ДЕРЖАВНІЙ МІГРАЦІЙНІЙ СЛУЖБІ — БУТИ!
Минулого тижня було оприлюднено указ глави держави про призначення нового керівника новоствореної у складі МВС Державної міграційної служби. Ним став досвідчений професійний фінансист Олександр Забрудський, який до того очолював Департамент контрольно-ревізійної роботи МВС, а ще раніше протягом тривалого часу працював на посаді заступника керівника Головного контрольно-ревізійного управління України.
Біля витоків Державної міграційної служби, з одного боку, були паспортні столи, а з іншого — відділи віз і реєстрацій. Обидва вони здавна вважалися чи не найкорумпованішими після Державтоінспекції службами у системі МВС. Ще за радянських часів працівники паспортних столів регулярно потрапляли на лаву підсудних у кримінальних справах про хабарництво за надання прописки. Що стосується відділів віз і реєстрацій (більш поширена назва — овіри), то їхні співробітники зловживали при оформленні закордонних паспортів, але гучні справи про отримання ними хабарів стали звичною справою уже у пострадянський період, коли українці почали набагато частіше, ніж раніше, їздити за кордон, тож і звертатися до овіру.
У 1995 році названі підрозділи були об'єднані у відділи паспортно-реєстраційної й міграційної роботи. Їх назву неодноразово міняли і до останнього часу вони називалися підрозділами громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (скорочено — ГІРФО), якими керував відповідний Державний департамент МВС.
Окрім нього, міграційними питаннями в державі займався ще Державний комітет у справах національностей та релігій (раніше був окремим департаментом у складі Міністерства юстиції). Якщо справою міліції було відловлювання і депортація нелегальних мігрантів, то суміжне відомство займалося наданням притулку біженцям. Одне одному вони не підпорядковувалися і колегіальної відповідальності не несли, що призводило до численних конфліктних ситуацій. МВС, приміром, затримувало іноземну аферистку і готувало екстрадицію до країни, що оголосила її в розшук, а Держкомнацміграцій надавав їй статус біженця і звільняв з-під варти.
Низка неприємних для України міжнародних скандалів засвідчила, що за «баранкою» має бути один шофер, що в цьому випадку означало — одне відомство має займатися нелегальними мігрантами і біженцями. Причому, згідно зі світовими стандартами, це відомство має бути цивільне, хоч і може утримувати у своїй структурі озброєні підрозділи. Допускалося, що воно може навіть перебувати у складі якогось силового міністерства, однак його очільник усе одно повинен мати прямий вихід на керівництво країни. Довго думали і вирішили, що нова структура називатиметься Державною міграційною службою, її буде створено на базі ГІРФО та частини підрозділів Держкомнацміграцій і перебуватиме вона у складі МВС.
Проте, як кажуть, гладко було на папері. У 2008–2009 роках Кабінет Міністрів Юлії Тимошенко чотири рази видавав постанову про створення Державної міграційної служби, але щоразу президент Віктор Ющенко її скасовував і відправляв до Конституційного Суду подання з проханням визначити законність виданого акта. Після довгих відкладань КСУ нарешті розглянув його і виніс вердикт про те, що уряд усе-таки не мав рації, бо перевищив свої повноваження.
У чому саме він не мав рації й які повноваження перевищив, зрозуміти було неможливо через туманні роз'яснення суду, хоч і без роз'яснень було зрозуміло, що списи ламаються через те, кому контролювати фінансові потоки, що приходитимуть через новостворену службу. Полічіть самі: щороку підрозділи ГІРФО видавали українцям близько мільйона тільки закордонних паспортів, оформлення кожного з яких у звичайному (тобто не прискореному) порядку коштує клієнтові щонайменше 340 гривень за собівартості цієї процедури лише 40 гривень. Втім, Конституційний Суд поставив свою крапку аж у лютому 2010-го, коли до питання Державної міграційної служби мало кому було діла, оскільки головних політиків країни турбували інші й нагальніші питання.
Повернулися до нього майже через рік — 9 грудня 2010 року Президент України підписав свій відомий Указ «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», одним із пунктів якого було створення Державної міграційної служби України, на яку покладали роботу з реєстрації громадянства та міграції біженців. У названому документі не розшифровували, що це буде за орган — чи самостійний, чи у складі якогось іншого відомства. Лише 18 квітня цього року набрало чинності затверджене іншим указом глави держави положення про ДМС.
Отже, відповідно до пункту першого Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через міністра внутрішніх справ України. Очолюватиме її керівник, котрого разом із його двома заступниками призначатиме на посаду Президент України, але на підставі пропозицій міністра внутрішніх справ. Тобто від останнього залежатиме, хто керуватиме цією службою.
На місцях службу представлятимуть обласні управління і районні відділи. Вони більше не підпорядковуватимуться місцевим органам внутрішніх справ. Відтепер начальник, скажімо, райвідділу міліції зможе домовитися про що-небудь з начальником тамтешнього відділу ДМС, але не зможе йому наказати, як колись міг наказати начальникові відділу ГІРФО. Це матиме важливе значення для антикорупційної складової реформи.
Положення також вирішило питання про біженців, котре тривалий час було каменем спотикання. Відтепер саме ДМС ухвалюватиме рішення про надання і позбавлення статусу біженця, а також забезпечуватиме функціонування таборів для них, так само як і функціонування пунктів тимчасового розміщення для нелегальних мігрантів.
Як і слід було чекати, Державна міграційна служба буде цивільним відомством, однак для виконання силових функцій, пов'язаних із притягненням правопорушників до адміністративної чи кримінальної відповідальності, їй підпорядковуватиметься підрозділ міліції міграційного контролю на 1500 «багнетів». Причому це гранична його чисельність, тобто менше — можна, більше — зась. Втім, незважаючи на підпорядкування, керівника цього підрозділу призначатиме на посаду міністр внутрішніх справ за погодженням із керівником ДМС.
Що стосується державних службовців і працівників апарату, то їх, згідно з положенням, призначатиме уже керівник Державної міграційної служби. Граничну чисельність цивільного персоналу ДМС затверджуватиме Кабінет Міністрів, однак уряд поки нічого не затверджував, та й взагалі для повноцінного функціонування служби потрібна низка нормативних актів різного рівня, за чим, будемо сподіватися, справа не стане.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ХРОНІКА ПРИГОД
- АПТЕЧНИЙ РОЗБІЙНИК
назад »»»