ЗАХИСТ ДОВКІЛЛЯ МАЄ СТАТИ ПРІОРИТЕТОМ ДЕРЖАВИ
Екологічні права безпосередньо пов'язані з правом на життя і здоров'я, однак стан їхнього дотримання в Україні не відповідає європейським стандартам. Такого висновку дійшли правозахисники, які постійно здійснюють моніторинг у цій царині.
Наслідки ресурсовитратної економіки
Найсвіжіша доступна офіційна інформація про стан довкілля розміщена на сайті Державного комітету статистики. Вона не тішить. Наприклад, щільність викидів шкідливих речовин на один кв. км становить 6,5 тонни, на душу населення — 85,3 кг. Це значно перевищує показники, зареєстровані в країнах Європи.
Не може похвалитися Україна і якістю води та рівнем її раціонального використання. За цими показниками вона за інформацією ЮНЕСКО посідає 95-те місце серед 112 країн світу. Питну воду ми майже на 80% отримуємо з поверхневих вод, більшість яких забруднена. Підземні води не відповідають нормативним вимогам через антропогенне забруднення. Особливе занепокоєння викликає стан водопостачання сільського населення, адже централізованим забезпечено лише 25% сільських населених пунктів.
Небезпечних відходів у нашій країні накопичилося понад 20 млн тонн. Не менш гостра проблема — побутові відходи. Щороку їх утворюється 220–250 кг на одну особу (у великих містах — 330–380 кг). Тверді побутові відходи розміщено на 4157 полігонах і сміттєзвалищах, 1187 з яких не відповідають нормам екологічної безпеки. Серед твердих побутових відходів збільшується частка полімерів, які повільно розкладаються, а тому потребують значних площ для зберігання.
Дії нової владної команди свідчать: екологічна політика не належить до її пріоритетів, зазначає виконавчий директор громадської організації «Зелений світ», голова ГО «Гельсінська ініціатива-ХХІ» Олександр Степаненко. У програмі економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоздатна економіка, сильна держава» екологічну складову відшукати неможливо. З огляду на те, що наша країна належить до лідерів з ресурсовитратності економіки та виснаження і забруднення довкілля, такий недалекоглядний підхід до довгострокового планування призведе до екологічної кризи та гальмування розвитку.
З точки зору безпеки довкілля відомий вислів варто було б перефразувати так: «поінформований — значить озброєний», переконана голова асоціації «Вода. Повітря. Життя» Неоніла Катерининська. У цьому зв'язку варто згадати йодну профілактику, котру в нас не провели після вибуху на Чорнобильській АЕС через намагання засекретити ці дані, і до якої вчасно вдалися японці після аварії на АЕС «Фукусіма-1», хоч там теж не все було ідеально з інформуванням. У цьому ж ряду — участь дітей у першотравневій демонстрації в Києві у 1986-му і медичні наслідки такого кроку.
Згідно зі ст. 25-1 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічне інформаційне забезпечення має здійснюватися шляхом підготовки Мінприроди (тут і далі вказано назви міністерств, які вони мали до адміністративної реформи, тому що аналізується їхня діяльність за період до неї) та подання на розгляд Верховної Ради щорічної Національної доповіді про стан довкілля, а після її розгляду парламентом — опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет. Серед інших обов'язкових кроків — щорічне інформування обласними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища, систематичне повідомлення про динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів і характер впливу екологічних факторів на здоров'я.
Як звітують про стан довкілля
Національні доповіді, однак, постійно з'являються із запізненням. До слова, Мінприроди й досі не оприлюднило звіти за 2009 і 2010 роки. Протягом шести років поспіль їх не виносять на розгляд Верховної Ради і не публікують окремим виданням, як того вимагає закон. Тож системний моніторинг стану екологічної безпеки відсутній, роблять висновок правозахисники, тому складно давати йому оцінку. Це міністерство вдається до втаємничення суспільно важливої інформації, надаючи їй гриф секретності. Марна справа шукати на офіційному сайті Мінприроди повідомлення про те, як було витрачено кошти Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, а також місцевих фондів.
Ще одним джерелом інформації про довкілля є представлений парламенту щорічний звіт Генеральної прокуратури про стан законності в державі. Ні в розділі про нагляд за дотриманням прав громадян, ні в розділі про охорону довкілля та екологічну безпеку про екологічні права не йдеться. Це відомство обмежилося наведенням фактів правопорушень у природокористуванні. Однак у звіті йдеться про поширеність самовільних вирубок лісу, знищення лісових насаджень, крадіжок лісу, порушення природозберігаючих технологій під час його заготівлі, захоплення земель лісового фонду.
Нехтують своїм конституційним обов'язком — не звітують про те, як виконують програми з охорони навколишнього природного середовища, і місцеві державні адміністрації, хоч це передбачено ст. 119 Основного закону. Вони не розміщують у підконтрольних ЗМІ щорічних повідомлень про стан довкілля. Відсутні відповідні розділи на офіційних сайтах цих органів влади більшості областей.
Мало б бути джерелом екологічної інформації і Міністерство з питань надзвичайних ситуацій. Воно щорічно повинно подавати національні доповіді про стан техногенної та природної безпеки, однак ці відомості також відсутні. Ще одну Національну доповідь — про якість питної води та стан питного водопостачання — згідно із законом повинне готувати Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Однак, хоч відомо, що 2009 року вона побачила світ, відшукати її на міністерському сайті не вдалося, зазначають правозахисники.
Хай там як, але в Мінприроди накопичується лише невелика частина інформації про довкілля. Інші дотичні до цього міністерства і відомства (Мінагрополітики, Мінпаливенерго, МОЗ, Держкомзем, Держлісгосп) відсторонилися від збору екологічної інформації і створення умов для доступу до неї громадськості, йдеться в щорічній доповіді Української Гельсінської спілки з прав людини.
Наведене вище є також порушенням Орхуської конвенції. Нагадаємо: цей міжнародний правовий документ ухвалила Європейська економічна комісія ООН у Данії в місті Орхус 1998 року. У ньому йдеться про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Конвенцію було прийнято з метою захисту права кожної людини нинішнього та прийдешнього поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров'я та добробуту.
Небайдужа громадськість намагається відстояти ці права всіма доступними методами. Торік суд уперше визнав, що інформація на веб-сторінці Мінприроди оприлюднена неналежним чином. Таке рішення виніс Окружний адміністративний суд Києва за позовом Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина».
Певні сподівання правозахисники покладають на Закон «Про доступ до публічної інформації», який нещодавно набув чинності. Однак кардинальної зміни ситуації можна було б очікувати після того, якби глава держави ухвалив указ «Про невідкладні заходи щодо підвищення пріоритетності екологічної політики».
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ПАМ'ЯТКА ДЛЯ МОРЯКІВ
- НАСЛІДКИ РОЗЛУЧЕНЬ
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»