РЕЧІ, ЩО ОТОЧУВАЛИ ШЕВЧЕНКА
Мольберт, ручка, перо, чорнильниця, етюдники, штамп-печатка, книги з особистої бібліотеки... Ці та інші речі, що представлені в експозиції, торкала рука великого поета 150 років тому. Сумній річниці відходу у Вічність Тараса Григоровича присвячено виставку «Жива душа поетова святая» у Національному музеї Тараса Шевченка.
Її унікальність полягає не лише в експонуванні безцінних раритетів із музейної колекції, а насамперед у тому, що вперше вона дає можливість побачити малюнки, книги, світлини, одяг, які оточували Шевченка в його петербурзькому помешканні — майстерні Академії мистецтв.
Невеличкий екскурс в історію. 1858 року Тарас Шевченко повертається з Новопетровської фортеці, де відбував заслання, до Петербурга. Там його тепло зустріли українські друзі та численні прихильники. Аби познайомитися з незламним поетом та художником, у тодішню російську столицю приїздили Іван Тургенєв, Марко Вовчок.
Спочатку, не маючи власного помешкання, Тарас Григорович жив у свого товариша Михайла Лазаревського. Згодом віце-президент Академії мистецтв, граф Федір Толстой домігся надання Шевченкові майстерні біля Катерининської церкви на Васильєвському острові. Там і провів митець останні роки свого життя.
Отож у нинішній виставковій експозиції музейники пропонують оглянути те, що надбав і створив за цей період Тарас Шевченко. Багато з-поміж цих речей, документів є промовистими. Зокрема, автограф його останнього вірша «Чи не покинуть нам, небого». Він чи не найкраще віддзеркалює тогочасні думки й настрої поета. З одного боку — всеосяжна мрія повернутися на Вкраїну, придбати там хату і землю, звити й родинне гніздечко... З іншого — сильне й трагічне передчуття її нездійсненності та близької смерті.
Бачимо кілька примірників останнього прижиттєвого видання «Кобзаря» 1860 року. Книзі вдалося вийти друком завдяки величезним зусиллям автора та допомозі його соратника Пантелеймона Куліша й матеріальній підтримці мецената Платона Симиренка.
Скласти уявлення про побутові смаки свого власника допомагають такі ужиткові предмети, як самовар, табакерка, тарілки, скринька, подарована Карлом Брюлловим. Вражає розмаїття живописних творів, серед яких — графічні малюнки, акварелі, офорти, сепії, гравюри, літографії та широкий діапазон їхніх сюжетів. А домінує в них, звичайно, українська тематика. До милих серцю затишних куточків омріяної Шевченком української землі кличуть, приміром, сепії «В Яготині», «Сама собі в своїй господі», «В Седневі», акварель «Будинок І. П. Котляревського».
Певно, джерелом чи не найприємніших спогадів був для Тараса Григоровича альбом, який містить рисунки, що їх виконав Шевченко в Петербурзі та під час подорожі в Україну 1843 року. Саме тоді поет познайомився з Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем, на Полтавщині відвідав Євгена Гребінку і родину Рєпніних, зустрівся із закріпаченою ріднею. На 28 альбомних аркушах — замальовки із зображеннями краєвидів Києва, численні етюди, ескізи, начерки до серії офортів «Живописна Україна», картин «Селянська родина», «Катерина», ілюстрації до поеми О. Пушкіна «Полтава», автоілюстрація до поеми «Слепая» та малюнок до «Панни сотниківни» Г. Квітки-Основ'яненка. Є тут і академічні замальовки з натури.
Знаходимо в експозиції і свідчення Шевченкових художніх смаків, втілених у репродукціях творів інших художників, котрі він зберігав у своїй майстерні. Мій погляд неодноразово зупинявся на картинах Карла Брюллова «Вірсавія» і «Бахчисарайський фонтан» та портреті П. Куліша Адольфа Мульєрона.
Іще один документ, з присмаком суму. Вид на постійне проживання у Петербурзі — його необхідно було час від часу продовжувати. Це — останній виданий поетові дозвіл, термін якого закінчувався у квітні, тож продовжувати його вже не довелося...
А історія речей, що пережили господаря, тривала. Коли Тараса Григоровича не стало, його майстерню опечатали. Згідно з законом, усе майно належало родичам, найближчими серед яких були брати покійного — Микита і Йосип. Вони погодились узяти спадок у грошовому еквіваленті. Незабаром Академія мистецтв запросила працівників Управи благочинія (говорячи сучасною мовою, районної міліції) Васильєвського острова. Вони відкрили майстерню і зробили опис усього, що там було, крім художніх творів та малярської спадщини Шевченка (їх пізніше описав Григорій Честахівський).
Потім запросили експертів — мебляра, кравця, золотаря, купця, які оцінили майно, в тому числі меблі, коштовності на загальну суму 150 карбованців. Оцінені речі мали продавати, і на квартирі Михайла Лазаревського відбулося три аукціони. Серед тих, хто придбав майно, що належало митцеві, були його друзі Жемчужніков, Честахівський, Маркович (чоловік письменниці Марко Вовчок).
У списку Лазаревського було зазначено, хто що придбав. Далі речі передали до колекції відомого збирача старовини Василя Тарновського, де вони зберігалися до 1933 року, потім — у галереї картин Шевченка в Харкові. У 1939 році експонувалися на ювілейній виставці, до 125-річчя поета — у Центральному музеї Т. Шевченка, для якого вирішили надати приміщення Маріїнського палацу.
Та в плани втрутилася війна, під час якої мистецькі твори та предмети побуту з Шевченкової оселі помандрували аж до Уфи й Новосибірська. Але, на щастя, вони збереглися й тішать наше око нині. Наближається 22 травня — день перепоховання Тараса Григоровича в Україні, на Чернечій горі. Це ще один привід згадати людину, котра не надбала багато матеріальних цінностей, але вміла жити зі смаком.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- ВИСТАВКА, ЩО СПРИЯТИМЕ ПОРОЗУМІННЮ
- НА КАННСЬКОМУ КІНОФЕСТИВАЛІ ПРЕДСТАВЛЯТЬ ТРИ УКРАЇНСЬКІ ФІЛЬМИ
- МАЗЕПА — НЕКАНОНІЗОВАНИЙ, ТА ЩИРИЙ...
назад »»»