ГОДІ ЗАТЯГУВАТИ РАТИФІКАЦІЮ КОНВЕНЦІЇ!
Наступного тижня Верховна Рада України має розглянути внесений главою держави невідкладний законопроект, який стосується галузі міжнародного кримінального права.
Слід зазначити, що попри палкі розмови щодо євроінтеграції народні обранці надто повільно працюють над уніфікацією вітчизняного законодавства до світових стандартів. Наприклад, стаття про видачу особи іншій державі, тобто екстрадицію, з'явилася у Кримінально-процесуальному кодексі України лише у травні 2010 року. Це, звичайно, не означає, що до того екстрадиція не здійснювалася. Здійснювалася, й не одну сотню разів, але щоразу викритий у скоєнні злочину зловмисник мав можливість затягувати виконання цієї процедури з суто формальних причин. Одна з них якраз і полягала в тому, що екстрадиція не була передбачена кодексом. Для спритного адвоката то була чудова зачіпка завести судовий процес у непролазні хащі юридичної казуїстики.
Така прогалина в українському законодавстві частенько призводила до неприємних ситуацій. Так було з громадянином Молдови Григорієм Карамалаком. У 1998 році у себе на батьківщині він був оголошений у розшук за підозрою у скоєнні вбивства, влітку 2003-го — затриманий у Бориспільському аеропорту, а через два тижні випущений із камери Іванківського райвідділу міліції. У зв'язку з цим здійнявся неабиякий міжнародний скандал, і за ґрати потрапило кілька високопоставлених правоохоронців Київської області. Але всі пред'явлені їм обвинувачення у зловживанні владою згодом було знято, бо адвокати зуміли довести, що ніяких порушень закону їхні клієнти не вчиняли. І з формальної точки зору захисники були цілком праві. Адже на той момент законами України ще не було передбачено поняття екстрадиційного арешту, а тому Карамалака оформили як затриманого за бродяжництво. Це не відповідало дійсності, тому посадовці відпустили його на цілком законних підставах.
Тепер же, коли з екстрадицією більш-менш розібралися, на черзі стоять корективи до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах. Нагадаємо, що цей міжнародний акт було підписано в 1959 році у Страсбурзі. Україна до нього приєдналася у травні 1997-го, однак формально він набув чинності лише у червні 1998 року, коли конвенцію ратифікувала Верховна Рада.
Минуло небагато часу, і Європа вирішила внести до її тексту певні, продиктовані часом, уточнення та вдосконалення, котрі побачили світ у листопаді 2001 року у формі Другого додаткового протоколу до неї. Ми зупинимось на деяких найцікавіших моментах цього документа.
Ним, зокрема, передбачена можливість проведення спільних таємних розслідувань, коли поліцейські однієї країни прибувають в іншу і діють секретно або під вигаданими прізвищами. При цьому правоохоронні органи держави, в яку прибули «таємні агенти», надають їм допомогу і вживають заходів для їхньої безпеки. Такі операції, звичайно, проводяться лише після того, як одна країна подасть іншій письмовий запит, в якому будуть вказані їхня мета, тривалість і детальні умови.
Однак зазначимо, що держава, на території якої планується проведення таких заходів, має право відповісти відмовою. У Конвенції така можливість передбачена, зокрема, у тих випадках, коли діяння, кримінально каране національним законодавством однієї сторони, не є караним законодавством іншої. Тобто якщо, приміром, українські сищики захочуть провести за кордоном таємне розслідування контрабанди трамадолу, то їм у цьому можуть дати відкоша, оскільки ніде у світі, окрім України, трамадол наркотиком не вважається.
Інший цікавий пункт протоколу — спільні розвідувальні групи. Їх створюють за обопільною згодою сторін, якщо обставини вимагають скоординованих дій правоохоронців різних держав. При цьому група здійснює свою діяльність відповідно до законодавства тієї держави, на території якої вона працює. Наприклад, в Україні проституція заборонена і переслідується законом, тож на нашій території для того, щоб провести з повією розвідувальне опитування, її можна на цілком законних підставах затримати і доправити до приміщення органу міліції. А от де-небудь у Чехії чи Німеччині, де проституція легалізована,— уже зась!
Також надзвичайно важливою новелою протоколу є стаття щодо проведення слухань шляхом відеоконференції. Це коли судовий процес відбувається в одній країні, а один із необхідних його учасників перебуває в іншій, але його особиста явка є небажаною або неможливою, зокрема через стан здоров'я. У такому разі правоохоронці однієї держави мають письмово викласти своїм закордонним колегам конкретні причини, чому замість особистої участі доцільно влаштувати такий собі «телеміст».
При цьому, згідно з положеннями Конвенції, мають бути забезпечені всі процесуальні умови його проведення, аж до відповідальності за хибні свідчення, відповідно до національного законодавства тієї держави, на території якої допитується людина. Або за відмову давати свідчення, коли особа зобов'язана свідчити. (Нагадаємо, що згідно зі ст. 63 Конституції України, особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе чи своїх близьких, коло яких визначається законом. А от відмова свідчити щодо інших уже є кримінально караною).
Конвенція передбачає процедуру відеоконференції для особи, котра виступає на судовому процесі як свідок або експерт, однак допускає, що, за обопільною згодою сторін, слухання шляхом відеоконференції можуть проводитися також за участю обвинувачуваної або підозрюваної особи.
Окрім викладеного, поправки до Конвенції містять ще багато нового і корисного, але, незважаючи на те, що Україна підписала Другий додатковий протокол ще 8 листопада 2001 року, парламент нашої держави досі його не ратифікував. Десять років, погодьтеся, то вже занадто, через що, напевне, відповідний законопроект став предметом особливої уваги глави нашої держави, який зарахував його до категорії невідкладних.
Окрім положень про суто ратифікацію Міністерство юстиції запропонувало ще й низку поправок до Кримінально-процесуального кодексу, котрі мають адаптувати його до положень Конвенції. Серед нововведень, зокрема, стаття 1191 («Міжнародна слідча група») і 853 («Застосування відеоконференції при проведенні слідчої дії»).
Будемо сподіватися, що парламент розгляне законопроект без затримки, оскільки не дуже приємно бачити свою країну посміховиськом в очах Європи.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ПРИХВАТИЗАЦІЯ ЗА «СІМЕЙНИМ ПІДРЯДОМ»
- ЗАПРОСИВ НА СВОЮ ГОЛОВУ
- ХРОНІКА ПРИГОД
назад »»»