ХРОНІЧНА ХВОРОБА ФЕМІДИ
Задавнена хвороба вітчизняної Феміди — судова тяганина. Особливо вона нестерпна у кримінальних справах, адже підсудні здебільшого перебувають за ґратами понад визначений законом термін.
Атавізм застарілого кодексу
У 190 рішеннях із 728 (тобто кожному четвертому), винесених Страсбурзьким судом проти України, констатовано порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — надмірна тривалість розгляду справ у судах. Про це йшлося в поданнях Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Генеральному прокуророві та голові Ради суддів. Згідно з результатами моніторингу, проведеного омбудсманом у столичному слідчому ізоляторі, 229 осіб перебувають там понад 18 місяців, поки їхні справи розглядає Феміда Києва та Київської області. Деякі з підсудних під вартою майже чотири роки. У справі одного з них змінилося троє суддів. Справи стосовно кожного четвертого, утримуваного за ґратами більш ніж 18 місяців, розглядає Шевченківський районний суд Києва. Ситуація там потребує особливої уваги, наголосила Уповноважений.
Подання омбудсмана спрямували до Ради суддів загальних судів України. Та на своєму зібранні присвятила дві години з'ясуванню причин цього явища. Вони ненові. Серед найчастіше згадуваних — дефіцит народних засідателів. Знайти охочих виконувати цю роботу складно. Їхнє залучення повністю лягає на плечі суддів, яким доводиться не тільки використовувати для цього особисті контакти, а й умовляти людей, аби ті взяли участь у судовому процесі, часто своїм коштом оплачувати їм проїзд до суду та інші витрати, пов'язані зі слуханням справи. Через неявку народних засідателів відкладають чимало справ, які потрібно розглядати колегіально. Адже згідно зі ст. 17 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) карні справи про злочини, за які передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції мають розглядати двоє суддів і три народні засідателі.
До слова, у справі, розгляд якої потребує тривалого часу, може бути викликаний запасний народний засідатель. Він перебуває в залі судового засідання від початку процесу і в разі вибуття свого колеги зі складу суду заміняє його — так зазначено в ст. 259 КПК. Проте ця норма залишається на папері.
Не секрет, що інститут народних засідателів називають атавізмом радянської правової системи. Адже чинний КПК було ухвалено понад 50 років тому, значна кількість його норм застаріла і не відповідає сучасним реаліям кримінального судочинства. Служителі Феміди констатують: положення про народних засідателів призводить до зниження оперативності. Значна кількість правників переконана: участь народних засідателів у процесі є формальністю, впливу на забезпечення належного рівня правосуддя не має.
Логічно, що парламентарі підготували законопроект, у якому пропонують ліквідувати згаданий рудимент, натомість справи, котрі мають розглядати за їхньою участю, передати до компетенції складу суду, утвореного з трьох професійних служителів Феміди. Нещодавно цей проект закону передано на повторне друге читання. Однак подальшу його долю спрогнозувати важко, адже депутати нині воліють не латати чи рихтувати безнадійно застарілий КПК, а ухвалити новий, який тривалий час перебуває «на підході». Тим часом судова тяганина, спричинена дефіцитом народних засідателів, триватиме й надалі.
Справу розглядають по колу
Ще один камінь спотикання — неякісне досудове слідство. Прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані повно, всебічно і об'єктивно дослідити обставини справи — така вимога ст. 22 КПК. Однак її дотримують не завжди. Слідство допускає відверту халтуру: не перевіряє всі версії злочину, ігнорує суперечності у показаннях обвинувачених, потерпілих і свідків тощо.
Суддям доводиться самим призначати необхідні експертизи, викликати свідків, котрих не внесено до списку, долученого до обвинувального висновку. Водночас служителі Феміди змушені витрачати час на допит свідків, які чомусь потрапили до переліку осіб, котрих належить викликати до суду, але не можуть дати свідчення по суті справи.
Нерідко потерпілих не знайомлять з постановою про призначення експертизи та її висновками. Ознайомившись з ними в суді, жертви злочинів подають клопотання про проведення повторної або додаткової експертизи, на що потрібний час, адже деякі з них тривають місяцями.
Серед інших причин порушення розумних термінів розгляду справ судом — плинність кадрів. Коли суддя, котрий розглядав справу, переходить до іншого суду, його наступник починає все спочатку. Трапляється, що ту саму справу розглядають по колу кілька разів, навіть якщо вона дійшла до стадії, на якій підсудному мають надати останнє слово.
У таких випадках бажання вкластися в розумні терміни розгляду й уникнути тяганини породжує не зовсім законні з точки зору трудового законодавства методи. Так, деякі голови судів, щоб уникнути такої халепи, не візують наказ про переведення, поки служитель Феміди не завершить всі розписані йому кримінальні справи. Тож учасники зібрання висловили побажання внести зміни до законодавства, згідно з якими Вища кваліфікаційна комісія суддів не повинна ухвалювати рішення про переведення служителя Феміди до іншого суду доти, доки він не поставить крапку в закріплених за ним справах.
Перерахованим вище причини судової тяганини не вичерпуються. Свою лепту в неї вносить неявка прокурорів, свідків, перекладачів, проблеми з доставкою підсудних. У працівників конвою свої проблеми: не вистачає машин, а ті, що є, чомусь часто ламаються. Більш ніж подив викликає графік роботи конвою: як зазначила голова Печерського районного суду Києва Інна Отрош, підсудних доставляють лише в другій половині дня, тож судді мають вкластися в проміжок від 14-ї до 17-ї години, а це не на користь справі.
У Шевченківському райсуді Києва, де ситуація з дотриманням розумних термінів розгляду справ найскладніша, скаржаться на надмірне навантаження та брак кадрів. Однак навіть якщо штат буде збільшено, це не врятує становище, адже для нових служителів Феміди немає кабінетів і залів, де проводять слухання. Суд отримав нове приміщення, але не може туди переїхати, тому що воно потребує капітального ремонту.
Члени Ради суддів загальних судів поки що обмежилися розбором польотів, за результатами якого, напевно, готуватимуть пропозиції та зміни до законодавства. Однак правозахисники висловлюють подив: як судді — особи, котрі наділені повноваженнями давати «червоне світло» навіть указам глави держави, тривалий час миряться з такими перешкодами у своїй роботі? Певно, річ у підході до прав людини, які, незважаючи на декларації, так і не стали пріоритетом.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- КВОТИ ДЛЯ ЖІНОК
- НЕЛЕГАЛІВ ПОМЕНШАЛО
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»