СААКАШВІЛІ НЕ МАЄ КОНКУРЕНТІВ
Від 21 до 26 травня в Тбілісі відбувалися протести під гаслами відставки президента Михайла Саакашвілі. Це найбільші виступи опозиції за останні два роки. Організатором протестів були Національні збори (НЗ) — опозиційний рух, очолюваний екс-спікером парламенту (2001–2008) Ніно Бурджанадзе.
Найбільшого напруження акція опозиції досягла в ніч на 26 травня у зв'язку з розгоном демонстрантів через проведення на місці демонстрацій (проспект Шота Руставелі) військового параду у зв'язку з днем незалежності. Напередодні Ніно Бурджанадзе оголосила, що НЗ прагнутимуть зірвати парад, і тим самим пішла на конфронтацію з владою, яка була змушена вдатися до силових методів. Під час сутичок під колесами автомобіля загинув поліцейський і учасник демонстрацій.
До протестів не приєдналася жодна інша опозиційна політична сила. І хоч нинішній виступ не становив ніякої загрози для правлячого табору, варто підкреслити, що рівень соціального невдоволення, а частково і політичного, є досить високим.
Політичною базою протестів було середовище, зосереджене навколо Ніно Бурджанадзе, яка до червня 2008 року перебувала у команді Михайла Саакашвілі, а потім стала його радикальним опонентом. Нинішня хвиля протестів стала для Бурджанадзе грою ва-банк, яка мала забезпечити їй повернення у політику і позицію головного гравця на опозиційній частині політичної сцени. Здається, що у зв'язку з відсутністю справжньої і тривалої суспільної підтримки, програми та перспективного бачення єдиним шансом для реалізації цієї мети були ескалація напруження і дестабілізація внутрішньої ситуації. Та успіх такого сценарію від самого початку був малоймовірним, хоч повністю збігався з планами Москви.
На грузинській політичній сцені практично домінує президент Михайло Саакашвілі і очолювана ним партія Об'єднаний національний рух (ОНР). Хоч Грузія серед усіх держав Південного Кавказу найбільше пройшла шляхом демократичного реформування, цей процес досі незавершений. Серед проблем — повна концентрація влади в руках президента і його найближчого оточення, відсутність незалежного судочинства, тенденційність провладних телеканалів, відсутність рівного доступу до медіа всіх політичних сил, взаємопроникнення партійних і державних структур та відсутність демократичної політичної культури.
Ці явища викликають невдоволення у суспільстві, але, як показали минулорічні вибори до органів самоврядування (65% підтримки для ОНР), більшість громадян не бачить на опозиційній стороні альтернативи владі. Грузинська опозиція роздрібнена, конфліктна і не має політичної програми, яка б виходила за межі вимоги усунення Михайла Саакашвілі від влади. До того ж неефективні опозиційні виступи в минулому (останні навесні 2009 року) знеохотили значну частину суспільства до цієї форми політичної боротьби. Одночасно заплановані на майбутній рік парламентські вибори та утримання високого рівня соціального невдоволення напевно схилятиме опозицію до вчинення подальших спроб мобілізації електорату.
Після «революції троянд» 2003 року разом з проведеними командою президента Михайла Саакашвілі реформами почала активно розвиватися грузинська економіка, досягнувши у 2005—2008 роках темпів зростання на рівні понад 8% ВВП щорічно. Розпочалося також швидке надходження закордонних інвестицій (FDI), які сягнули максимуму в 2007 році і становили понад два мільярди доларів. Світова економічна криза та війна з Росією пригальмували цей тренд (відбулося падіння інвестицій FDI до рівня 553 мільйонів доларів у 2010-му і падіння ВВП на 3,9% у 2009 році). Проте нині грузинська економіка повертається на рейки розвитку (у 2010 році — 6,4% росту ВВП).
Однак економічний розвиток країни і вкладення закордонних інвестицій суттєво не вплинули на вирішення гострих соціальних проблем, передовсім бідності і безробіття (офіційно приблизно 13%, неофіційно — навіть на рівні 30%). Ситуацію погіршує висока інфляція (13,5% у квітні нинішнього року) і пов'язане з нею значне зростання цін на основні продукти харчування. Для більшості грузинського суспільства факт розвитку країни після 2003 року не викликає жодних сумнівів, але для значних груп населення він не приніс відчутного поліпшення умов життя. Це викликає значну фрустрацію (особливо тому, що одночасно різко поглиблюється соціальна нерівність), а в подальшій перспективі може викликати серйозні заворушення із соціальних причин.
Російське МЗС практично миттєво прореагувало на розгін опозиціонерів у Тбілісі і жорстко розкритикувало дії влади. Офіційний представник МЗС РФ Олександр Лукашевич заявив: «Ми не можемо залишити без коментарів подібні дії, які є ганебним фактом порушення прав і свобод людини... Поліцейські, як ми бачили на кадрах, які обійшли практично всі ключові телеканали, діяли вкрай жорстко».
Правозахисна організація «Гьюман Райтс Вотч» закликала владу Грузії почати «негайне, доскональне і безпристрасне розслідування перебільшеного і непропорційного застосування сили». Розслідування всіх обставин подій у Тбілісі в ніч на 26 травня вимагає і уряд США.
А ось посол Євросоюзу у Тбілісі Філіп Дімітров вважає розгін демонстрації «здійсненим організовано і законним чином».
Виступаючи на параді, присвяченому 20-й річниці незалежності Грузії, президент Саакашвілі підкреслив, що «у держави ще багато недоліків», але зараз закладаються основи «фундаменту» її суверенітету, який «постійно зазнає нападок з боку сусіда, якого дедалі більше охоплює відчай». Він запевнив, що політичних репресій не буде, хоч не один диктатор переконував у цьому, а тим більше — на пострадянському просторі, де ще дуже багато словоблуддя і фарисейства.
Останні події показали Саакашвілі як реальну політичну фігуру, рівної якій у сучасній Грузії нема. Він створив певну державну систему, і хоч не користується надмірною любов'ю співгромадян, його суперники є аутсайдерами громадської підтримки.
Поки що не видно політичної сили, яка може вирішити соціально-економічні проблеми людей і користуватися довірою громадян.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ВІДПОВІДЬ ІРАНУ
назад »»»