Я — ЛЮДИНА, ЧАСТИНКА ЗЕМЛІ...
8 ТРАВНЯ— ДЕНЬ МАТЕРІ
Село Малин Млинівського району, що на Рівненщині, увійшло в історію як одне із стражденних сіл України, опалених війною. 13 липня 1943 року німецькі карателі зігнали жителів села у церкву і живцем спалили всіх. Згодом відзняли документальний фільм про ту страшну подію.
Через 23 роки після трагедії в цьому селі народилася дівчинка, якій пізніше судилося увібрати біль рідної землі і вилити його на папір:
Село моє, опалене війною,
Нестерпний біль косив тебе, косив...
Знайомтеся — Марія Морозенко, письменниця, журналіст, громадська діячка. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка та факультет української філології Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.
Уже кілька років організовує молодь і творчих дітей у Національному музеї літератури, де проводить авторську студію «Духовність української родини».
Марія — лауреат конкурсу «Рукомесло» в номінації «Твори для дітей», а повість «Іван Сірко — великий характерник» здобула перемогу в конкурсі «Українська сила». Має відзнаки численних пісенних фестивалів. Разом із чоловіком Миколою відсвяткувала 20-річчя подружнього життя. Пишається донечкою — студенткою Мариною. А ще одне з-поміж її захоплень — приготування різноманітних страв. Вона змалку любила готувати для всієї великої родини. На фестивалі «Країна Мрій-2010», коли Марія готувала куліш, стояла черга...
«Живіть по-людськи»
Народилася Марійка у багатодітній сім'ї. Вона була дев'ятою з дванадцяти дітей. Коли дівчинці виповнилося дев'ять, трагічно загинув батько. Мама стала для дітей єдиною опорою в житті:
На білім полотні троянди темно-сині,
Як неньчин біль недоспаних ночей...
Мамин смуток відбився яскравим спомином дитинства на все життя. Пережитий біль утрати, вболівання за маму і рідних розвинули у дівчинки подвійне відчуття людських переживань. У той час, коли її ровесники захоплювалися дитячими іграми, Марійка пише перші вірші.
Розповідає пані Марія:
— Моя мама, Неоніла Андріївна Воробей, дала мені наснагу і прагнення до творчої реалізації, які я несу через усе життя. Сказати, що було нам важко,— нічого не сказати. Добре, що в дитинстві ми не дуже розуміли, як то воно «важко». А наша мама ніколи не подавала перед нами вигляду, не плакала, не жалілася. Всі кривди й негаразди перепрацьовувала на землі. І чого вдосталь було для нас, вісьмох дівчаток і чотирьох хлопчиків,— це маминої любові. Її вистачало на всіх. Кожен отримував свій промінчик ніжності і доброти. Мамину любов ми перенесли і у власні сім'ї, пам'ятаючи її заповідь: «Діти, живіть по-людськи!»
Усі в родині зростали самостійними і дещо дорослішими за ровесників. Серед дітей утворилося такі собі три «клани»: старші, середні та малі. Марійка належала до останнього і була найстаршою з-поміж «малих». А ще всі відчували себе сильними. Бо ж їх — гурт, багато. Особливо зараз, коли всі мають родини. Років три тому Марійчин чоловік вирішив зібрати всю сім'ю на батьківському подвір'ї. За довгим столом, виставленим під липою, зібралося понад сорок осіб! І то ще не всі. Тепер Маріїна родина має 22 дитини. Найстаршій племінниці уже за 30. Ось таку сім'ю викохала мама! Розлоге гілля розкинула родина, хоч майже всі живуть поруч, у Млинові та Луцьку. А ось Марійка домандрувала до Києва та брат Юрій забрався до Росії, на Урал.
Покликання
— Писати вірші почала змалку,— розповідає Марія.— Мені було років дев'ять. Сім'я залишилася без тата — то страшне потрясіння для всієї родини. А моя душа вперше захотіла виговоритися віршами.
У підлітковому віці Марія поринає у світ книги. Багато читає. Виступає зі своїми віршами в школі, районі. Рівненський письменник Євген Шморгун, ознайомившись із творчістю юної авторки, порадив їй засвоїти правила віршування. Дівчинка читає праці Івана Франка, підручники з літературознавства. І постійно пише...
Після закінчення школи Марія працює старшою піонервожатою, хоч понад усе мріяла вчитися у вузі. Та для цього їй потрібно було зібрати кошти, щоб мати змогу жити в місті. До того ж Марія не звикла сподіватися на когось. Вона знала, що всі життєві труднощі мусить здолати сама. Зібравши гроші, вона їде до Києва. Вступає на факультет журналістики.
Для своєї донечки Марія Морозенко писала перші казки, колискові пісні (пізніше ці твори будуть надруковані). У цей час Марія відвідує студію письменниці Катерини Мотрич, а згодом навчається у поета шестидесятника Петра Засенка в студії Спілки письменників України. Саме тут Марічка познайомилася з багатьма цікавими творчими людьми. Особливо важливою людиною для неї став літературознавець Кость Волинський, який був свого часу порадником Наталі Забіли, Ірини Вільде. І саме він наставляв юну поетесу у творчості.
У 1991 році вийшла перша збірка Марії Морозенко «Зоряні перевесла».
Невдовзі почалася пісенна діяльність поетеси. Почувши дев'ятирічну Марту Спіженко, юну співачку, Марія почала активно сприяти розвиткові її таланту. За дев'ять років співпраці з Мартою було створено близько двадцять пісень, відзначених на всеукраїнських та міжнародних фестивалях. За ці роки з'явилося чимало виконавців: Оля Ошитко, Женя Іванова, творчі колективи «Ластівка», «Зірниця».
Із 2000 року авторка активно займається дитячою творчістю. Видавництво «Преса України» зацікавилося казками Марії Морозенко. Тут було створено переказ словацької казки «Дванадцять місяців» та авторська казка «Про незвичайні пригоди хлопчика Чока».
Навесні 2006-го на світ з'явилася збірка «Елегія любові», в якій зібрано понад 150 віршів про кохання. У цій книжці використані малюнки Валентини Михальської (художниця прикута до інвалідного візка).
Нині Марія Морозенко — письменниця, віддана українському слову, намагається зібрати біля себе молодь із усіх куточків країни, щоб допомогти їм проявити себе і свій талант.
Проте основною працею поетеса вважає творчість як осмислення глибинної, таємничої душі. Саме це є першоосновою її ніжного, доброго, мудрого поетичного слова.
Мамин голос
Марійка прихиляється до промитого небесними слізьми жалобного хреста на могилі матері. Їй боляче й невимовно тяжко. У хвилини скорботи вона чує й дослухається її голосу. Він відбивається у ній ніжністю й теплом. Вона ніде й ніколи не чула таких чистих інтонацій. У рідному голосі чує застереження про суєтність. Пригадує, як мама у гіркі хвилини шукала розради біля землі.
Усе починається з любові. Це те, що не здобувається, а передається спадково, є кореневою підоймою становлення людини. В Україні здавна ведеться, що жінки-берегині покликані передавати дітям у спадок цнотливість та моральність душі, заквітчану яскравим намистом українського первоцвіту пісень, а чоловіки заповідали нащадкам родову козацьку мудрість та силу, гідність, щоб не міліли джерела духовності, а наповнювалися новою потугою.
Марія чує голос матері. Він — її порятунок і оберіг, барвами життя струменіє в душі, відкриваючи істинні горизонти буття, яких варто прагнути, щоб відродитися у вічності.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
також у паперовій версії читайте:
- ТА СОРОЧКА, ЩО СЕРЦЮ МИЛА
- ЯК УСЕ ВСТИГНУТИ
- ГОТУЄМО ГАРДЕРОБ
назад »»»