У ГРЕЦІЇ Є ВСЕ...УКРАЇНСЬКІ ТРУДОВІ МІГРАНТИ НЕ ПОСПІШАЮТЬ ПОВЕРТАТИСЯ ДОДОМУ
Нещодавно Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна» презентував результати дослідження «Міграція та її зв'язок з торгівлею людьми. Україна — Греція». Воно було проведене наприкінці 2009 — початку 2010 року. Результати виявилися несподіваними навіть для фахівців із міграційних питань. З'ясувалося, що наші співвітчизники, які виїхали за кордон на заробітки, зокрема до Греції, не поспішають повертатися додому. Навпаки, вони шукають різні приводи для продовження свого перебування в далеких краях.
Про результати дослідження і причини такої поведінки наших трудових мігрантів розповідає президент центру «Ла Страда-Україна», доктор юридичних наук Катерина Левченко.
— Якою була мета дослідження?
— Ми мали намір з'ясувати вплив економічної кризи на стан трудової міграції з України до країн Європейської спільноти, і, зокрема, до Греції. Водночас — з'ясувати ті проблеми, з якими наші люди стикаються в цій країні.
Ще наприкінці минулого десятиліття намітилися очікування можливого повернення наших співвітчизників додому. Вони були небезпідставними: вітчизняна економіка давала сталий приріст, національна валюта зміцнювала позиції на фінансовому ринку, створювалися нові робочі місця. Отже, зростала потреба у кваліфікованих кадрах, які, зі зрозумілих причин, опинилися за кордоном.
Маю сказати, що ті очікування не виправдалися: масового повернення українських трудових мігрантів ні з Греції, ні з інших країн не спостерігалося. Так, додому вони на певний час приїжджали, але для того, щоб повирішувати нагальні родинні справи і знову — на чужину.
— Як проводилося дослідження і скільки респондентів взяло в ньому участь?
— Ми використовували кілька методів. Насамперед, опитали українське населення. До спілкування запросили 2032 респонденти. Роботу для нас виконав Київський міжнародний інститут соціології. Паралельно було опитано по 40 респондентів в Україні та Греції. Йдеться про наших мігрантів, які перебувають у Греції, та тих наших співвітчизників, які вже повернулися з-за кордону або тих, які збираються їхати туди на заробітки. Причому багато з них було опитано біля Посольства Греції в Україні.
Зрозуміло, що опитавши 80 осіб, не можна говорити про загальну картину, яка потім екстраполюється на всю сукупність населення. Однак подібні якісні дослідження, котрі соціологи у своїй роботі використовують дедалі частіше, дають підставу говорити про певні тенденції, проблеми та напрями розвитку. Водночас ми проаналізували публікації про трудову міграцію як в українських ЗМІ, так і в грецьких. А також поспілкувалися з українськими та грецькими чиновниками, які до міграційних процесів мають пряме відношення.
— Чому опитування стосувалося саме Греції?
— Дослідження проводили в рамках програми протидії торгівлі людьми і нелегальній міграції в країнах Чорноморського регіону. Її фінансує Європейська комісія, і поширюється вона на Грузію, Грецію та Україну. Саме тому в цих країнах ми маємо партнерські організації, з якими тісно співпрацюємо. А ще нас самих цікавили міграційні питання. Хотілося з'ясувати справжні причини виїзду наших співвітчизників за кордон та ознайомитися з реальними умовами їх перебування на чужині.
З іншого боку, дослідження становища українців в Італії, Португалії, Російській Федерації вже проводилися. Досліджень щодо Греції на той момент ще не було. Ця країна у певному сенсі для нас залишалася загадковою. Тепер ми про неї знаємо набагато більше, ніж раніше. Наприклад, дізналися, що ще кілька десятиліть тому греки доволі активно залишали власну країну. Переважно їхали до США, європейських країн. Але з часом ситуація кардинально змінилася, і Греція з країни походження мігрантів перетворилася на країну, що приймає мігрантів. Вона запроваджує цікаві програми реінтеграції, повернення своїх громадян. У цьому сенсі Греція для нас — приклад того, як організувати повернення наших співвітчизників додому. Адже Україні не завжди бути країною походження мігрантів. Принаймні ми в це віримо.
— Які основні результати виявило опитування?
— Перший результат — криза не спонукала українців повертатися додому. Навпаки, вона змусила багатьох продовжити своє перебування за кордоном. Другий — чимало українців вирішило об'єднатися зі своїми родинами. І тим самим створили підґрунтя для тривалого проживання в Греції, асимілювання в її культуру. Існують програми об'єднання родин. Після певного терміну перебування мігранти можуть запрошувати до себе дітей, батьків. Звісно, якщо вже мають статус, який дозволяє їм легально перебувати в цій країні. Третій — ті українці, які не мають легального статусу або через кризу позбулися його, не виявляють бажання залишати Грецію. Вони готові перебувати в цій країні навіть на нелегальних засадах.
Ще один висновок — кількість чинників, які змушують наших співвітчизників шукати роботу за кордоном, в Україні зростає. Економічна ситуація не стабілізувалася настільки, аби бути сприятливою для громадян. Причому в далекі краї вирушають не лише збіднілі люди, а й такі, що мають середні і навіть доволі високі статки. Отож, причини, які посилюють міграційні процеси, криються не лише в економіці.
— Яким є середній вік українців, які виїздять на роботу до Греції?
— Дослідження показало, що найбільш мобільні респонденти у віці від 18 до 29 років. Хоч є велика кількість прикладів мігрантів старшого віку. Переважно їдуть жінки, знов-таки, вікова група 18–29 років. Причому три чверті з них — це мешканки міст і лише невелика частина — сіл.
Щодо чинників, які спонукають наших людей залишати власні домівки, хочу нагадати один з останніх фактів. Ми активно наполягаємо на тому, щоб Кабінет Міністрів скасував розпорядження № 2355 від 29 грудня 2010 року, згідно з яким фактично заборонено вступ дівчат на навчання до ВНЗ системи МВС. Запроваджується хитрий експеримент, відповідно до якого курсанти мають проходити військову службу у внутрішніх військах. А за нашими законами строкова військова служба залишається чоловічою прерогативою. Тож і виходить, що у вищих навчальних закладах системи МВС дівчатам уже нічого робити. Скажете, яким чином це стосується нашої розмови? Безпосередньо. Цей факт засвідчує, що у своїй країні українки вже перетворюються на чужинок. Тому і змушені шукати щастя в далеких краях.
— У яких секторах грецької економіки найбільш затребувані наші співвітчизники? І кому більше таланить працевлаштуватися — чоловікам чи жінкам?
— Жінкам простіше працевлаштуватися, бо вони охоче погоджуються на нижчу зарплату. До того ж часто беруться за роботу, яка є далекою від їхнього фаху, спеціальності та рівня кваліфікації.
Ми помітили ще в 90-ті роки, що жінки з вищою освітою не соромляться працювати домогосподарками, прибиральницями. І часто саме завдяки такій гнучкості вони виживали самі і примудрялися годувати свої родини. Чоловікам навіть страшно уявити, що вони рухаються вниз соціальними сходами. У них амбіції більші.
Жінки здебільшого задіяні у сфері відтворення людського капіталу. Чоловіки переважно запитані на будівельних роботах, в сільському господарстві. Особливо — на сезонних роботах. Такі є дуже популярними в Греції. Хоча на сезонних роботах місце є і жінкам.
Під час дослідження ми з'ясували, що наші громадяни добре обізнані з власними правами. Вони знають законодавство, досить добре — грецьке. Знають і українське. Для них серйозною залишається проблема нарахування пенсії, тому що із поверненням додому надто важко з'ясувати питання щодо взаємозаліку пенсії. Причина проста — в Греції вони не встигають відпрацювати страховий стаж, який забезпечує пенсію, а в Україні термін роботи за кордоном не зараховують до загального трудового стажу.
Наступна серйозна проблема — це возз'єднання сімей, особливо дітей. Існує проблема їх навчання, у тому числі — української мови. Хотілося б, щоб вони у грецьких школах одержували достатньо інформації про свою батьківщину і про ті події, які відбуваються в ній.
— Як українці, котрі вже тривалий час перебувають у міграції, сприймають Україну — як батьківщину, до якої можуть у будь-який момент повернутися, чи як історичну батьківщину, про яку хочуть зберегти лише спогади?
— У наших людей душа болить. Вони шкодують, що так склалися їхні долі. І все ж переважно не воліють повертатися додому. На те є вагомі причини, і не завжди це стосується грошей. Перебуваючи в європейських країнах, наші співвітчизники звикають жити за європейськими стандартами, нормами, цінностями. Вони не хочуть їх втрачати. Їх дивує багато речей, які відбуваються у нас. Наприклад, непрозорість влади, високий рівень корупції. Вони зважають на культуру поведінки. Наприклад, не розуміють, як це можна смітити на вулиці. Вони вже інші, але не чужі...
— Чи готова українська влада до можливого повернення наших трудових мігрантів?
— Ні, не готова. Треба створювати умови для малого і середнього бізнесу. Бо хто повертається? Повертаються люди, які заробили певні кошти і хотіли б їх укласти не лише в будівництво житла. А ми бачимо, як особливо Західна Україна піднялася завдяки заробітчанським грошам.
Нині ж говорити про підтримку малого і середнього бізнесу на державному рівні, який є, до речі, основою будь-якого демократичного суспільства, не доводиться. Це засвідчує і недавній податковий Майдан, який зібрав протестувальників — малих підприємців з усієї країни.
В Україні досі не створено цивільної міграційної служби. Це питання порушується ще з 2008 року. Проте ми знову маємо міграційну службу у вигляді паспортної служби Міністерства внутрішніх справ.
Є певні підрозділи в Міністерстві соціальної політики, однак вони також не відповідають всім міграційним потребам. Велику увагу цій темі свого часу приділяла Рада Європи. Вона допомагала Україні скласти план дій щодо реінтеграції трудових мігрантів, які повертаються в Україну, та наскільки цей план втілюватиметься в життя і наскільки він допоможе такій реінтеграції, покаже час.
Микола ЛУГОВИЙ,«Українська перспектива»
також у паперовій версії читайте:
- ГУМАНІЗМ —«НЕРЕНТАБЕЛЬНИЙ»?
назад »»»