ГНАТ ЮРА ОБЕРІГАТИМЕ ФРАНКІВЦІВ
Кияни, особливо ті, хто частенько відвідує Національний академічний драматичний театр імені І. Франка, звикли бачити у скверику пам'ятник незабутньому Миколі Яковченку, який сидить, немов живий, а поряд — його улюбленець, песик Фанфан. Віднедавна в цьому затишному парку стоятиме ще один духовний оберіг франківців. Напередодні Дня Києва тут відкрився пам'ятник Гнату Юрі — видатному українському акторові, режисеру, засновникові славетного колективу, котрий здійснював художнє керівництво театром понад 40 років.
Вжити тут слово «монумент», напевне, було б недоречно, оскільки бронзовий образ Гната Петровича — актор в одній з найкращих і найулюбленіших своїх ролей — солдата Швейка — є втіленням того гумору, який він так природно ніс зі сцени.
Церемонія відкриття пам'ятника зібрала багатьох охочих на власні очі побачити цю подію. Тож маленький скверик із фонтанами враз наповнився людьми. Спочатку, як годиться,— офіційна частина: виступ голови Київської міської держадміністрації Олександра Попова, перерізання ним символічної стрічки, освячення бронзового «новосела».
І потім уже — суто театральна частина свята. У ній узяли участь переважно франківці, представники різних поколінь.
«Знімаю капелюха перед Вами, Гнате Петровичу, я Вас бачив у цій ролі, Ви були неперевершені»,— розпочав промову народний артист України Богдан Ступка й таки зняв перед металевим Швейком солом'яного капелюха і продовжив: «Це ж треба — сорок років обдурювати радянську владу й вести театр до європейської культури. А ми продовжуємо його справу».
Теплими й радісними спогадами про роботу з Гнатом Юрою поділилася ветеран і корифей франківського колективу, народна артистка України Галина Яблонська. Їй пощастило виходити на кін разом із Гнатом Юрою у знакових для театру виставах — «Суєта», «Калиновий гай», «Лиха доля». Востаннє вони зустрілися у постановці твору І. Кочерги «Пророк», присвяченому Т. Шевченкові.
«Ви взяли мене в трупу молодою артисткою: спочатку я вважала цей вчинок закономірним, і тільки згодом збагнула, яке це було щастя,— звертаючись до образу й духу колишнього художнього керівника, сказала Галина Гілярівна,— Ви вміли м'яко, по-людськи тепло, відстоювати істини. Сьогодні я Вам дякую за все».
Діловим і оптимістичним був того дня настрій генерального директора Театру імені І. Франка Михайла Захаревича. Він пообіцяв, що наступним кроком після спорудження пам'ятника засновникові провідного театру України стане видання книги, присвяченої Гнатові Юрі, яку нині готують до друку.
«Ця людина створила театр, якому ми маємо честь служити. Це найголовніше,— зазначив Михайло Захаревич.— Відтепер Гнат Петрович, як живий, стоятиме тут і не тільки прикрашатиме сквер, а й спостерігатиме за тим, що ми робимо в театрі. І для нас це величезна відповідальність».
Насамкінець додам, що авторами скульптурного образу, який поповнив галерею визначних киян, які повертаються до нас у металевих шатах, є відомі столичні митці, батько та син Володимир і Олексій Чепелики. До речі, з нагоди Дня Києва Володимирові Чепелику було присвоєно звання Почесного громадянина нашої столиці. Назву й ім'я людини, яка надала кошти для спорудження пам'ятника. Це Юрій Коптєв, уродженець Чернігівщини, який нині проживає в Москві й не забуває рідну землю. Він не вперше допомагає українському театрові, зокрема, за його сприяння було здійснено низку акцій на вшанування пам'яті Миколи Яковченка. Хотілося б, аби такі меценати з'явилися і в Україні.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- РОЛЬ, ЯКА СТАЛА СПОВІДДЮ
- ШКЛЯР НЕ ХОЧЕ ВИДАВАТИ РОМАН «ЗАЛИШЕНЕЦЬ» РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ
- ВИСТАВКА ПОРЦЕЛЯНОВИХ ЛЯЛЬОК ХІХ–ХХ СТ.
назад »»»