на можливість провокаційних дій з боку німців. Та, мабуть, пізно. Директиву передано в округи лише 00.30 22 червня.
Зловісну тишу над країною розірвали бомбові водоспади літаків Luftwaffe, які обрушилися тієї літньої ночі на мирні Київ і Мінськ, Одесу та Севастополь. Полум'я війни охопило весь неосяжний простір західного кордону СРСР протяжністю три тисячі кілометрів від Баренцова до Чорного морів. То були найтяжчі часи у долі країни. Радянську авіацію майже знищено — 11 тисяч літаків загинуло у перші три місяці війни. Опанувавши повітря, Luftwaffe тримали у напруженні радянські військові та цивільні об'єкти.
Танкові армади Манштейна й Гудеріана таранили стики фронтів: у оточенні опинилося чимало радянських військових з'єднань та навіть армій. У німецькому полоні, за підрахунками генерала Гальдера, наприкінці 1941-го опинилося понад чотири мільйони червоноармійців (серед них — Яків Джугашвілі, син Сталіна). Злочинна непідготовленість Сталіним оборони західних рубежів держави обернулася тяжкими наслідками. У перші три тижні війни німці захопили Прибалтику, Білорусь, частину України й Росії, підходили до Києва, але позаду стійко трималася Брестська фортеця. В гарячковій уяві фюрера вбачалися вже й зірчасті вежі Кремля.
Несподіваний напад німців (несподіваний для Сталіна!) цілковито увігнав його у стан трансу. Замість Сталіна 22 червня опівдні виступав по радіо Молотов, оскільки вождь неспроможний був підвестися з ліжка. Лише 3 липня він звернувся до народу, над яким знущався тривалий час, і видавив із себе у мить слабкості несподіване: «Брати та сестри...» Навіть по радіо було чутно, як зуби вождя відбивали дріб об склянку з водою. На той час він був готовий, за свідченням Молотова, піти на новий Брестський мир, навіть капітуляцію — віддати фашистам Прибалтику, Молдавію та частину інших радянських республік...
Мить слабкості вождя тривала кілька місяців, коли він зі сльозами на очах віддавав усю повноту влади Москви та фронту Жукову. Цієї миті він не забув полководцю після війни...
Щоб збагнути Сталіну, куди довела радянську державу та її народ його стратегія й тактика, потрібно було Червоній армії відкотитися до Волги і Сталінграда, до гір Кавказького хребта, щоб звідти розпочати визволення спустошеної окупантами країни.
Нагадала історія і про змову Сталіна з Гітлером, коли на шпальтах англійських та американських газет улітку 1945-го з'явилися повідомлення про захоплені союзниками секретні папери відомства Ріббентропа.
Проте то вже інша історія...
Володимир СКРИНЧЕНКО
ДО ЗБРОЇ!
Зі звернення Олександра Довженка
до «товаришів по Вітчизні»
Сьогодні Гітлер своїм злодійським нападом почав проти нас війну. Радянський уряд одповів оголошенням священної Вітчизняної війни проти Гітлера і його розбійників. Нинішньої ночі перемінився світ. 190 мільйонів наших сердець затремтіли від гніву і обурення, запалали вибухами ненависті до фашизму, до його ганебних дій і намагань, засвітилися палкими почуттями помсти за поневолення народів, за грабунки, за образу національної гідності народів, за дикий антисемітизм, за нищення культури, за ненависть і розбрат, за голод і скруту, за сльози і горе втікачів, за попирання елементарних народних прав і за руїни на землях польських, французьких, чеських, балканських, голландських, бельгійських і інших — за всю ганьбу, яку несе фашистський імперіалізм першої половини двадцятого століття. Товариші, до зброї!
До зброї, Радянська Україно! Вилітайте, Бульбенки, Богуни, Щорси та Боженки — один другого кращий, один другого сильніший. Вилітайте, достойні діти доброго народу, щоб передалася слава ваша — борців за братство народів, з роду в рід, на довгі віки.
До зброї! До роботи! До самовідданості! До зброї, дорогі мої товариші по Вітчизні!
1941 р.
І ОДИН У ПОЛІ ВОЇН
З нагородного листа
Єфрейторові Цибульову Олексію Олександровичу Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Навідник 76-міліметрової гармати окремого артдивізіону 5-ї повітряно-десантної бригади єфрейтор Цибульов Олексій Олександрович, 1916 року народження, росіянин, робітник, кандидат у члени ВКП(б) з 1941 року, в РСЧА з 1938 року, двічі поранений, раніше не був нагороджений.
Жив: місто Запоріжжя, Лівий берег, другий виселок, 22-й барак, кв. 11.
У боях під Києвом 10 серпня 1941 року прямою наводкою бив по будівлях, де засіли німецькі автоматники, своїм нищівним вогнем вибив автоматників, які засіли там, і знищив їхні гнізда.
21 вересня 1941 року на хуторі Кринки Білопільського району, до цього поранений у боях, однією своєю гарматою прийняв бій з більш ніж двадцятьма танками, п'ятьма бронемашинами і 18 вантажівками німецької піхоти.
Виявивши надзвичайну сміливість і рішучість, незважаючи на ще два поранення, знищив три німецькі танки і тим самим стримав просування танків у тил нашого 21-го важкого артполку.
2.Х.1941 р.
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
також у паперовій версії читайте:
назад »»»