КУМИР ПОЗА ЧАСОМ
Минуло 40 років від дня смерті Олександра Цфасмана.
Він здобув гучну славу керівника блискучих джазових оркестрів, піаніста-віртуоза, яскравого самобутнього композитора. І донині звучать його життєрадісні мелодії, виконані з великим смаком і невичерпною винахідливістю. Творчий шлях музиканта визначив розвиток вітчизняного джазового мистецтва.
Його злет був стрімким. Концерти маестро збирали повні зали, а за грамплатівками з його записами вишиковувалися довжелезні черги, їх продавали з-під поли...
У наші дні звучать «стрибаючі» джаз-галопи та мелодії. Вони настільки звичні, що сприймаються як позивні наших днів. Але раптом у них проріжеться гарне соло на фортепіано і одразу згадаєш: так це ж «танцюючі пальці» знаменитого Олександра Цфасмана.
...Він народився 14 грудня 1906 року в місті Олександрові (зараз Запоріжжя) в родині перукаря. Хлопчик ріс і виховувався в оточенні, де був культ серйозної, класичної музики, а не ресторанного таперства. У родині його навчали грати на скрипці не для того, щоб він «пілікав» у фойє кінотеатру та підігравав шансонеткам. Згодом йому купили ще й піаніно, щоб прославив своє ім'я і став відомим музикантом.
У двадцять років юнак навчався на фортепіанному відділенні музичного технікуму в Нижньому Новгороді. Потім — у Московській консерваторії, потрапив у надійні руки професора Фелікса Блюменфельда. Цфасман закінчив заклад із золотою медаллю. У 1923–1924 рр. у Москві з'явився джаз, яким Олександр захопився на все життя. Відмінна школа не пройшла дарма: Цфасман став одним із кращих піаністів. Його гру порівнювали з талантом Антона Рубінштейна. Олександр відкрив для себе музикантів Дюка Еллінгтона, Луї Армстронга, Глена Міллера.
Перші танцювальні п'єси, які він написав у 18 років, викликали успіх. Це — «Ексцентричний танок», «Сумний настрій» та ін. Як показало подальше життя, на танцювальному майданчику вже ніщо не могло замінити джаз із його легкою, енергійною музикою, живими ритмами. Свій оркестр АМА-джаз Цфасман створив у 20 років (АМА — Асоціація московських авторів).
Спочатку в ньому було вісім музикантів, але яких! Кожний володів трьома-чотирма інструментами, грав віртуозно, тяжіючи до імпровізації. І в цьому теж був успіх джазу — його полюбила публіка. Невдовзі Цфасман записав першу джазову грамплатівку «Алілуя».
Улітку 1927-го щовечора, два місяці поспіль, АМА-джаз виступав на естраді московського престижного театру «Ермітаж». Потім оркестр переїхав до ресторану «Казино», грав у фойє великих кінотеатрів. Характерно, що багатьом своїм п'єсам чи обробкам Цфасман іноді давав назви з одним епітетом: «Весела прогулянка», «Веселий випадок», «Веселий вечір». Вони були швидкими та бадьорими.
Наприкінці 1927-го оркестр Олександра Наумовича вперше виконав джазову музику на радіо. Незабаром з'явилися на світ чотири записи платівок у виконанні колективу. Це були цфасманські «В далеку путь», «На березі моря», «Невдале побачення», а також його чудова обробка польського танго «Остання неділя», більш відоме як «Втомлене сонце». Музику написав композитор Ежі Петербурзький, вірші — Альвек. На цих платівках вокальну партію виконував постійний соліст джазу Павло Михайлов — співак тонкого ліричного обдаровання. Аранжування Цфасмана було настільки виразне та красиве, що йому приписували авторство. Текст давно став культовим:
Утомленное солнце нежно
с морем прощалось.
В этот час ты призналась,
что нет любви.
Мне немного взгрустнулось
без тоски, без печали.
В этот час прозвучали
слова твои...
Хоч із оркестром співало багато популярних співаків — Ружена Сікора, Іван Шмельов, Павло Михайлов, Георгій Виноградов, Єфрем Флакс, серце Цфасмана належало скоріш інструментальному джазу, ніж пісенному. Він із задоволенням писав фокстроти, танго і вальс-бостон, до якого відчував особливу пристрасть.
Однак у Цфасмана є твори великої форми. Серед них — балетна сюїта «Рот-фронт» для оркестру, концерт для фортепіано з джаз-оркестром і концерт для фортепіано із симфонічним оркестром. Композитор написав також чимало музики до театральних постановок і кінофільмів.
У 1939 р. оркестр запрошують для роботи на Всесоюзному радіо. О. Цфасман записав платівки з мініатюрами, інструментальними п'єсами і ліричними піснями: «Мені сумно без тебе», «Тебе тут нема», «Я не прощаюся» та ін. Він продовжував концертувати з сольними програмами на фортепіано. Його талант викликав захоплення видатних музикантів — А. Гольденвейзера, Г. Нейгауза, Д. Шостаковича... Піанізм та композиторська діяльність Цфасмана були з'єднані в одне ціле.
Джазова музика почала регулярно звучати по радіо. Відбулася перша радянська телепередача, в якій виступав і оркестр О. Цфасмана. Це був один із джазів, який мав своє обличчя, яскраве аранжування. Під час Великої Вітчизняної війни композитор звернувся до військової тематики, боровся з ворогом за допомогою мистецтва. Навесні 1942 р. джаз-оркестр виїхав на фронт. Музиканти грали на передовій, у перерві між боями, в окопах, у маскхалатах. О. Цфасман грав на акордеоні. Було дано понад 90 концертів під Смоленськом, Вязьмою, Калугою. З ними виступали І. Козловський, С. Лемешев, Е. Флакс.
У ті роки композитор написав пісні на військові теми: «Моя любов», «Веселий танкіст», «Молоді моряки».
У 1946 р. Цфасман запрошений працювати музичним керівником театру «Ермітаж», де він зібрав симфоджаз. Проте на початку 50-х у Радянському Союзі джаз був заборонений. Розгорнулася боротьба з космополітизмом. Важкі часи настали й особисто для Цфасмана, його звільнили з роботи в Радіокомітеті, оркестр розпустили. Заборона торкнулася й оркестрів Я. Скоморовського, О. Варламова, О. Лундстрема. Леонід Утьосов із сумом жартував: «Прийшов час розгинання саксофонів».
Відколи впала «залізна завіса», джаз почали слухати легально, країна знову хотіла танцювати. Поновилися виступи професійних джазів. Захоплення від діалогу фортепіано О. Цфасмана і труби його оркестру досягли апогею.
Композитор Андрій Ешпай говорив: «Мене незмінно захоплює в ньому невичерпний запас енергії, творчої вигадки, винахідливості виконавця». Дмитро Шостакович писав Цфасману: «Звертаюсь до Вас із великим проханням. Я написав для картини «Незабутній 1919-й» щось подібне до фортепіанного концерту. Дуже просимо не відмовлятися і зіграти. Для Вас це буде неважко. Сам зіграти його не зможу».
Небувалий успіх мав ювілейний концерт Цфасмана в грудні 1956 р. у Колонній залі Будинку спілок, де музикант укотре продемонстрував талант композитора, піаніста і диригента. Він підкреслював, що джаз необхідно сприймати як серйозне мистецтво, бо джаз — «це не фокусництво, не трюкацтво й не час для розваг, а сучасна галузь мистецтва. І тут діють принципи художньої творчості і критерії талановитості, майстерності, професіоналізму».
У 1957 р. музикантові було присвоєне звання заслуженого артиста РРФСР. Здавалося, що його віртуозні руки не знали втоми, клавіатура фортепіано сама народжувала музику.
Про його особисте життя відомо мало. Син маестро, журналіст Роберт Цфасман характеризує батька як людину імпульсивну, з часто мінливим настроєм: «Оркестранти обожнювали свого керівника. Кожна репетиція була, немов свято. Вольовий, суворий, витончений у роботі, він знав джаз досконально. Відзначався розумом, внутрішньою культурою та професіоналізмом. Він був прикладом для всіх, навіть в одязі прагнули походити на нього, завжди підтягнутого, елегантного».
Настав час, коли О. Цфасман практично відійшов від справ, хоч засідав у журі. Може, це була втомленість чи творча криза. Сідаючи за рояль, грав частіше Рахманінова, ніж джаз. У нього збиралися преферансисти: Ігор Мойсеєв, Сергій Образцов, Іван Пир'єв. Жив переважно на дачі, грав у теніс, розводив троянди. Зрідка бував у московській квартирі на вулиці Горького. В останні роки часто хворів.
Олександр Наумович помер у Москві 20 березня 1971 р., де на Майдані зірок йому встановили пам'ятний знак за заслуги перед вітчизняною культурою. Знавці досі вважають його законодавцем великого серйозного та молодого танцювального джазу.
Лев КУДРЯВЦЕВ
також у паперовій версії читайте:
- ЛІКАР БОЖОЮ МИЛІСТЮ
назад »»»