КОЖЕН ТИБЕТЕЦЬ ЖИВЕ В РАЮ...
Ду Хун Вей народився в Китаї напередодні «культурної революції» в сім'ї художників.
Батьки, які бачили схильність сина до малювання, забороняли йому займатися мистецтвом, бо на той час це було небезпечно. Хлопець закінчив математичний факультет педагогічного університету в місті Шен Янь провінції Ляо Нінь і потрапив до Київської політехніки за обміном як стажер. Одначе захоплення живописом дало про себе знати. Ду Хун Вей — член Спілки художників КНР, заслужений художник України. Його малюнки занесено до книги-альбому «Художники України», виданої в Києві. Митець прожив в Україні 15 років. Закінчив Київський лінгвістичний університет і захистив кандидатську дисертацію на тему «Духовні цінності: філософії в практиці буддизму». Нині живе і працює в Китаї.
...Летимо літаком над Тибетом. За вікном — білі хмаринки, втім, вони не можуть приховати від наших очей краси Піднебесної. Не полишає відчуття піднесення. Здається, що в душі бринять мелодії, неначе ми слухаємо чарівну пісню народу, який далеко внизу.
Філософія тибетського ламаїзму для європейця дивна і незбагненна. Адже тибетці вважають, що щастя в житті залежить не від його тривалості, а від того, як чесно та чисто воно прожите, а ще від того, як воно відповідає заповідям буддизму. Головне — повноцінно прожити кожну мить, навчитися задовольнятися малим, не приділяти великої уваги матеріальним цінностям, дбати про свій внутрішній духовний світ. Уміти прислухатися до навколишньої природи, досягти єдності з нею та з усім світом.
Проте не тільки про життя дбає буддійський ламаїзм. Він дбає про людину і після її смерті. У культурі Тибету чимало загадок і особливостей. Напевно, однією з найцікавіших є теорія переродження. Тибетці вірять, що душа людини не вмирає. Вона відроджується у новому тілі для іншого життя. Особливими знаннями володіє тільки живий Будда — Лама. Тільки він знає про своє перевтілення — майбутнє життя після смерті, а звичайним людям такі знання недоступні. Буддійський ламаїзм вчить нас того, що душа доброї людини так само залишається доброю й після переродження; а ось поганій приготовлена участь тварини. Ніхто з тибетців не хоче стати твариною в майбутньому, тому вони прагнуть бути добрими і мати щиру душу в цьому житті.
Перед своєю смертю живий Будда (Лама) окреслює ченцям місце, де вони мають шукати його у новому втіленні, розповідає, кому він передасть свою безсмертну душу, і за якими особливими відмінностями слід шукати його послідовника. Після смерті Лами за його пророцтвом учні та майстри починають шукати хлопчика, який має відповідні ознаки і умовності, за якими (завдяки складному тестові) переконуються, що перед ними новий Лама — живий Будда. Переродження — єдина форма та засіб для передавання релігійної посади і державної влади живого Будди Тибету. За таким принципом продовжують життя і духовне процвітання школи Баньчань Лама та Далай-лама в Тибеті.
Тибетці надзвичайно обдаровані. Вони наділені багатьма талантами, особливо в мистецтві співу та танцю. Подорожуючи Тибетом, ми часто чули народну пісню, у якій ідеться про радість життя і кохання. Уявіть, що ваше око милують золоті храми, за якими постають засніжені вершини гір, а неподалік хлюпочеться мальовниче яскраво-синє гірське озеро. Повз проходять ченці ламаїзму у фіолетовому одязі. Слухаючи їхні мелодійні пісні та молитви, поспілкувавшись ближче, починаєш розуміти внутрішній світ цього загадкового народу.
У тибетців немає прізвищ, бо вони вважають, що людство живе однією родиною світу, всі мають любити одне одного, незважаючи на сімейні зв'язки чи національні особливості. Для тибетців свята душа не тільки передається через людину від покоління до покоління, а й зберігається в сніжній горі, білій хмаринці та синьому озері.
Кожен тибетець обов'язково щоденно молиться. Часто можна бачити, як ченці йдуть на молебень, обминаючи гору чи храм. У молитві найчастіше вони повторюють магічні слова, що дають енергію і спокій. Спостерігаючи таку духовну свідомість, відчуваєш, що кожен тибетець живе в раю.
...Якось уночі група вчених зустріла в горах жінку. У неї запитали: «Не боїтесь у такому безлюдному місці ходити вночі?» Жінка здивувалася: «Чого я маю боятися? Я знаю, що після смерті моя душа відійде в рай, отримає нове життя, можливо, таке саме, але в тілі іншої жінки».— «А якщо вас зґвалтують?» — «Радітиму, що комусь ще потрібна»,— відповіла подорожня. Так проста людина розкрила загадковий світ давньої тибетської культури.
Порівнюючи життя в Тибеті й європейському світі, бачимо, що в житті європейців накопичується багато переживань, страхів, конфліктів. На жаль, вони не можуть зрозуміти, що самі все це й породжують. А філософія Тибету давно відповіла на головне запитання, яке цікавить людство: про народження і про смерть. Тут вважають, що у людини одразу після її народження починається процес смерті, якої не бояться. Втім, чим більше людина знає про її існування, тим більше цінує життя.
Похоронні обряди Тибету виражають особливості його етики і культури. Види релігійних поховань застосовують залежно від якостей померлих та їхнього соціального становища: лихих людей, злочинців або порушників моральності ховали в землі; релігійних, віруючих і простих людей — у піднебессі або воді; монахів (священиків) або дворян кремували; живого Будду і майстрів Лама ховали в пагоді. Найбільш незвичайні поховання були в піднебессі (тянь зан).
Ритуал захоронення в небі може виконувати тільки спеціальний майстер. Спочатку — прощальна молитва в оселі небіжчика. Вранці його відвозили до спеціального місця, на високу гору, далеко від дому. Потім майстер знову промовляв молитву і ставив ароматні свічки на землю. Після молитви спеціалісти починали рубати тіло сокирою на маленькі шматочки. В цей момент, почувши аромат свічки і запах крові, до тіла зліталася велика кількість орлів. Їм кидали шматочки тіла. Орли злітали в небо і несли з собою частини останків небіжчика. Тибетці переконані, що орли відправляють душу померлих до раю.
Ритуал поховання у воді схожий на поховання в небі: тіло рубають сокирою на невеликі шматочки і кидають у річку, вважаючи, що риба, як і орли, понесе тіло дорогою до раю. Або небіжчика поміщали у велику глиняну посудину, яку закривали і опускали у воду (у Тибеті більшість людей не їсть рибу, крім свят, тут зазвичай не купаються в озерах і річках).
У Тибеті ми вивчили слово «защиделє» — бажаю Вам щастя! Чимало людей шукає засоби, які б давали вічне життя і щастя на землі. Згідно з філософією буддизму, якщо людина прожила життя праведника, їй дарується вічність. Тому щастя не треба шукати далеко. Воно існує, і воно реальне лише в душі. Основна відмінність європейської філософії від буддизму в тому, що європейська філософія дає людині зовнішні способи для досягнення щастя, а буддизм відкриває внутрішні резерви. Це дає можливість зрозуміти особливості мислення нації Тибету. Попри матеріальні труднощі, в душі тибетців набагато більше радості й щастя, ніж у будь-якого багатого народу. Щоразу, коли згадую про Тибет, мені здається, ніби я чую його пісню:
Ой снігова гора,
Ой золоте сонце!
Пісня співає про наше щастя,
Орел приніс нам кохання...
Публікацію підготувала
Наталія ЗІНЧЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- МАРК ТВЕН І ЙОГО МІСТЕЧКО
назад »»»