БОРЕЦЬ ЗА ДЕМОКРАТІЮ
ЧИ ПЕРЕМОЖЕНИЙ ОЛІГАРХ?
Одним із символів післяєльцинської епохи в Росії став опальний олігарх Михайло Ходорковський та його колега Платон Лебедєв. Наприкінці минулого року повторним судом над ними за привласнення 218 мільйонів тонн нафти їх було ув'язнено на 13,5 року. Ким же насправді є людина, яка з 2003-го перебуває в тюрмі, і її зображення носить на плакатах багато російських опозиціонерів? Борець за демократичну Росію чи лише переможений олігарх?
За течією
Михайло Ходорковський народився у Москві в 1963 році в робітничій сім'ї. Батько і мати працювали на заводі «Калібр». Майбутній олігарх навчався в Хіміко-технологічному інституті імені Д. Менделєєва, де став заступником голови комітету комсомолу і членом партії. Тоді він зовсім не справляв враження людини, яка піддає сумніву існуючу систему. З наймолодших років прагнув бути директором заводу, тобто успішною людиною, з грошима, владою і престижем.
Період послаблення контролю держави за економікою став для Ходорковського, як і для багатьох молодих і підприємливих росіян, шансом здобути великі гроші і зробити блискучу кар'єру. Спочатку діяв у комсомольському центрі молодіжної ініціативи, а пізніше був головою спостережної ради Інноваційного банку науково-технічного прогресу (пізніше перейменованого в «Менатеп»). Через рахунки банку «Менатеп» проходили великі суми грошей з державного бюджету. Банк обслуговував також фірму «Росвооруженіє», яка продавала зброю. У 1992 році молодий бізнесмен очолює інвестиційний фонд у Міністерстві паливно-енергетичної промисловості.
І на цьому місці проходить межа, коли йдеться про біографію Ходорковського, а за нею маємо простір, де залежно від поглядів кожний спостерігач побачить те, що хоче побачити. З одного боку почуємо про надзвичайну оперативність молодого бізнесмена, яка дозволила йому досягти вражаючого успіху, натомість з іншого — доходять голоси, що через банк «Менатеп» трансферували гроші КПРС на Захід, а Ходорковський завдяки цій послузі здобув приятелів, які могли стати в пригоді у майбутньому.
У 1997 році «Менатеп» викуповує в держави фірму «Юкос» із боргами 3,5 мільярда доларів. Варто нагадати, що при продажу фірми банк Ходорковського був суб'єктом, який організував увесь аукціон з продажу. Новий власник сплачує борги колишньої державної фірми і реалізує програму реструктуризації, завдяки якій у 2003-му «Юкос» стає світовим лідером галузі з майном, оцінюваним у 40 мільярдів доларів, а Ходорковський за оцінкою «Форбса» стає найбагатшим росіянином і опиняється на шістнадцятому місці у світі.
Разом із динамічним розвитком бізнесової кар'єри Ходорковський починає діяти поза бізнесом із вражаючим розмахом. У 2000 році він закладає фонд «Відкрита Росія», який призначає великі суми на благодійну діяльність, серед іншого — на поліпшення умов у школах, навчання журналістів та всіляких демократичних ініціатив. Окрім благодійної діяльності, Ходорковський починає фінансово підтримувати опозиційні до чинного президента Володимира Путіна партії — серед них «Яблоко», «Союз правых сил» та Комуністичну партію. Ходорковський стає меценатом демократії, а значні суми грошей потрапляють до різних політичних середовищ з метою поширення впливу опозиційних сил.
Від мільярдера до політв'язня
У 2003 році мали місце два суттєві факти, які безпосередньо вплинули на нинішню ситуацію. Першим є посилена політична активність співвласника «Юкоса», який в одному з інтерв'ю визнає, що має намір брати участь у президентських виборах. Другий факт — це явний спротив Ходорковського, який у присутності медіа, що транслювали зустріч групи підприємців із президентом Путіним, розповідає господареві Кремля про корупцію підлеглих йому чиновників. Ситуація із запланованої розмови правителя з підлеглими вірними олігархами перетворилась на поєдинок двох чоловіків — чемпіона і претендента на звання.
На початку минулого десятиліття Ходорковський із бізнесмена стає політиком, який не боїться висловлювати власну думку. У медіа він говорить про бажання реформувати країну, заявляє про свою громадянську позицію. Ходорковський усе менше згадує про бізнес і ціни на ринку нафти, а все більше уваги приділяє своїм задумам щодо реформування країни. Він починає вірити, що відкритий виклик правлячому президентові не є чимось недобрим, і згідно із західними стандартами зможе змагатися з Путіним на демократичних виборах. Реальність виявляється діаметрально протилежною.
У липні 2003 року з Кремля був надісланий виразний попереджувальний сигнал Ходорковському. Під арешт потрапляє Платон Лебедєв — акціонер «Юкоса» і приятель Ходорковського ще зі студентських часів. Ходорковський, здавалося, незламний, і замість, відповідно до неписаної російської традиції, залишити політику та зайнятися бізнесом, відкрито оголосив, що арешт Лебедєва має політичні мотиви. Крім того, він починає організовувати групу олігархів, які завдяки грошам можуть вступити у боротьбу з Путіним за демократизацію Росії. Свої погляди він проголошував також за кордоном під час численних виступів в університетах.
23 листопада 2003 року Ходорковського заарештували за звинуваченням у порушенні правил приватизації підприємств і ухилянні від податків. У 2005-му його було засуджено судом першої інстанції на дев'ять років колонії, суд другої інстанції зменшив покарання до восьми років. Відповідно до російського законодавства після чотирьох років покарання Ходорковський міг вийти на волю, але у 2007-му розпочався його другий процес, який завершився в останній робочий день минулого року 30 грудня. Цього дня суд першої інстанції засудив Ходорковського і Лебедєва до 13,5 року ув'язнення за крадіжку 218 мільйонів тонн нафти, які, на думку суду, використовуючи своє службове становище, діяли в організованій злочинній групі з метою привласнення чужого майна. Частину покарання згідно з принципом абсорбції (поглинання) буде зараховано як відбуту (з 2003 року), тому обидва зможуть вийти на свободу не раніше, ніж у 2017 році. Захист уже подав апеляцію і, вірогідно, як це мало місце під час першого процесу, суд другої інстанції скасує частину покарання.
Мученик чи переможений суперник?
Моральна оцінка Ходорковського не така однозначна, як представляє його частина демократичних медіа — ув'язнений борець за демократичну Росію. Сам Ходорковський визнав в одному з інтерв'ю, що якби давній Ходорковський зустрів нинішнього на вулиці, то, напевно б, убив його. Роки перебудови не були в Росії тим періодом, коли хтось кришталево чистий і порядний міг зробити кар'єру. Ходорковський, на відміну від інших російських олігархів, не пішов із політики, він відкрито і голосно висловлював свої погляди. Ходорковський здавався чесним у своїх висловлюваннях, вірив у свою місію та ідеали свободи, яких завдяки великим грошам можна було досягти. На жаль, так само правдивим він виглядав і тоді, коли під час одного із судових засідань сказав, що після звільнення не повернеться до бізнесу. Це заява людини, зламаної системою, яка хоч і не відмовилася від своїх цінностей, однак має намір тримати їх лише для себе, а можливо, захищатиме в інших сферах діяльності.
Минулорічний вирок став своєрідним тестом для президента Дмитра Медведєва, який оголосив бажання здійснити реформи в Росії, а також характеризує співпрацю президента з прем'єром РФ. Напередодні оголошення вироку Володимир Путін на запитання про Ходорковського сказав, що злодій має сидіти в тюрмі. У відповідь президент Дмитро Медведєв зазначив, що жодний політик чи державний чиновник не повинен висловлюватися на тему цієї справи, поки не оголошено вироку. Чи це фактично різні погляди президента і прем'єра, чи лише гра двох політичних партнерів? Очевидно, що гра. Оцінка олігархів у Росії серед населення однозначно негативна у зв'язку з живими спогадами про анархію часів Єльцина.
Незважаючи на показовий обмін протилежними висловлюваннями, тандем Путін — Медведєв, як здається, продовжує співпрацювати, а часом різні підходи чи навіть дії є елементом стратегії «доброго і поганого поліцейського», або, як виловлювались американські дипломати, доброго Робіна і злого Бетмена.
Підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- У «ТІНІ» КИТАЮ
- СУД ПО-ІТАЛІЙСЬКОМУ
назад »»»