НІМЕЦЬКІ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНІ ЗРУШЕННЯ
Для України створення сприятливих умов для бізнесу чимдалі стає питанням виживання в глобальній конкурентній боротьбі за капітал та інвестиції. У міжнародних рейтингах щодо середовища для провадження бізнесу та економічної свободи наша держава стабільно посідає місця далеко в другій сотні країн світу та є найгіршою в Європі.
За 20 років трансформації Україна залучила іноземних інвестицій набагато менше, ніж більшість країн-сусідів. Левову частку інвестицій спрямовано на приватизацію або в галузі кон'юнктурного зростання: банки, нерухомість, роздрібна торгівля, логістика. Провідні західні компанії мають достатньо проблем, торгуючи з Україною, щоб залишатися на нашому ринку імпортерами, а не ставати виробниками.
Поліпшення умов для провадження бізнесу та залучення іноземних інвестицій для модернізації економічної структури країни влада оголосила пріоритетним завданням амбітної програми реформ. Сфера технічного регулювання — один з-поміж небагатьох прикладів, де нова влада за рік змогла досягти позитивних зрушень, зауважують експерти Міжнародного центру перспективних досліджень. Важливо, аби починання було успішно завершене і принесло відчутне поліпшення в цьому складнику бізнес-середовища.
Пріоритетність реформування системи технічного регулювання визначається й тим, що у процесі переговорів щодо укладення угоди про асоціацію з ЄС, до якої входить створення глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, Україна погодилася взяти на себе зобов'язання привести цю сферу у відповідність до європейських норм і стандартів — acguis communautraire. Зокрема, передбачається запровадження в Україні європейської системи ринкового нагляду за продукцією. Невиконання цих зобов'язань матиме чималі негативні наслідки, оскільки зберігатимуться труднощі з доступом українських товарів на зовнішні ринки (передусім на ринок ЄС). Існуватиме потенційна загроза застосування до України санкцій у вигляді жорстких торговельних обмежень.
Не чекаючи підписання угоди, ключові рішення в цьому напрямі було затверджено. У грудні 2010 року ухвалено два системні закони України: «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та «Про загальну безпечність нехарчової продукції»; набуття ними чинності відбудеться у липні 2011 року. Цими законами передбачається запровадження європейських принципів ринкового нагляду, основних механізмів і процедур, що відповідають практиці країн ЄС.
Радянський спадок
Утім, створювати цю систему будуть не на порожньому місці. Процес реформування не обіцяє бути легким і безболісним, адже нині в Україні існує глибока і розгалужена система контролю та нагляду за продуктами і товарами, які виходять на ринок. Вона має в основі ГОСТи — систему детальних технічних вимог до продукції, успадковану від Радянського Союзу.
За допомогою ГОСТів держава встановлювала не лише точні вимоги до складу, фізичних параметрів і процедур виготовлення продукту, а й визначала асортимент продукції, що допускали до виробництва, а потім можна було продавати через систему роздрібної торгівлі в СРСР. Кількість варіантів харчових і промислових товарів, а також послуг жорстко обмежували. Вареної ковбаси було лише кілька видів, зокрема докторська, молочна і дитяча, меню в усіх ресторанах і кафе — практично однакове, а кожну страву готували за єдиним рецептом.
Система держстандартів слугувала інтересам планової економіки, забезпечувала тотальний адміністративний контроль на всіх стадіях виробництва та реалізації товарів. Ця система виконувала свою функцію абсолютно ефективно за тих реалій, які були в Радянському Союзі,— один власник, виробник, вертикаль контролю. Усе в СРСР було стовідсотковим — зайнятість, централізоване планування виробництва та торгівлі, контроль за кожним видом товару.
Кількість видів товарів і продуктів на ринку була чітко визначена, кожен вид виготовляли за однією процедурою з тих самих сировини, матеріалів і компонентів. Продукти та послуги одного найменування в усій країні мали бути однаковими. Усе це тотально контролювалося до виходу товарів на ринок, тому потреби в системі нагляду за товарами в роздрібному продажу не було. Недотримання стандартів вважалося не просто порушенням, а економічним злочином і передбачало жорстке покарання.
Стандарти якості означали однаковість і незмінність товарів, що автоматично гарантувало їх безпечність. Споживачі майже не мали вибору, але також не мали потреби навіть думати про якість і безпечність товарів — держава все вирішувала за них, причому на найвищому політичному рівні. Навіть майонез і томатний соус з'явилися в СРСР завдяки ухваленню рішення на ХХ з'їзді КПРС — на тому самому, де Микита Хрущов розвінчував культ особи Йосифа Сталіна.
Держвідповідальність — ілюзія
Після розпаду Радянського Союзу на зміну командно-адміністративній поступово прийшла відкрита, глобалізована ринкова економіка, що за своєю сутністю не передбачає обмеження кількості та різноманітності товарів, які виходять на ринок. ГОСТи та механізми контролю їх дотримання залишилися незмінними від радянських часів, лише опустившись від рівня ЦК КПРС до чиновників Держспоживстандарту. Якість тисяч видів вареної ковбаси на ринку досі перевіряють так, як колись перевіряли.
На українському ринку, де левова частка промислових споживчих товарів — імпортні, ГОСТи вже не працюють, як і радянська аксіома «якість — безпечність», де «якість» — це однаковість і незмінність. Ані ціна, ані наявність сертифікатів, ані знак якості не убезпечують нас від подовжувачів, які горять, іграшок, що травмують дітей, чи отруйних продуктів. При тому, що проходження всіх контрольних і дозвільних процедур для виведення нового товару чи продукту на ринок охоплює в середньому 80 днів. До того ж чимало товарів, що пропонують на ринку, не мають сертифікатів і не відповідають стандартам. Тобто обминають систему, що вказує на її неефективність і корумпованість.
Держава підтримує систему тотального контролю та сертифікації продукції на стадії до виведення її на ринок, прикриваючись тим, що нібито несе повну відповідальність за якість і безпечність продукції на ринку. Однак насправді цієї відповідальності немає, а є безвідповідальний популізм, кажуть експерти. Жодного чиновника не покарано за присутність на ринку небезпечних товарів незалежно від того, пройшли вони сертифікацію чи ні. Навпаки — чиновники карають за це бізнес.
На жаль, більшість населення ставиться до питань якості та безпечності продукції пасивно, покладаючись на державну систему, що є однією з характерних рис пострадянського патерналізму.
Реформа чи заміна?
Про необхідність приведення у відповідність адміністративної та регуляторної систем до економічної давно кажуть фахівці. Нинішня невирішена проблема соціального забезпечення в деяких країнах колишнього СРСР є результатом незміненої радянської «правильної», але неефективної моделі, яка здійснювалася через стовідсоткову зайнятість. Кожна людина мала роботу, її забезпечували житлом, путівкою на відпочинок, дитячим садком, поліклінікою тощо. Після ліквідації державної економіки виник ринок праці, та не було створено інститутів (які є у всіх розвинених країнах), які б забезпечували соціальну стабільність, переносили державні зобов'язання на бюджети домогосподарств і керували соціальною поведінкою в умовах ринку праці.
Держава намагається підтримувати ілюзію своєї провідної ролі у соціальному забезпеченні, однак вдосконалювати непрацюючу систему неможливо: стовідсоткової зайнятості немає. За ринкової економіки держава не в змозі контролювати кожний товар у кожного виробника та імпортера. На це не вистачить людей і ресурсів, а такий контроль стає засобом бюрократичного тиску на сумлінний бізнес і прикриттям для несумлінного, що й відбувається в Україні.
Із прийняттям двох системних законів про ринковий нагляд напрям дій визначено: ліквідувати систему держнагляду та контролю товару перед виведенням на ринок і запровадити систему ринкового нагляду відповідно до європейських принципів. Однак не переглянуто роль системи захисту прав споживачів, яка наразі контролює товари, представлені на ринку. Визначено, що перевірятися буде відповідність товарів вимогам щодо безпечності, проте чітких критеріїв виконання цих вимог для численних груп товарів законодавчо не встановлено. Це створює регуляторні прогалини, які уможливлюють потрапляння на ринок небезпечних товарів.
Усе вказує на те, що повноцінне запровадження системи ринкового нагляду можливе лише разом із комплексним реформуванням системи технічного регулювання: стандартизації, метрології, оцінки відповідності, акредитації. Приведення у відповідність цих компонентів системи до європейських вимог необхідно прискорити, кажуть експерти. Водночас реформування треба здійснювати, обґрунтовано використовуючи компоненти наявних систем, інституційна адаптація яких можлива. Наявна система нагляду і контролю, попри всі вади, має кваліфікованих фахівців, лабораторії з досить високим рівнем технічної оснащеності. Окрім нових законів, для них потрібно запровадити нові цілі, процедури, шаблони та стандарти роботи, забезпечити належне навчання та фінансування.
Чому саме
ринковий нагляд
Система ринкового нагляду — невід'ємний складник інфраструктури технічного регулювання, що контролює безпечність продукції, представленої на ринку ЄС. Існування уніфікованих національних систем ринкового нагляду держав — членів ЄС суттєво спрощує обмін товарами в рамках єдиного ринку. Запровадження в Україні системи ринкового нагляду є умовою не тільки створення зони вільної торгівлі з ЄС, а й спрощення дозвільних процедур і дерегуляції бізнес-середовища, які влада визначила пріоритетним напрямом економічних реформ.
Європейська система ринкового нагляду, попри схожість назв її елементів з українською системою нагляду, зокрема дотримання вимог, перевірки та випробування, спрямована не на контроль бізнесу та накладення санкцій, а на убезпечення споживача. Вона виникла як відповідь на об'єктивні умови вільного безмежного ринку, де поняття якості є суб'єктивним, а безпечність товарів і продуктів — об'єктивна. Бізнес відповідає за дотримання суттєвих вимог щодо безпечності та надання споживачам повної і достовірної інформації про якість та особливості використання товарів. А відповідальність за вивчення цієї інформації, свідомий вибір товару лежить на споживачеві.
Європейська система працює на те, щоб у разі виявлення в якійсь роздрібній точці товару, що є ризикованим чи небезпечним, його можна було ідентифікувати на всьому ланцюгу постачання на ринку всієї країни та навіть усього ЄС. Обмежувальні та корегувальні заходи мають стосуватися всієї партії такої продукції, забезпечуючи захист максимального кола споживачів. Натомість українська система, що займається товарами, вже представленими на ринку, може працювати лише з окремими суб'єктами господарювання у сфері торгівлі. Тому дієвість заходів дуже обмежена: небезпечний товар, вилучений в одному магазині, може спокійно продаватися в сусідньому.
Європейське законодавство визначає ринковий нагляд як діяльність, що провадиться, і заходи, що вживаються державною владою, для забезпечення відповідності продуктів вимогам, встановленим у відповідних актах гармонізованого законодавства співтовариства. Нагляд має контролювати, щоб продукти не становили ризику для здоров'я. Ринковий нагляд має на меті забезпечити однаковий рівень захисту громадян у рамках внутрішнього ринку, а також однорідне нормативне поле для суб'єктів економічної діяльності.
Процедура впровадження вимог ЄС до системи ринкового нагляду принципово не відрізняється від адаптації acguis в інших сферах, що будуть охоплені угодою про асоціацію з ЄС. Така процедура передбачає планування необхідних законодавчих та інституційних змін, а також відповідного фінансування на весь термін впровадження вимог, що зазвичай охоплював кілька років. Мають також складатися річні календарні плани впровадження вимог і здійснюватися регулярний моніторинг їх виконання.
Ціна проблеми
В Україні суттєвою проблемою є наявність розриву між тим, які вимоги висуває ЄС до системи ринкового нагляду, і тим, що реально може виконати Україна. Вади нашої системи нагляду та контролю продукції, а також складність запровадження нової системи ринкового нагляду, що відповідає європейським вимогам, має досить високу ціну для всіх основних груп інтересів суспільства, нагадують експерти.
Відсутність загальних необхідних вимог щодо безпечності продукції призводить до того, що в Україні цілком реально придбати продукт сертифікований, але небезпечний. За даними Укрметртестстандарту — державного підприємства, що здійснює держнагляд товарів і продуктів харчування, майже 10% товарів під час проходження сертифікації виявляються неякісними. Це означає, що навіть серед продукції, яка готується до сертифікації, є така, яка за радянськими стандартами неякісна. До того ж немає жодної гарантії, що решта 90% сертифікованої продукції безпечна для споживачів. Унаслідок витрат підприємців, пов'язаних із обов'язковою сертифікацією та неефективним держнаглядом, ціни для споживачів залишаються вищими, ніж могли бути.
В Україні дуже складно вивести новий товар на ринок, бізнесмени мають витрачати багато часу і грошей на контрольно-дозвільні процедури. За статистикою, експорт нашої країни більш як наполовину складається з непереробленої продукції та сировини. Застаріла система технічного регулювання перешкоджає виготовленню нових продуктів, на які немає стандартів. Це призводить до суттєвого зростання вартості виробництва, знижуючи конкурентоспроможність національних виробників на зовнішньому і внутрішньому ринку.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»