ПАЛЬНЕ — НА ВАГУ ЗОЛОТА
ТОМУ У ЗС УКРАЇНИ ВЖИВАЮТЬ УСІХ ЗАХОДІВ ДЛЯ ЙОГО ЕКОНОМНОГО ВИТРАЧАННЯ
Нині, щоб здобути перемогу над супротивником, армія повинна мати не лише сучасну техніку та озброєння, а й своєчасно забезпечуватися пальним і мастильними матеріалами: без них вона нічого не варта.
Про проблеми забезпечення українського війська пально-мастильними матеріалами, шляхи їх вирішення я попросив розповісти начальника Центрального управління забезпечення пально-мастильними матеріалами ЗС України полковника Андрія Бородуліна.
— За час існування Збройних Сил України потреба у пальному ніколи не задовольнялася, належно не фінансувалася,— говорить Андрій Вікторович.— Щоправда, раніше ситуацію вдавалося утримувати під контролем завдяки вилученню пального із непорушних запасів, які були утворені ще за часів Радянського Союзу. Проте ми розуміли, що постійно так тривати не може, бо запаси не безмежні. Тому, починаючи із 2003 року, змушені вдатися до визначення пріоритетів за програмами, що дає змогу збільшити фінансування закупівлі пального і чітко розмежувати його за напрямами: від забезпечення визначених частин до підготовки офіцерського складу і військовослужбовців за контрактом.
— На чому службі пального нині доводиться зосереджувати увагу, аби не порушувати функціонування Збройних Сил?
— Через неналежне фінансування доводиться зберігати існуючу інфраструктуру, тобто баз і складів, а також трубопровідного батальйону, які, до речі, зведені переважно у 1936–1960 роках минулого століття. Тривала експлуатація без реконструкції, регламентних робіт і ремонту призвела до фізичного і морального старіння резервуарного парку, технологічних трубопроводів, насосних станцій та інших об'єктів.
Виправляючи цю ситуацію, ми опрацювали сучасну концепцію розвитку стаціонарних баз і складів пального. Зокрема, передбачається оснастити пересувними модулями окремі підрозділи, які несуть службу на значній відстані від основних частин, скажімо, радіотехнічні, що моніторять повітряний простір нашої країни. Конструкція — це монолітний резервуар великої ємності для зберігання та видавання пального. Причому одна його половина відведена під автомобільний бензин, а друга — під дизельне пальне. Резервуар цілковито автономний, не потребує під'єднання до місцевої електромережі, обладнаний колонками видачі пального з лічильниками. За потреби у передислокації резервуар легко вантажать на автомобіль за допомогою крана.
До речі, зривів у забезпеченні життєдіяльності військ пальним протягом існування Збройних Сил удавалося уникати. Проте робити це стає дедалі важче, бо останніми роками потреба служби пального у коштах задовольняється в межах 12 відсотків мінімальної.
Якщо говорити про фінансування заходів бойової підготовки, то грошей зазвичай вистачає лише на закупівлю пального для підтримання льотного вишколу особового складу Повітряних Сил. Тож аби уникнути утворення дисбалансу, протягом минулого року ці кошти нам довелося неодноразово перерозподіляти. Ненабагато краща ситуація і з видатками на програму живучості арсеналів, баз і складів. Кошти почали надходити лише у другому півріччі. Проте торік ми все ж таки заздалегідь устигли підготуватися до найбільш пожежонебезпечних літніх місяців. Для цього на технічній та зовнішній територіях військових частин проведено чималий обсяг робіт.
— Андрію Вікторовичу, намальована Вами картина, м'яко кажучи, далека від ідеальної. Тож чи можна говорити про здобутки особового складу в набутті практичного досвіду?
— Річ у тім, що деякі елементи бойової підготовки особовий склад відпрацьовує щоденно, оскільки здійснює прийом, видачу та зберігання пального. А вже під час повномасштабних навчань її відпрацьовують у повному обсязі. У контексті цього хочу згадати про участь роти у підвезенні пального на навчаннях, що недавно відбулися. Задовго до початку цих маневрів рота зробила 800-кілометровий марш за маршрутом Балта — Новоозерне, під час якого не було зафіксовано жодної поломки автопаливозаправників.
Близько 200 тонн дизпалива фахівці служби без пригод доправили до військово-морської бази та передали на зберігання. Під час цих навчань 128-й Центр забезпечення пальним ВМС ЗС України уперше розгорнув комплект для безпричальної заправки кораблів.
У процесі масштабних минулорічних навчань «Взаємодія-2010» фахівці служби пального в повному обсязі відпрацювали дозаправку техніки на марші за будь-яких погодних умов і часу доби, а також розгортання пункту заправки техніки в місці, визначеному керівництвом навчань. Район масової заправки техніки ми розгорнули заздалегідь, з обов'язковим проведенням заходів маскування, облаштуванням під'їзних шляхів окремо для кожного виду техніки. Головний підсумок цієї роботи — жодного зриву при дозаправці техніки не було зафіксовано. Характерно, що особовий склад, який брав участь у навчаннях, прибув із різних військових частин і практичного досвіду взаємодії з іншими підрозділами не мав. Проте за тиждень вони діяли злагоджено і успішно виконували поставлені завдання.
— Яку роботу ведуть для відновлення матеріальної бази підпорядкованих частин?
— Завдяки раціональному використанню коштів (як тих, що надходили централізовано, так і зароблених у процесі господарської діяльності) більшість командирів спромоглася провести ремонтні роботи на адміністративній та технічній території своїх частин. Зокрема, у центрах забезпечення пальним, що дислокуються в Одесі, де командиром — підполковник Євген Король, та в Миколаєві, який очолює підполковник Олександр Заїченко. На технічній території цих колективів зведено додаткові сховища, капітально відремонтовано їдальні та казармені приміщення, створено комфортні побутові умови для особового складу.
Не можна не відзначити наполегливу роботу з облаштування території командира згадуваного трубопровідного батальйону підполковника Володимира Жука. Йому вдалося об'єднати території двох окремих частин в одну, а також облаштувати на ній стаціонарну базу батальйону, тоді як раніше штаб і управління цього підрозділу дислокувалися на окремій території. Упорядковано також пункт прийому особового складу батальйону. Словом, коли відвідуєш цю частину з плановою перевіркою, душа радіє за командира і його господарство.
Схвальних слів заслуговує й пально-мастильне господарство, яке дислокується у столичному гарнізоні, де командиром підполковник Олександр Заярний. З його призначенням на цю посаду значно активізувалася робота щодо надання послуг стороннім організаціям у зберіганні пального. Від цієї діяльності ми отримуємо близько ста тисяч гривень за місяць. Крім того, чимало зроблено з облаштування матеріальної бази — відремонтовано пожежне депо, їдальню, поновлено наочну агітацію. Словом, людина на своєму місці.
також у паперовій версії читайте:
- АРМІЯ СКОРОЧУЄТЬСЯ
- ШЕФСЬКІ ЗВ'ЯЗКИ МІЦНІЮТЬ
назад »»»