КОРДОНИ АФРИКИ
Цього року Африка отримала ще одну державу — Південний Судан. Проте кордони, визначені європейцями багато років тому, лишаються причиною сучасних війн на континенті.
Обриси кордонів в Африці визначалися без участі самих африканців. Пізньої осені 1884 року на запрошення Отто фон Бісмарка до Берліна з'їхалися делегації кільканадцяти європейських дворів і однієї американської республіки, щоб у вишуканому стародавньому палаці провести переговори про розділ Чорного континенту. Кордони, встановлені тоді в тиші кабінетів імперської канцелярії, не було порушено під час реформ, що проводили колоніальні адміністрації, а також африканських і світових війн, у процесі деколонізації.
Кордони, придумані у Берліні, принесли Африці десятки конфліктів, переважно громадянських війн, які привели до проголошення кількох нових держав. У липні на карті з'явиться ще одна держава у Південному Судані, появу якої визначив січневий референдум. У Судані у черзі по незалежність стоїть провінція Дарфур, де кривавий конфлікт триває кілька десятиліть.
Неминучим видається розпад Сомалі. Тамтешній уряд із великими труднощами контролює тільки деякі райони Могадішо і, можливо, найближчими роками треба буде друкувати нові мапи Африканського Рогу, де можуть бути проголошені Путленд і Сомаліленд, які наразі лише розплідники піратства і радикальних ісламістів, котрі терором намагаються запровадити шаріат.
Світовий банк вважає, що обриси кордонів, успадковані від європейців, становлять одну з причин африканських негараздів. Відсутність доступу до моря прирікає 40% із понад мільярда африканців на віддаленість від головних шляхів міжнародної торгівлі й потенційних клієнтів у Європі, Америці та Азії.
Приміром, відправлення контейнера з Субсахарської Африки на східне узбережжя США коштує вісім тисяч доларів, із Китаю — половину цієї суми, з Магребу і Близького Сходу у чотири рази менше. В Африці ціну піднімає недостатня розвинутість доріг, незначна кількість суднохідних річок, висока оплата для транспортних фірм і корумпована бюрократія на кордонах.
В експортерів із Чаду, Нігеру чи Замбії процедурний слалом забирає приблизно два місяці — тільки в Іраку й Центральній Азії очікування на комплект усіх документів довший. Водночас безліч дозволів і посвідчень не рятують від жадібності митників і військових на кордонах держав і різних стражників на контрольних пунктах усередині країн, на адміністративних кордонах провінцій, міських перехрестях або десь посередині дороги.
Із дослідження, проведеного за дорученням Світового банку, на густонаселеному заході Африки водія вантажівки, що рухається з Бамако (столиця Малі) через Буркіна-Фасо до портової Акри, у Гані затримують понад 40 разів. У середньому він спиняється кожні тридцять кілометрів, вручає кілька доларів хабара і потім може їхати далі до наступного шлагбаума.
«Контролери значно збільшують витрати бізнесу, особливо в Західній Африці, й негативно впливають на економіку регіону. Парадоксально, але жителі прикордонної місцевості живуть навіть непогано»,— зазначає Пол Нугент, професор історії Единбурзького університету і керівник групи майже зі ста науковців, яка досліджує вплив кордонів на африканське суспільство. «Вони живуть за рахунок дрібної торгівлі й, на відміну від вантажівок, їх ніхто не контролює. Вони перші не будуть задоволені відкритими кордонами, про що все частіше говорять в Африканському союзі»,— наголошує він.
Політичні кордони в Африці встановлено без урахування мовних і етнічних кордонів. Гості канцлера Бісмарка з'явились у Берліні, озброєні списками загарбаних територій і текстами договорів, які європейці підписали з африканськими королями і вождями. Їх підписували у масовому порядку — протягом п'яти років лише у Конго Генрі Мортон Стенлі підписав їх чотириста.
«Вони описували ситуацію на місці й часто були підставою для визначення кордонів, тому уявлення, що європейські політики поділили мапу Африки за допомогою лінійки, не до кінця правдиві»,— нагадує Пол Нугент.
Найкраще було вивчено прибережні регіони, куди білі проникали з середньовіччя; добре досліджено територію нинішньої ПАР; відомості про глибинні регіони континенту, особливо про Екваторіальну Африку, були скупі. Тодішні мапи перетинало кілька вузьких смужок доріг через території, описані нечисленними мандрівниками, які фіксували щонайбільше те, що побачили на горизонті. Решту, тобто невивчені «білі плями», розділили елегантними прямими лініями.
Організація Африканської єдності після дворічних бурхливих дебатів, які відбувались у найгарячіший період деколонізації, ухвалила у 1964 році арбітражний проект європейців. Було побоювання, що спроба встановлення нових кордонів викличе нескінченний конфлікт. Воно обґрунтоване, адже нині Африка розмовляє двома тисячами мов, на континенті живе від шести до десяти тисяч громадсько-політичних спільнот, кожна з яких має свою культуру, владу і амбіцію. Наприклад, у 150-мільйонній Нігерії використовують чотириста мов, а за владу в країні борються три потужні угруповання. Повернення доколоніальних поділів, створення для сотень етнічних і політичних груп нових держав, що відповідали б вимогам другої половини ХХ ст., означало б функціональний абсурд, вважає більшість вчених-африканістів.
Лідери африканських держав не хотіли перегляду кордонів ще з однієї причини. Як пише Річард Дауден у книзі Africa. Altered states, ordinary miracles, нова генерація політиків бачила у королях, емірах і вождях конкурентів, котрі (особливо у провінції) зберегли традиційні впливи. Тому перші президенти засуджували феодальну відсталість вождів та їхню співпрацю з колоніальною адміністрацією, намагаючись здобути підтримку для своїх партій, які у мультикультурних країнах не мали шансів приходу до влади без етнічної підтримки.
Наприкінці ХІХ ст. кількість населення Африки була у вісім разів менша, ніж нині, деякі народи зрідка переходили дорогу одне одному. Проте вибухове зростання чисельності населення і його мобільності, здебільшого через пошук роботи, призвело до перемішування і пристосування чужих культур, які досі були невідомі одна одній, часто з катастрофічними наслідками.
«Тріщать» країни Західної Африки, розподілені на християнські провінції на півдні й мусульманські — на півночі. У Кот-д'Івуарі намагалися правити два президенти водночас, і на цьому тлі розгорілася громадянська війна. Законний переможець грудневих виборів, підтримуваний ООН, Євросоюзом, Африканським союзом і США, перебуває в готелі в Абіджані, а популярний в армії та спецслужбах узурпатор у результаті військових дій міжнародних сил може бути усунений від влади. Лише недавно там завершилася громадянська війна і тепер розгорілася знову.
За межами головних доріг африканські кордони доступні для подолання — місцеві пастухи переганяють через них стада, а контрабандисти переправляють товари. Найпильніше охороняють кордони, які пролягають у неспокійних регіонах, на кордоні Судану і Чаду, Кот-д'Івуару і Гани чи кордоні невеликих, але густонаселених Руанди і Бурунді з неспокійним Конго, звідки постійно здійснюють набіги озброєні банди. А десь у пустельних і напівпустельних регіонах окремі кордони настільки довгі й ділять важкодоступну місцевість, що їх стерегти немає сенсу.
Оптимісти вважають, що випадковість африканських кордонів, розділення одних і тих самих етнічних груп, наприклад масаїв, між Кенією і Танзанією, може парадоксально полегшити об'єднання Африки. У низці держав Західної Африки живуть фулани, хауса і діула, що сповідують іслам і століттями традиційно займаються торгівлею: мільйони у Східній Африці розмовляють на суахілі. Звідти надходять перші приклади нових тенденцій: від липня минулого року діє спільний ринок у рамках Східно-африканської спільноти, утвореної Кенією, Танзанією, Угандою, Бурунді й Руандою. Наступного року передбачено розпочати роботу валютного союзу, а за чотири роки має бути створено політичну федерацію. Якщо вдасться, то колоніальні кордони поволі почнуть втрачати своє значення.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ВАЖКИЙ ШЛЯХ ПРИМИРЕННЯ
- БАГАТОПОЛЮСНА РЕАКЦІЯ
назад »»»