ЩОБ СМАК ДИТИНСТВА НЕ ГІРЧИВ
1 ЧЕРВНЯ— ДЕНЬ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ
Чи насправді дитинство українських дітей безхмарне й щасливе? Як суспільство дбає про своїх найменших громадян? День захисту дітей — слушна нагода шукати відповіді на ці запитання.
Законодавство гарантує...
Ще 1991 року наша країна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, згідно з якою держава має поважати та заохочувати права дітей на всебічну участь у культурному та творчому житті, сприяти повноцінному дозвіллю та відпочинку. Ст. 32 Конвенції передбачає, що кожна дитина має право на захист від економічної експлуатації та будь-якої роботи, яка може шкодити її здоров'ю, освіті, а також фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвиткові.
Національне законодавство з питань трудових прав дітей досить детально й жорстко регулює відносини щодо застосування праці неповнолітніх. Зокрема, ст. 188 Кодексу законів про працю заборонено прийняття на роботу осіб, молодших 16 років. Лише за згодою одного з батьків чи особи, яка його замінює, може бути прийнято, як виняток, на роботу особу, якій виповнилося 15 років. З метою підготовки молоді до трудового життя допускається взяття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, і лише у вільний від навчання час у разі досягнення ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.
Крім того, Україна ратифікувала Конвенцію МОП № 138 про мінімальний вік для прийому на роботу та Конвенцію МОП № 182 про найгірші форми дитячої праці, які зобов'язують здійснювати політику щодо ліквідації цієї праці та поступове підвищення мінімального віку прийому на роботу до рівня, який відповідає найповнішому фізичному та розумовому розвиткові підлітків.
Як бачимо, національне законодавство захищає інтереси неповнолітніх осіб. Натомість органи МОП подали зауваження, які до цього часу Україною не реалізовані. Зокрема, зазначається, що «відповідно до параграфа 1 ст. 2 Конвенції ніякий інший мінімальний вік для роботи, крім визначеного ратифікованою Конвенцією, не може бути застосовано, з єдиноможливим винятком для легких робіт, які відповідно до ст. 7 Конвенції МОП № 138 можуть бути дозволені для осіб від 13 років і старше».
Під «опікою» горе-роботодавців
При цьому відповідно до Конвенції «компетентний орган влади визначає ті галузі діяльності, де прийом на роботу за наймом або на іншу роботу може допускатися, і встановлює тривалість робочого часу та умови, за яких може виконуватися така робота за наймом або інша робота». Йдеться, зокрема, про те, що законодавство України не дає чіткого визначення категорії легких робіт та не передбачає їхнього переліку. Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова у Щорічних доповідях неодноразово наголошувала на тому, що визначення категорії легких робіт має бути врегульовано шляхом внесення відповідних змін до Кодексу законів про працю. Це важливо, насамперед тому, що визначення категорії легких робіт має неабияке соціальне значення. Для підростаючого покоління праця, за умов дотримання чинного законодавства, має важливе соціальне значення. Трудова діяльність підлітків під час канікул чи виробничого навчання поглиблює життєвий досвід дітей, підвищує їхню свідомість і впевненість у собі, сприяє оволодінню основними професійними навичками та позитивному ставленню до праці.
Легка праця за умови постійного і ретельного моніторингу може стати важливою складовою процесу соціалізації та розвитку дитини, що навчає їх брати на себе відповідальність і відчувати гордість за власні досягнення. Лише вільна праця, яку людина сама обирає, може вважатися творчою. Про це, зокрема, писав педагог Костянтин Ушинський. Терміном «праця» він називає діяльність творчу, тобто таку, яка супроводжується напруженням і прагненням робити щось якнайкраще, неповторно. Праця дає людині переважно матеріальні плоди, задовольняє її природні потреби, але не це є найголовнішим, переконаний педагог. Головна її функція — слугувати джерелом внутрішньої, духовної, животворної сили, джерелом гідності, моральності й щастя.
Чи захищені права дітей, коли йдеться про працю?
На ринках часто-густо можна побачити підлітків, які торгують, у той час, коли вони мають бути в школі, а в сільській місцевості натрапити на 8–12-річних дітей, котрі обробляють городи чи випасають худобу. Поширення набули такі неприпустимі явища, коли на Донбасі діти працюють у нелегальних шахтах-копальнях, а в курортних містах — у приватних кафе та ресторанах; «дітей вулиці» залучають до найгірших форм праці. Який же вихід із ситуації? Що повинна зробити держава, щоб протидіяти використанню дитячої праці? На переконання Уповноваженого з прав людини, назріла необхідність запровадження дієвого механізму системного контролю за використанням дитячої праці. Перший важливий крок у цьому напрямі зроблено: Законом України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період 2016 року», ухваленим 2009 р., запроваджується система моніторингу застосування дитячої праці на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності.
...Утім, навряд чи щось чув про ці важливі документи дев'ятилітній Вадим, який щоранку поспішає на автомийку. Дарма, що мити до блиску машини — заняття не для дитини. Вадим радіє, що господар — всесильний дядько Микола — платить йому гроші. А це означає, що додому він принесе чесно зароблену копійку. Помітивши сторонніх людей, Вадим удає, ніби роздивляється машини. Хоч малий, але знає, що працює він незаконно. І дядько Микола теж це добре знає, бо поспішає спекатися непроханих гостей. На моє запитання «А що тут робить Вадим?» власник автомийки запевняє, що хлопець — його племінник і забіг сюди на хвилинку. От тільки подивиться, як управно працюють робітники, і побіжить до школи. Робітники скептично поглядають на хазяїна. Звісно, дядько Микола закони знає, от тільки не поспішає їх виконувати...
Напевно, були обізнані із законами і так звані батьки з міста Сніжного, що на Донеччині, які, усиновивши дітей віком від 10 до 18 років, примушували їх до видобутку вугілля на нелегальній шахті. Для кожної дитини було встановлено норму: по 20 відер палива на ніч. Інна, одна з постраждалих дітей, згадувала, що іноді «треба було протягом трьох днів зібрати машину вугілля. Тоді ми зі школи йшли відразу на шахту, а звідти поверталися додому, коли вже розвиднювалося. Відро — 15 кілограмів, машина — шість тонн. Ми це робили за три ночі».
На жаль, таких ганебних фактів більш ніж достатньо. Особливо непокоїть, що не цураються експлуатувати дітей педагогічні працівники. Так, до Уповноваженого з прав людини надійшло звернення, в якому повідомлялося про незаконне використання праці дітей віком до 14 років у трудовому таборі «Прометей», що на Одещині. Спритним виявився і вихователь Запорізького дитячого будинку-інтернату, який упродовж тривалого часу експлуатував дітей-інвалідів на своїй присадибній ділянці і на будівництві гаража. А керівник Гвардійської школи-інтернату, що у Криму, відправляла п'ятьох вихованців збирати врожай у дочки головного бухгалтера школи-інтернату, мешканки Бахчисарайського району. За цими фактами органи прокуратури порушили кримінальні справи, винні покарані. Та хто підрахує, скільки випадків залишилося поза увагою суспільства, адже, за статистичними даними, близько 80% дітей приймають на роботу за усною домовленістю і без оформлення будь-яких документів. Зрозуміло, що для роботодавців неофіційне працевлаштування підлітків є вигідним, бо праця неповнолітніх набагато дешевша, ніж праця дорослих. Та чи можна назвати подібних ділків, які наживаються на недосвідченості й довірливості дитини, роботодавцями?
Статистика знає, та чи спроможна захистити?
Найбільшим споживачем дитячої праці є малий бізнес у сільському господарстві, торгівлі, сфері послуг. Вражає цинізм фермера з Каховського району, що на Херсонщині, який перетворився на справжнього рабовласника. Жертвами стали підлітки із Закарпаття, які хотіли під час літніх канікул заробити гроші для відпочинку на морі. Так вони потрапили на гачок до підприємливого фермера, який вирішив розпорядитися дитячими долями на власний розсуд. Умови, в яких жили підлітки, були справді рабськими. Діти мешкали у хліву поруч із худобою, голодували, щодня працювали по 10–16 годин під пекучим степовим сонцем. Про купання в морі годі було й мріяти! На щастя, малолітнім невільникам вдалося втекти від експлуататора, проти якого було невдовзі порушено кримінальну справу.
Як же надалі унеможливити подібні випадки? Зрозуміло, що з розвитком приватного малого бізнесу, фермерських та особистих селянських господарств ситуація з дотриманням трудових прав неповнолітніх набуває особливої актуальності. Це питання має бути врегульовано з огляду на те, що фермерські господарства, сімейні підприємства є основними споживачами дитячої праці. Тож на часі — розроблення нового механізму громадського та державного контролю за використанням праці дітей у цих сферах і запровадження суворої відповідальності роботодавців.
Не набагато ліпшою видається ситуація і щодо дотримання прав неповнолітніх, які офіційно працевлаштовані на роботу. За результатами перевірок Державної інспекції праці, проведених у серпні 2008 р., на 63% підприємств виявлено порушення законодавства про працю неповнолітніх. Зокрема, серед 66 працюючих неповнолітніх віком до 14 років найбільше було задіяно на підприємствах сільського господарства. Виявлено також 241 неповнолітню особу, яка трудилася без оформлення трудових відносин, серед них 222 — на приватних підприємствах. Непокоїть і те, що роботодавці, зазвичай, ігнорують вимоги законодавства щодо проведення медичних оглядів неповнолітніх при прийнятті на роботу. Часто-густо перевищується й тривалість робочого часу, а відпустки, навпаки,— зменшуються. Крім того, «забувають» про заборону залучати працівників молодших від 18 років до нічних, надурочних робіт та у вихідні. Роботодавці, на жаль, часто ігнорують положення щодо оплати праці неповнолітніх за скороченої тривалості щоденної роботи. Найбільше таких порушень у Полтавській, Сумській та Тернопільській областях.
Як же боротися з цим неподобством? Тільки посиленням адміністративної відповідальності роботодавців. Ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлена відповідальність за порушення вимог законодавства про працю, але оскільки трудові права неповнолітніх регламентуються спеціальною главою Кодексу законів про працю, то й відповідальність за порушення трудових прав дітей має бути передбачена окремою нормою Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Украдена радість
Водночас потрібно посилити й контрольні функції правоохоронних органів. Хоч ст. 150 Кримінального кодексу України передбачено відповідальність за експлуатацію дітей, за даними Державної судової адміністрації України, на практиці було покарано лише одиниці горе-роботодавців. Так, до Уповноваженого з прав людини звернувся мешканець с. Березова Рудка, що на Полтавщині, з приводу залучення учнів 5–11 класів Березоворудської ЗОШ до важкої праці під час навчального процесу. За інформацією прокурора Пирятинського району, у період проведення Державним сільськогосподарським підприємством «Березівське» осінньо-польових робіт, школярів Березоворудської ЗОШ (серед яких — діти, яким не виповнилося 15 років) справді залучали до участі у збиранні цукрових буряків на полях цього підприємства. Прикро, що директор школи відбувся лише легким переляком. Прокуратура ухвалила рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі ст. 6 п. 2 КПК України (тобто за відсутністю у діях службових осіб Березоворудської загальноосвітньої школи ознак злочину). Тож чи достатньо однієї догани, щоб вплинути на спритного директора?
Необхідно визначити перелік видів легкої роботи, на яку можна приймати дітей віком від 13 до 16 років, реалізуючи у такий спосіб вимоги п. 3 ст. 7 Конвенції МОП № 138 про мінімальний вік для прийому на роботу. Перегляду потребує також Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджений наказом МОЗ України від 31 березня 1994 р., та доповнити його видами робіт, що можуть завдати дітям моральної шкоди (приміром, участь у постановці спектаклів, зйомці кінофільмів зі сценами насильства тощо), як того вимагає п. 1 ст. 4 Конвенції МОП № 182 про найгірші форми дитячої праці. Необхідно також внести зміни та доповнення до законів України «Про фермерське господарство» та «Про особисте селянське господарство» щодо встановлення мінімального віку — 16 років для членів особистого і фермерського господарств та поширення на них трудового законодавства, що регулює право неповнолітніх.
Зрозуміло, що проблема дитячої праці є вкрай актуальною і може бути вирішена лише в разі поліпшення соціально-економічної ситуації в Україні. Тільки подолавши бідність і безробіття, змінивши ставлення суспільства до проблем дитячої праці та її негативних наслідків, можна говорити про розв'язання цієї проблеми. Щоб кожна дитина зростала під опікою турботливих батьків, працюючи для власного розвитку та самовдосконалення.
Професор Омелян Вишневський називає основні чинники вільної самостійної праці: виховання характеру, гармонія з навколишнім середовищем, моральне самовдосконалення людини. Він зазначає, що праця виступає джерелом гармонії з навколишнім середовищем. Адже працьовита людина завжди спроможна дати собі раду, знайти вихід зі скрутної ситуації, на відміну від ледаря. Звісно, що йдеться про діяльність, у процесі якої виробляються такі риси, як наполегливість, здатність переборювати власну інертність. Це дуже важливо при підготовці юні до дорослого життя.
Щасливі ті батьки, які зуміли прищепити дитині любов до праці. Щасливими є також і діти, які спізнали смак праці творчої, інтелектуальної. На жаль, цієї радості позбавлені тисячі маленьких трударів, які навряд чи вважають День захисту дітей своїм святом.
Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:
назад »»»