ТОЙ, ЩО ПІДНІМАЄ ПРАПОР...
9 ТРАВНЯ — ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ
Виповнилося 90 років від дня народження Олексія Береста — Героя України, одного з учасників встановлення Прапора Перемоги над рейхстагом у травні 1945 року.
За радянських часів офіційна пропаганда замовчувала істинну правду щодо встановлення прапорів. Політвідділ 3-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту протягом року складав і уточнював списки воїнів, представлених до нагородження за піднесення прапора Перемоги над нацистським рейхстагом. Проблема виявилася делікатною, болючою, бо стосувалася людських доль, справедливості й об'єктивності. А складність полягала в тому, що до списку потрапили 100 воїнів. Георгій Жуков як командувач 1-го Білоруським фронтом переглянув список представлених до нагород і викреслив із нього кілька прізвищ, у тому числі й замполіта Олексія Береста. Відомо, з якою «любов'ю» він ставився до армійської партійно-політичної еліти.
Пізніше список поклали на стіл Верховному Головнокомандувачу. Сталін забажав бачити у списку росіянина і грузина. Так і сталося. 8 травня 1946 року побачив світ Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про присвоєння звання Героя Радянського Союзу офіцерському і сержантському складу Збройних сил СРСР, які підняли прапор Перемоги над рейхстагом у Берліні: капітанові Василю Давидову, сержантові Михайлу Єгорову, молодшому сержантові Мелітону Кантарія, капітанові Степану Неустроєву, старшому лейтенантові Костянтину Самсонову».
Та ставити крапку на цьому було завчасно. Пристрасті навколо нагороджених тривають і досі. Так остаточно ніхто правду і не сказав. А будь-яка спроба її виголосити кваліфікувалася як ревізія та паплюження системи. Від тієї пори минуло багато часу. Дослідження військових істориків, численні документи безпосередніх учасників тих подій свідчать про серйозно викривлені факти.
Ситуація складалася так: 29 квітня 1945 року почалися кровопролитні бої за кінцевий результат. Оволодіти головним лігвом гітлерівців — рейхстагом — історична доля випала 79 стрілецькому корпусу 3-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту. Першого травня підрозділи армії, які наступали з півночі, зустрілися південніше рейхстагу з воїнами 8-ї гвардійської армії. Вона наступала з півдня. Берлін потопав у гуркоті штурмових гармат, тріскотні автоматичних черг, значна частина міста горіла, всюди гори розбитої техніки, трупи загиблих.
У коротких боях наші бійці вибивали гітлерівців із будинків і тунелів метро, ліквідовували вогневі точки, окремі будинки брали врукопашну. Тристатисячне нацистське угруповання, відчуваючи свій крах, відчайдушно чинило опір. Ускладнилася ситуація з підняттям прапора Перемоги. Перед тим як ішли в останню атаку на рейхстаг, солдати мали свої червоні прапори, використовуючи для цього будь-які матеріали. Стандарту тоді не існувало. Кому дістався метр червоної тканини, а кому червона хустка. З цими прапорами і прапорцями воїни йшли на вирішальний бій.
У складі 79 стрілецького корпусу було сформовано дві штурмові групи по 25 чоловік кожна. Першою групою командував старший лейтенант В. Маков із артилеристів, другою — майор М. Бондар. Група В. Макова діяла в бойових порядках батальйону капітана С. Неустроєва. Першим забіг на сходи рейхстагу з прапором у руках рядовий Петро П'ятницький і впав, прошитий кулеметною чергою. Підвівся, зробив кілька кроків і знову впав, уже назавжди...
Прапор підхопив Петро Щербина, теж рядовий. Коли бій виник у самому приміщенні, батальйон С. Неустроєва із флангів підтримували батальйони майора В. Давидова і старшого лейтенанта К. Самсонова. Штурм рейхстага наростав.
Невдовзі перші поверхи споруди контролювали дві роти батальйону капітана С. Неустроєва. Увечері, 30 квітня, після бою, в рейхстазі з'явився комбат, ще пізніше, опівночі — командир 756 стрілецького полку Федір Зінченко. Він поставив завдання: встановити на даху прапор Військової ради 3-ї ударної армії під № 5. Наказ на встановлення символу одержав лейтенант Олексій Берест. Для прикриття було виділено близько десяти бійців. Несподівано на другому поверсі зав'язався бій.
Через артилерійські обстріли драбина, що вела нагору, була пошкоджена. Її підпирали бійці тілами. Напруження дещо спало, коли О. Берест повернувся і доповів, що прапор Перемоги вдалося встановити у найвиднішому місці — на бронзовій кінній скульптурі кайзера Вільгельма, що на фронтоні головного під'їзду. Вже у мирний час С. Неустроєв у листі до одного з учасників боїв за рейхстаг зізнався: «Мною було допущено помилку в тому, що я послав на дах із О. Берестом Михайла Єгорова і Мелітона Кантарію, вони фактично в атаку не ходили, рейхстаг не брали, а слава всього мого батальйону дісталася їм».
У іншому листі до О. Береста Степан Неустроєв писав: «М. Єгоров і М. Кантарія під твоїм керівництвом закріпили червоний прапор на даху, коли закінчилися бої за рейхстаг. Адже це істина... Я сподіваюсь, що правда про рейхстаг повинна взяти гору». Самі ж М. Єгоров і М. Кантарія, до їх честі, виявилися більш об'єктивними. У брошурі «Прапор Перемоги», маловідомій широкому загалу читачів, вони визнали, що прапор № 5 вони доставили до рейхстагу значно пізніше від інших прапороносців.
...Після переможних салютів Олексій Берест поїхав на батьківщину дружини в Ростовську область, одержав скромну посаду начальника райвідділу кінофікації. Спробував установити істину: писав листи, просив розібратися. Згодом, коли працював бригадиром на «Россільмаші», колектив заводу долучився до клопотання про присвоєння йому звання Героя. Передчасна смерть наздогнала О. Береста. Рятуючи дівчину, яка вибігла на залізничне полотно перед поїздом, він загинув. Трапилася ця трагедія 3 листопада 1970 року.
На його рідній Сумщині пишаються земляком. На честь Героя України на одному з будинків обласного центру відкрито меморіальну дошку землякові. За наполяганням громадськості й родичів останки активного учасника Другої світової війни Олексія Прокоповича Береста перепоховали в Києві.
Валентин САНДУЛ
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
також у паперовій версії читайте:
- ВІЙНА ГЕОРГІЯ КУРДЮМОВА
назад »»»