СУД ПРИСЯЖНИХ: PRO І CONTRA
Нещодавно найяскравіші зірки опозиції Юлія Тимошенко і Юрій Луценко вимагали, аби їхні справи розглядав суд присяжних. Він, як відомо, передбачений чинною Конституцією, але 15 років від часу її ухвалення виявилося замало для його запровадження. Не доклали якихось помітних зусиль до цього й нині гнані екс-високопосадовці.
Дорого
і передчасно?
На владному Олімпі перспективи запровадження суду присяжних суперечливі. Верховна Рада наприкінці травня відмовилася навіть внести відповідний проект закону до порядку денного. Натомість Генеральний прокурор Віктор Пшонка майже в той самий час у прямому ефірі одного з телеканалів повідомив, що присяжні в Україні таки будуть. Відповідні положення є в новому Кримінально-процесуальному кодексі, який все ще не виносять на розгляд парламенту.
Прихильником суду присяжних є заступник голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) Станіслав Міщенко. Він посилається на Конституцію: раз в Основному законі така норма є, значить її потрібно втілювати. Хоч усвідомлює, що більшість науковців і юристів-практиків проти. На думку Станіслава Міщенка, громадянин повинен мати вибір: розглядатиме його справу професійний суддя чи суд присяжних. У будь-якому разі держава повинна забезпечити йому таку можливість.
Опоненти цієї ідеї наполягають, що це дорого і передчасно. Проте чи варто на цьому заощаджувати? На кону поміж іншого — інвестиційна привабливість нашої країни. Іноземці вже переконалися, що в Україні замість звичного для них верховенства права панує верховенство багатих. Тож це потенційний ризик, який відлякує охочих робити бізнес на наших теренах.
А чи не дорого коштує державі судова реформа, починаючи від так званої малої, розпочатої 2001 року, і закінчуючи запровадженням ВССУ? — ставить риторичне запитання голова спілки «Інтеграція сьогодні» Назар Ясногородський. Адже обладнання судів аудіоапаратурою для фіксації судових засідань, комп'ютеризація, створення Єдиного державного реєстру судових рішень теж потребує чималих коштів і створення відповідних умов. Зрештою нікому не спадає на думку закликати до заміни судової системи на самосуд, бо так, мовляв, дешевше.
Акцент на передчасності суду присяжних для нашого суспільства нещодавно зробив міністр юстиції Олександр Лавринович. Він зазначив, що такі суди існують у великій кількості країн із високим загальним рівнем культури, частиною якої є культура правова.
Цей вислів свого наступника президент Інституту правової політики Микола Оніщук дипломатично назвав методологічною помилкою. Погоджуючись з його оцінкою, екс-високопосадовець зазначив: якраз запровадження суду присяжних сприятиме становленню правової культури нашого суспільства.
Іншими словами, не треба ставити коня попереду воза. Водночас важливо те, що суд присяжних — це суд народу, громадян над громадянином, рівних над рівним. Це особливо важливо з огляду на тотальну недовіру до професійних суддів. Тож на думку Миколи Оніщука, на наступному етапі реформування судової системи треба запровадити такий інститут.
Його противники посилаються на те, що присяжних можна також підкупити, тільки дешевше. Однак у такому разі доведеться підкуповувати і суддю, адже вирок виносить він, тому це буде однозначно дорожче. Втім, якщо в складі присяжних будуть грошовиті люди, чи захочуть вони продаватися задешево?
Високий громадянський обов'язок
Відомо, Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект, згідно з яким скасовано участь у кримінальному процесі народних засідателів як застарілу норму, що ускладнює судочинство. Якщо до ліквідації цього інституту підійшли впритул, то варто було натомість запровадити суд присяжних, наполягають правозахисники.
Справді, коли залучити народних засідателів до процесу через низку причин важко, то з присяжними такого клопоту не буде — їх добирають навмання зі списків виборців. Цей простий і невитратний метод часом підносить сюрпризи. Шість років тому президент США Джордж Буш-молодший мав шанс стати присяжним — його прізвище потрапило до переліку 600 потенційних кандидатів, складеного судом графства МакЛеннан (Техас), де розташоване його ранчо.
Суддя, котрий підписав цей документ, зазначив: певніше за все, він не відправлятиме шерифа, аби доставити главу держави до суду, якщо той не з'явиться, адже керувати країною важливіше, ніж виконувати функції присяжного. Між тим головний конкурент Буша на президентських виборах 2004 року Джон Керрі побував присяжним. Випала ця можливість і Бараку Обамі. Його повісткою викликали на судове засідання в передмісті Чикаго — Бриджв'ю. Він чемно повідомив суд, що не зможе туди з'явитися через велику кількість обов'язків на основній роботі у Білому домі.
США — світовий лідер за кількістю судових процесів за участю присяжних — на їхню долю припадає майже 90% справ. Бути присяжним — це високий громадянський обов'язок. Раніше ним міг стати лише чоловік білої раси, землевласник. Згодом цим правом наділили жінок і представників інших рас.
Противники суду присяжних під час полеміки кивають в сторону Росії, де його запроваджено давно, і наводять винесені ним нелогічні рішення — виправдання винуватих. До слова, Олександр Лавринович наголосив: це суд емоцій, а не права. На що можна зауважити: професійний суд у нас часто теж не суд права, ним керують гроші, зв'язки, тиск з боку владних структур. І, ніде правди діти, професійні судді теж припускаються помилок. Зрештою присяжні лише вирішують: винувата особа чи ні, вирок виноситиме суддя.
Хай там як, а прогресивні юристи наполягають: краще, аби два злочинці уникнули покарання через суддівську помилку, ніж одна невинувата людина опинилася за ґратами. Саме у збільшенні кількості виправдувальних вироків убачають сенс запровадження суду присяжних науковці й практики. Адже для цинічних служителів Феміди засудити невинувату особу — звична справа, а присяжні, керуючись доказами і власним сумлінням, цього не допустять.
Тож природно, що суддівсько-прокурорське лобі захищатиме свою монополію до останнього.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- УТРАЧЕНИЙ ШАНС
- САНКЦІЇ ЗАМІСТЬ РОЗ'ЯСНЕНЬ
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»