«БУДЕТ СИДЕТЬ! Я СКАЗАЛ!!!»
УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИКА УСЕ БІЛЬШЕ ВІДГОНИТЬ ДЕТЕКТИВНИМИ НОТКАМИ
Політичний тиждень, що минає, в Україні пройшов під знаком не бувалого досі загострення кримінального переслідування представників опозиції. Тон із понеділка задав екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, котрого ще фактично вночі вивезли з лікарні швидкої допомоги і під ранок доставили до Печерського районного суду міста Києва.
Уже сам цей факт свідчить про багато що, адже саме в цьому суді вершилося правосуддя (чи «правосуддя»?) у найбільш резонансних справах. І, зазвичай, саме стосовно опозиції.
Утім, головною подією в житті колишнього очільника Міністерства внутрішніх справ, вочевидь, став не стільки початок розгляду його справи в суді, скільки згода Юрія Віталійовича припинити нарешті голодування, яке протривало понад місяць (!) — від 22 квітня.
Нескорений
Поява Луценка на широкій публіці, схоже, додала йому колишньої впевненості і посилила його неповторну іронію. Ще до початку розгляду справи він назвав три основні причини свого затримання. На думку Юрія Луценка, влада загалом і Віктор Янукович особисто, по-перше, воліє покарати саме Луценка за пережиті переляки шестирічної давності. По-друге, продемонструвати суспільству: усі, хто так чи інакше співпрацюватиме й підтримуватиме Юлію Тимошенко, від ув'язнення не втечуть. І, нарешті, по-третє, нинішнім можновладцям важливо остаточно, як мовиться, «під корінь» придушити Майдан-2004. Луценко як один із польових командирів того самого Майдану для цього — найкраща кандидатура.
У минулому числі ми вже детально аналізували ситуацію, пов'язану з Юрієм Віталійовичем. Хоч нині, побачивши впевнену і безкомпромісну його поведінку в суді, можна лише додати: у ключових висновках ми не помилилися. Нинішня влада не має наміру «вибачати» своїм опонентам і спускати їм навіть найменшу поблажку.
Зрештою, Луценко лише в понеділок оголосив про припинення голодування. За всіма ознаками логіки, мав би й далі перебувати в лікарні. Однак судове засідання стало для екс-міністра переломним — його знову відправили до СІЗО. Як тут не пригадати сакраментальну фразу Гліба Жеглова, свідомо винесену в заголовок цього тексту.
Увага широкої громадськості до персони Юрія Луценка нині викликає двоякі відчуття. З одного боку, він як один із найбільш незламних опонентів чинної влади заслуговує не лише на повагу, а й на увагу. З іншого — наразі якось навіть незручно розмірковувати над політичними перспективами Юрія Віталійовича. Хоч би, приміром, стосовно шансів на потрапляння до наступного парламенту...
ВР — не панацея
Зрештою, можливо, що гнаний політик нині й сам до кінця не знає: яким чином він «переплавлюватиме» свою теперішню популярність на потужні політичні дивіденди. І тут ми змушені констатувати, що демократичні сили, котрі представляє Луценко, знову, як і шість років тому, і багато разів до виборів-2004, опинилися перед дилемою: перемогти або зникнути.
От попередня опозиція щодо вирішення такої проблеми не заморочувалася. Так, «регіоналів» трішечки полякали на початку 2005-го, але увесь подальший період перебування при владі Віктора Ющенка ні Віктор Янукович, ні Микола Азаров — ніхто з їхньої «команди професіоналів» не переймався питанням політичного виживання. Усі вони чудово себе почували і в опозиції. Звісно, при владі — комфортніше, так ПР і там устигла упродовж каденції попереднього глави держави побути (згадайте друге «пришестя» Януковича до КМ).
Ще одне цікаве спостереження наших днів — частина опозиціонерів вбачає мало не основним порятунком для збереження, бодай, мінімальних можливостей впливу на політичні процеси потрапляння до наступного парламенту. У цьому Юрій Луценко також виявляє себе значно далекогляднішим. «Своїх основних успіхів я досяг не в парламентських стінах»,— каже він. І додає, що не має особливого бажання балотуватися до ВР наступного року.
До речі, у цих словах приховано, як мінімум, подвійний зміст. Адже не секрет, що окремі політики шукають у парламентських стінах, передусім, депутатської недоторканності. А от Юрій Луценко, відчувши на собі усі примхи українського правосуддя, чудово розуміє: якщо чинна влада матиме більшість у наступному парламенті, мандат нічого не гарантуватиме. Бо підконтрольна депутатська більшість спокійнісінько «штампуватиме» дозволи на притягнення до відповідальності та арешт усіх неугодних депутатів.
Рятівні дипломати
У поведінці чинної влади стосовно Юрія Луценка є ще один символізм. Пригадуєте, як після франкфуртського інциденту (де Луценко мав конфлікт з німецькою поліцією, буцімто, через перебування в нетверезому стані), «регіонали» знущально пропонували тодішньому міністрові «похмелитися просто у парламентській залі»? Так от «похмілля» самих «регіоналів» від здобутої торік необмеженої влади виявилося значно довшим, ніж у їхніх опонентів. І ще не відомо, до яких наслідків воно може призвести.
Зрештою, не один Луценко. Адже буквально наступного дня, після буремних подій у Печерському райсуді, епіцентр змістився до Головного управління Генеральної прокуратури. Хоч без Печерського суду не обійшлося й тут, бо саме ця інстанція санкціонувала зміну запобіжного заходу для іншої опозиціонерки під слідством — Юлії Тимошенко.
Слідчим не припало до душі, що Юлія Володимирівна, за їхніми словами, «перешкоджає слідчим діям». Таке перешкоджання, нібито, виявляється в тому, що Тимошенко кілька разів не з'явилася на допити. Повідомлення про те, що екс-прем'єр-міністр хворіє, спрацьовували до пори до часу. Апогеєм для працівників прокуратури стала минула п'ятниця. Напередодні — 19 травня — Тимошенко вкотре не прийшла до ГПУ, а вже 20 числа опонувала Інні Богословській на програмі Савіка Шустера.
Такої наруги працівники прокуратури стерпіти не змогли. До речі, якось дивно, що працівники ГПУ не інкримінували Юлії Володимирівні ще й появу цього понеділка в залі засідань Печерського суду під час розгляду справи Луценка. Не подумали, напевно, а так значно переконливіше б звучало...
Однак і без того слідчий виступив із клопотанням про зміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на затримання. Суд віддав «під козирьок», і у вівторок головним питанням дня стало: направлять Тимошенко до СІЗО чи ні?
Ці події також розвивалися з максимально детективним присмаком. Особливо після того, як скандально відомий заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін крізь зуби й на ходу сповістив пресі, мовляв, «сьогодні, після завершення слідчих дій, Тимошенко піде додому».
Цю обіцянку пан Кузьмін давав акурат у той самий час, коли його безпосередній начальник — Генпрокурор Віктор Пшонка — зустрічався з послами Сполучених Штатів та провідних держав Європи.
Фактично, новина про затримання Тимошенко миттєво поширилася серед дипломатів і набула ефекту бомби. До Пшонки особисто приїхали посол Сполучених Штатів Теффт, німецький посол Гамзьот і посол Євросоюзу Тейшейра. Хоч вони офіційно й не коментували ситуацію, але приблизну реакцію Заходу на новину про без п'яти хвилин арешт Тимошенко можна охарактеризувати відомою польською приказкою: «Що занадто, то не здраво».
Європейська та американська еліти нині сяк-так сприймають українську владу. Однак арешт Тимошенко став би межею, за яку навряд чи варто заходити... Хтозна, хто з вітчизняних очільників наразі це усвідомив. І чи надовго. Але факт залишається фактом — у вівторок Тимошенко залишилася на волі, передусім, завдяки послам.
До речі, ще один цікавий факт. Незадовго до описаних подій президент фракції Європейської народної партії та Партії християнських демократів у ПАРЄ Люк Волонте заявив: «Гнів влади, спрямований проти опозиції, є жахливим початком головування України у Комітеті міністрів Ради Європи». Як мовиться, влучніше й не скажеш, особливо враховуючи те, що дана фраза — спостереження ззовні.
Навіщо слідчі дії?
Показово також, що участь Юлії Тимошенко у програмі Савіка Шустера може стати справжнісінькою притчею во язицех. Принаймні тому, що Генеральна прокуратура затребувала в редакції... відеозапис цієї передачі. Він буде долучений до справи. Зрештою, нічого дивного в цьому немає, адже дискусія, в якій брала участь Юлія Володимирівна, стосувалася якраз питань, що цікавлять ГПУ. Передусім газові контракти.
От тільки виникає справедливе запитання: якщо журналістам вдається більше інформації витягнути з екс-прем'єр-міністра держави, то навіщо представникам прокуратури проводити слідчі дії як такі? Чи не простіше доручити цю невдячну справу медійникам? А потім долучати до справи усе й уся... Таке собі відео- чи аудіорозслідування кримінальних справ вийде. Чим не ноу-хау?
Звичайно, це жарт, хоч працівники Генпрокуратури у своїй нинішній діяльності недалеко відходять від подібних. Скажімо, як можна розцінити перипетії зі встановлення термінів для ознайомлення підсудними опозиціонерами зі своїми справами?!
Спершу Юрій Луценко поплатився за те, що, нібито, занадто довго ознайомлювався зі своїми обвинувачувальними матеріалами. Байдуже, що звинувачувати в цьому його почали ще до того (!), як видали відповідні документи на руки.
Тепер же ситуація, схоже, повторюється і з Юлією Тимошенко. Позавчора її «мурижили» в прокуратурі не так довго, як у вівторок. Натомість ГПУ надала лише тиждень екс-прем'єр-міністрові та її захисту для ознайомлення з матеріалами справи щодо газових контрактів.
«Слідчі дають нереальні терміни для ознайомлення з матеріалами справи», — поскаржилася Юлія Володимирівна після такого блискавичного рішення. Далі — більше. За словами захисника Тимошенко Сергія Власенка, під час розмови зі слідчим справді було запропоновано, щоб 14 томів справи було вивчено за тижневий термін. Однак розвиток цього детективного епізоду заслуговував би на увагу Конан Дойля чи Жоржа Сіменона.
«Нас запитали, — пояснює адвокат Тимошенко, — скільки годин ми можемо виділити в день на вивчення справи? Ми сказали, що не більше трьох. У відповідь прозвучало: «Тоді тижня вам вистачить».
Хоч як крути, а з математикою у наших поборників справедливості щось таки негаразд. Якщо вірити адвокатам, то в кожному з 14 томів справи мінімум 250–260 сторінок. Отже, задля більш-менш нормального ознайомлення потрібно значно більше часу, ніж тиждень. Бо упродовж тижня вдасться вивчити не більш як п'ять сотень сторінок, тобто — лише два томи.
І ще одна «нестиковочка». Напередодні встановлення цих термінів уже згадуваний заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін заявляв, що справа Тимошенко становить не 14, а вісім томів. Поіронізувавши з приводу того, що такі обвинувачені, як Юрій Луценко чи Юлія Тимошенко довше читають справи, ніж їх розслідують, Кузьмін усе ж таки наголосив, що нормальний термін для ознайомлення (наголосимо: восьми, а не 14 томів) — від тижня до двох.
Без вини — вже винні...
Варто також звернути увагу на те, як можновладці коментують події, пов'язані зі справами проти опозиціонерів. Наприклад, чинний міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов цими днями, фактично без суду, визнав Луценка винним, принаймні, в одному злочині — нарахуванні завищеної пенсії водієві.
Пан Могильов безапеляційно почав розмірковувати: як це образливо для решти міліцейського складу, котрі, мовляв, на ентузіазмі працюють і борються зі злочинністю. Ніби забуваючи, що справу проти Луценка (зокрема і цей епізод) у суді ще не розглянуто остаточно.
Що ж до Юлії Тимошенко, то тут найбільше вразив Голова Верховної Ради Володимир Литвин. «Юлія Тимошенко отримала максимум політичних дивідендів від інциденту 24 травня,— не менш безапеляційно заявив Литвин.— Тут повинна бути більш чітка інформація з боку Генпрокуратури. Оскільки все це обросло різного роду здогадками, оцінками, припущеннями про те, що там було рішення про затримання чи не було рішення про затримання. Отже, усе було переведено в політичну площину».
Геніально! Цікаво, яка ще інформація потрібна Володимирові Михайловичу, окрім того, що існувало рішення Печерського районного суду Києва про затримання Тимошенко з метою подальшого арешту? А цьому рішенню передувало відповідне подання прокуратури, що підтверджував, зокрема, її представник Олег Пушкар. До речі, саме ця заява і стала першою ланкою в ланцюгу, як висловлюється Володимир Литвин, «переведення подій у політичну площину». Словом, усе, як і належить: «своїм» — усе, опонентам — закон. Так і тут же ж звинуватять без суду й слідства! Якщо не по суті справи, то, принаймні, у політичному роздмухуванні і набиранні дивідендів...
* * *
Зрештою, на цьому можна й завершувати. Однак виникає ще одне дуже «оригінальне» запитання: то чи готова нинішня ненаситна влада остаточно посадити своїх головних опонентів? Схоже, що найближчі події, серед іншого, стануть ще й лакмусовим папірцем стосовно... майбутніх парламентських виборів. Відсторонення від них таких персоналій, як Юлія Тимошенко чи Юрій Луценко автоматично означатиме, що влада вже не боїться нічого. У тому сенсі, що можливі фальсифікації буде проведено настільки масштабно, що будь-яка боротьба втрачатиме сенс.
Власне, Юрій Луценко з-за ґрат говорив про це ще раніше. Але ж від того не припинив боротьбу. І це, мабуть, нині — єдино правильне рішення.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»