АРІЯ «МОСКОВСЬКОГО ГОСТЯ»
Візит російського прем'єр-міністра Володимира Путіна в Україну, за великим рахунком, нині не є якоюсь аж надто промовистою подією — вітчизняна влада веде російсько-українські консультації мало не щомісяця.
ВІЗИТ ВОЛОДИМИРА ПУТІНА
В УКРАЇНУ ПОРОДИВ НИЗКУ ТРИВОЖНИХ ЗАПИТАНЬ
І все ж таки нинішній візит пана Путіна де в чому виходить за традиційні рамки. Насамперед якраз напередодні цієї події Генеральна прокуратура України порушила чергову кримінальну справу проти екс-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. І саме — за фактом «перевищення влади та службових повноважень під час укладання газових контрактів у 2009 році».
Бий своїх,
щоб чужі боялися?
Сама ж Тимошенко, схоже, діям нинішніх вартових законності вже нітрохи не дивується. У середу вона заявила, що порушення саме цієї справи і саме тепер — це не що інше, як намір влади «прикрити» можливий вступ України до так званого Митного союзу Білорусі, Казахстану та Російської Федерації.
«Цією справою Янукович готує інформаційну базу для здачі національних інтересів,— розмірковує Юлія Володимирівна.— Все виглядатиме так, ніби Тимошенко підписала таку газову угоду, що тепер ми змушені відмовитися від європейської перспективи, від зони вільної торгівлі і йти у Митний союз. А ще вони будуть «вимушені» здати НАК «Нафтогаз». Саме тому і саме тепер народилася ця кримінальна справа».
Взагалі, припущення — не з розряду таких, що не вкладається в жодні рамки. Достатньо послухати, як Прем'єр-міністр Микола Азаров фактично жодного свого виступу не залишає без згадки про газові угоди своєї попередниці.
Та й із приводу «Нафтогазу» припущення Тимошенко вкладається у згадану канву. Бо ж про створення спільного підприємства між цією структурою та російським «Газпромом» представники вітчизняної влади говорять уже мало не на повний голос. Той-таки Микола Азаров днями заявив, що «Україна зацікавлена в оцінці активів «Нафтогазу» та «Газпрому» в рамках створення спільного підприємства». «Нині чимало йдеться про можливу реалізацію проекту щодо створення спільного підприємства за участю цих структур,— продовжує керівник уряду.— Хотів би зазначити, що ми зацікавлені в тому, аби вже найближчим часом провести оцінку відповідних активів і знайти оптимальний формат і найбільш прийнятні умови для створення такого СП».
Причому Прем'єр-міністр нашої держави тут-таки згадав ще про одну болючу тему — якомога швидше підписання нових газових угод із Росією. «Враховуючи масштаб і значимість нашої взаємодії у паливно-енергетичній сфері, а також наші неодноразові переговори щодо необхідності підготовки нової газової угоди, вважаємо за необхідне значно прискорити роботу щодо узгодження такої угоди», — бідкається Азаров.
Нові угоди
з посиланням на старі
Торік, напередодні підписання так званих харківських домовленостей про продовження перебування російського Чорноморського флоту на українській території, про газові угоди Тимошенко також згадували доволі активно. І «необхідність» здачі Севастополя в оренду росіянам до 2042 року також пояснювали тим, що в усьому винна саме Юлія Володимирівна, котра підписала такі невигідні документи.
Нині якраз минає рік від моменту підписання та ратифікації харківських угод. І на кін знову виставляють питання укладання нових контрактів щодо газу. Просто-таки — один в один! До цього залишається додати, що Микола Азаров із посиланням на свого російського колегу Володимира Путіна на позавчорашньому урядовому засіданні заявив: незабаром в Україну прибуде один із заступників російського прем'єра для продовження переговорів щодо ціни на газ.
«Прем'єр Росії пообіцяв доручити своєму заступникові Сечину під час його візиту в Україну 19 квітня обговорити з урядом України питання обґрунтованості цієї формули ціноутворення на газ для України, — сказав Азаров. — Тому нам потрібно використати всі аргументи, інформацію та аналіз щодо аналогічних угод на постачання газу для країн Європейського союзу».
А далі — усе за штампом. Микола Янович і тут не втримався, щоб не звинуватити попередню владу в укладанні «кабальної газової угоди з Росією». На переконання прем'єра, «зростання тарифів і цін — це прямий наслідок украй невигідної угоди. Тому поки ми не переглянемо її, Україна буде скута в розвитку, і ми щодня будемо збирати гіркі пожинки здачі національних інтересів нашими попередниками». Коментарі, як мовиться, зайві...
Діалог глухого з німим?
Утім, не газом єдиним. Візит Володимира Путіна в Україну ознаменувався ще й черговим етапом активності щодо потенційного приєднання нашої держави до так званого Митного союзу трьох держав. Свого часу ми вже аналізували «ефективність» цього утворення. Однак нині, враховуючи політико-економічну кон'юнктуру, варто повернутися до цього питання ще.
Та варто звернути увагу, що напрямок діалогу в цьому сенсі дещо змінився. Нині йдеться не про приєднання до союзу, а про співпрацю за формулою «3+1». Взагалі будь-який першокласник, побачивши таку «формулу», неодмінно її розв'яже. І отримає відповідь: чотири. Однак сучасні політики більше довіряють не математичним законам, а... піарним витівкам. На кшталт тих, де йдеться про купівлю якихось двох одиниць товару за ціною однієї. Або, купуючи дві, третю отримуєш на подарунок.
Що достеменно означає «митна формула 3+1», мабуть, поки що не дасть відповіді ніхто. Більше того, діалог українських та російських можновладців щодо цього відношення більше нагадує розмову глухого з німим. Вони нам про збільшення вигоди, а ми їм — 3+1. Вони нам про зростання товарообігу, а ми їм — 3+1...
За словами Путіна, Україна виграватиме від участі в Митному союзі до дев'яти мільярдів доларів щороку. «Якщо подивитися на розрахунки експертів, то при просуванні на цьому шляху прямий виграш України становитиме, за нашими даними, від 6,5 до 9 млрд доларів на рік,— переконує російський прем'єр. — У результаті участі в Митному союзі приріст українського ВВП становитиме 1,5-2 відсотки. Рівень митного захисту країн-учасниць союзу — приблизно 10,5%, тоді як рівень митного захисту України у СОТ — 4,5%. Отож у нас виникають застереження: якщо на тих самих умовах буде створена Зона вільної торгівлі з Євросоюзом, то значна частина товарів не буде затребувана на зовнішніх ринках, а ці товари почнуть надходити з України на нашу митну територію».
Зрештою, незрозуміло: чому цим питанням має перейматися Україна? І щось дуже сумнівно, що в РФ дбали б про когось, окрім себе, якби про «осідання» товарів на українській території говорили наші експерти.
На увагу заслуговує ще один агітаційний спіч не останньої в Митному союзі людини. Знаний українофоб Сергій Глазьєв, котрий нині є відповідальним секретарем цього утворення, під час недавнього відеомосту «Київ — Москва — Астана» заявив: «У нашому розумінні формула «3+1» має реальний сенс лише як пряма, повноцінна участь України в усіх наших процесах економічної інтеграції». Це — ніби натяк, у тому числі й Вікторові Януковичу: рано чи пізно, а 3+1 таки дорівнюватиме чотирьом. Якою «рекламою» ти усе те не завуальовуй.
А щоб розв'язувати цю неймовірно складну математичну задачу було простіше, пан Глазьєв пішов ще далі, ніж Володимир Путін. Так би мовити, на пальцях пояснивши своє бачення вигоди для України від цього «союзу».
За словами відповідального секретаря МС, відмова або не стягування експортного мита на нафту (яке, треба розуміти, стане можливим лише за умови нашого членства), дасть Україні понад три мільярди доларів. Окрім цього, Глазьєв готовий (цікаво, хто надав йому такі повноваження?!) обговорювати можливість переходу на рівновигідні ціни на газ. «А це — ще приблизно три мільярди доларів»,— резюмує він.
Щоправда, продовжуючи математичні вправляння, можна припустити, що три плюс три мільярди буде лише шість. А не дев'ять, як заявляв Володимир Путін. Та навіть не в цьому річ.
Хоч як прикро, але навіть через двадцять років після розвалу Радянського Союзу Росія воліє, щоб Україна була в неї «на очах». Бо ж тамтешнім політикам чомусь спокійніше, аби українці, бува, не відчули переваг від вільної торгівлі з Євросоюзом, від членства в НАТО... І перелік цей можна продовжувати мало не до безкінечності.
Не все те золото,
що блищить...
Однак для того, щоб остаточно розставити усі крапки над «і» у питанні потенційного Митного союзу, варто поглянути на правила, що вже в ньому діють. І до яких змушена буде долучитися Україна, незважаючи ні на які «3+1» у разі своєї згоди на цю «митну пастку».
Митний союз, зокрема, передбачає скасування торговельних бар'єрів між країнами — членами угоди; встановлення однакових увізних мит на зовнішньому кордоні країн-членів; проведення спільної зовнішньої торговельної політики у відношеннях з іншими країнами світу; створення наднаціонального органу, який би відповідав за реалізацію такої спільної політики.
Позитивною тут видається лише перша з перелічених вимог. Справді, скасування торговельних бар'єрів, імовірно, дозволить наростити обсяги торгівлі. Але тільки з трьома державами, що входять до згаданого утворення. В усьому ж іншому Україна ризикує лише програти.
Найбільше застережень до необхідності створення наднаціонального органу. Власне, цей орган уже діє, й очолює його згадуваний Сергій Глазьєв, відомий своїми антиукраїнськими заявами ще з часів минулих виборів до російської Державної думи.
Про такі «дрібнички», як суперечність українській Конституції, ми вже й не говоримо. А вона містить заборону утворень якихось наднаціональних органів і участь України в такого роду організаціях. Утім, чинна влада навчилася «модернізувати» Основний закон мало не за помахом чарівної палички.
Наступний нюанс пов'язаний із зобов'язаннями нашої держави перед Світовою організацією торгівлі. Так, справді, ми вступили до СОТ не на найкращих умовах, у чому, поза всіляким сумнівом, винні насамперед представники влади попередньої. Однак це не означає, що зобов'язання можна ось так просто ігнорувати. А вони, серед іншого, стосуються рівня так званих зв'язаних увізних мит. Перегляд цих зобов'язань теоретично можливий, але складний і затратний, оскільки інші країни — члени СОТ мають право вимагати компенсації збитків, яких вони зазнають через зміни в зобов'язаннях.
Якщо Україна використовуватиме чинні ввізні мита Митного союзу, доведеться погоджувати ці зміни з усіма зацікавленими членами СОТ — понад 150 країн світу — та виплачувати їм компенсації. Адже імпортні тарифи Митного союзу в середньому перевищують відповідні ставки зв'язаних увізних мит в Україні. От і здогадайтеся, як мовиться, з трьох разів: чи буде в такому разі в України якась вигода від російсько-білорусько-казахського конгломерату?
Та й це ще не все. Чинні нині в Митному союзі тарифи на імпорт для України, в разі приєднання, означатимуть вищу вартість імпорту та зміни в регіональних торговельних потоках на користь Росії, Білорусі та Казахстану. Не варто забувати, що саме Євросоюз є ключовим постачальником в Україну інвестиційних товарів і товарів тривалого використання. Тому подорожчання імпорту з ЄС ще більше уповільнить і без того повільний процес модернізації вітчизняного виробництва.
До того ж Україна фактично втратить можливість вести незалежні переговори про створення зон вільної торгівлі з іншими країнами світу. Такі переговори доведеться проводити від імені союзу, де, зрозуміло, потрібно буде враховувати й думку партнерів. У когось ще є сумніви, котрий із них у цьому процесі превалюватиме? Принаймні явно не ми...
Зрозуміло, що розмірковувати над цим питанням можна ще багато. Та от біда: чинна влада не звикла прислухатися не те що до журналістських публікацій — для неї малоавторитетними є й поважніші експерти. Тому відповідь на епохальне запитання «скільки ж буде 3+1?» наразі залишається відкритою.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
- ЩО ДЛЯ УКРАЇНИ КРАЩЕ?
назад »»»