АНДРІЙ СЕРДЮК: БРАК ДОСТОВІРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ — НЕБЕЗПЕКА ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА
От уже 25 років поспіль діяльність директора Інституту гігієни і медичної екології, екс-міністра МОЗ, а віднедавна — президента Національної академії медичних наук України Андрія Сердюка безпосередньо пов'язана з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи. Тим-то цілком закономірно, що напередодні чергових роковин цієї трагедії редакція звернулася до Андрія Михайловича з проханням відповісти на запитання, які й нині хвилюють вітчизняну та світову громадськість.
— Коли і як, Андрію Михайловичу, Ви дізналися про трагедію на ЧАЕС і що найбільше запам'яталося з тих часів?
— Тоді я працював в апараті ЦК КПУ і саме звідти вперше дізнався про аварію. У неділю, рано-вранці наступного дня, пролунав дзвінок із приймальної секретаря ЦК Бориса Качури — мене терміново викликали до нього. Коли десь хвилин за десять я приїхав, там уже зібралися секретарі ЦК Володимир Івашко і Яків Погребняк, завідувачі відділів Леонід Кравчук, Михайло Перепадя та інші відповідальні працівники апарату.
Борис Васильович охарактеризував ситуацію як надзвичайно складну, розповів про вибух на четвертому енергоблоці і відверто визнав, що справжні масштаби аварії ще не відомі. Перед нами було поставлено завдання терміново виїхати на місце, вивчити стан справ і підготувати для доповіді першому секретареві ЦК Володимиру Щербицькому пропозиції щодо подальшої евакуації населення (на той час із Прип'яті тільки-но почали вивозити людей) і пов'язані з нею відповідні заходи. Потім було визначено склад двох «виїзних бригад» на чолі з Івашком і Погребняком.
Нарада тривала з годину. Стільки ж відводилося на підготовку до відрядження. Термін її та маршрут, відповідно до обставин, ми мали визначити самі. Наша група поїхала спочатку до Чорнобиля, потім — у бік Прип'яті та Іванкова. Повернулися до Києва далеко за північ.
— Тоді в столиці вже ширилися чутки про якусь надзвичайну подію в Чорнобилі, але подробиць не знав ніхто — їх (як дізналися згодом) свідомо замовчували в Москві. Як Ви реагували на це, ще не маючи достовірної інформації про НП? Що сказали вдома про своє відрядження?
— Качура застеріг нас від розголошення змісту наради. Єдине, пам'ятаю, я сказав дружині: «Набери побільше води у ванну та в усі інші можливі посудини». Пояснив це тим, що начебто десь на водогоні сталась якась аварія. Не знаючи, скільки доведеться бути у відрядженні, про всяк випадок узяв із собою кілька бутербродів.
Перше, що вразило дорогою до Чорнобиля,— нескінченний потік приватних автомашин, завантажених домашнім скарбом, що прямував назустріч нам. Потім з'ясувалося, що серед тих, хто негайно після аварії покинув Прип'ять і Чорнобиль, були, на превеликий жаль, і лікарі.
Ніким не контрольований масовий виїзд людей із зони лиха призвів до того, що, як казали тоді, «засвітилися» шляхи й вулиці багатьох міст України, передусім Києва. Але про це ми теж дізналися не одразу. У Чорнобилі побачили, що тут уже підготовлено автобуси для вивезення людей. У чорнобильській районній лікарні я зустрівся з начальником управління охорони здоров'я Київщини Олександром Авраменком, який напередодні аварії брав участь у навчаннях з цивільної оборони. Такий збіг, до речі, значною мірою сприяв кращій організації роботи, в тому числі й лікарів.
Водночас виявилися і суттєві недоліки, які позначилися також і на нас. Ще при наближенні до Чорнобиля ми відчули у роті своєрідний «металевий присмак». Це була перша ознака великої радіаційної небезпеки, яка з часом могла призвести до ураження щитоподібної залози. А для запобігання хворобі потрібних йодистих препаратів на місці зовсім не виявилося, зокрема і на самій АЕС, де вони мали б обов'язково бути. Щоб забезпечити потребу в них, довелося звозити їх з усієї республіки.
— Які Ваші загальні враження й висновки від цієї першої поїздки в зону і як це вплинуло на подальшу організацію робіт з ліквідації наслідків аварії?
— Перші враження, звичайно, суто емоційні. Інакше й не могло бути — ми стали свідками й учасниками великої трагедії, яка понівечила долі сотень тисяч людей, багатьом із них вкоротила віку, а іншим додала тяжких і часом невиліковних хвороб.
А головний полягає в тому, що брак достовірної й оперативної інформації про наслідки катастрофи спричинив неадекватні її масштабам дії. Знаючи всю правду, можна було б зробити більше, швидше й ефективніше.
Далася взнаки й наша необізнаність з можливими наслідками такої аварії, що межувала з елементарною безвідповідальністю. Досить сказати, що ніхто з нашої «виїзної бригади» навіть і гадки не мав про те, що їздити в зону і ходити на роботу в одному й тому ж одязі дуже небезпечно. Більше того, повертаючись до Києва, ми зробили зупинку в посадці і на капоті машини влаштували пізню вечерю. Не обійшлося, ніде правди діти, й без символічних ста грамів, про що ми часом згадували не без іронії з Леонідом Макаровичем Кравчуком.
Коли в «дев'ятці» (служба державної охорони) «поміряли» костюм В. Івашка, то він одразу ж передзвонив мені. Довелося викинути «засмічене вбрання», хоч, відверто кажучи, зробив це не без жалю. Те саме порадив і Кравчукові.
Після повернення пізно вночі з першого відрядження ми спільно до восьмої ранку підготували доповідну на ім'я Щербицького, в якій виклали ґрунтовну програму заходів щодо створення тимчасових евакопунктів, санітарного обстеження й лікування постраждалих під час аварії людей, приділяючи особливу увагу розселенню дітей і вагітних жінок на не забруднених радіацією територіях, забезпеченню ліками і відповідним харчуванням.
Наступного дня було створено окрему оперативну групу з трьох осіб, у якій я відповідав за медичні аспекти аварії і двічі на день інформував В. Щербицького про стан справ у цій сфері.
Саме на підставі пропозицій нашого відділу Володимир Щербицький, усупереч пересторогам Москви, схвалив рішення — з 15 травня почати евакуацію дітей із небезпечних зон, у тому числі і з Києва. Загалом, пам'ятаю, вивезли близько 700 тисяч дітей різного віку на 3–4 місяці, а, отже, збережено не тільки їхнє здоров'я, а й здоров'я наступних поколінь.
Доречно, напевне, сказати і про спротив В. Щербицького щодо проведення першотравневої демонстрації. Радіаційний фон, за нашими даними, перевищував норму в 100–200 разів. Генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов не зважив на ці аргументи і, за свідченням В. Врублевського, першого помічника В. Щербицького, сказав останньому: «З вами чи без вас демонстрація обов'язково відбудеться». Як відомо, саме так і сталося. Володимир Васильович піднявся на святкову трибуну разом з онуком. Це був своєрідний виклик Москві й водночас — свідчення того, що Щербицький і в цій трагічній ситуації залишився разом із народом.
Протягом півроку я особисто двічі на день доповідав першому секретареві КПУ про перебіг виконання медичних заходів програми охорони здоров'я постраждалого населення й збереження довкілля.
— Минуло 25 років після Чорнобильської катастрофи. Час достатній, щоб підбити підсумки зробленого й розкрити причини нинішніх негараздів, насамперед у ставленні держави до безпосередніх учасників ліквідації наслідків аварії на атомній електростанції, про що вони з гіркотою говорять із високих трибун, зокрема і на недавніх громадських слуханнях у парламенті та на багатолюдних мітингах.
— Почну з констатації того неприємного факту, що наслідки такої великомасштабної техногенної катастрофи в часі вимірюються сотнями років. Але це зовсім не означає, що слід чекати, доки вони, як мовиться, «розсмокчуться» самі. Для їх ліквідації вже зроблено, без перебільшення, дуже багато. У рік аварії був створений Науковий центр радіаційної медицини, підпорядкований нині Академії медичних наук України, де щороку проходять ретельне обстеження й кваліфіковане лікування тисячі ліквідаторів. У кожній області є спеціалізовані поліклініки, лікарні чи відділення. Серед них — відомий Київський центр радіаційного захисту населення.
Інша річ, що ліків за пільговими цінами вистачає далеко не всім, що розміри пенсій та матеріальної допомоги чорнобильцям не витримують жодної критики. Справді, бюджетних коштів на це бракує. Але не можна заплющувати очі на те, як їх нерідко недоцільно, безгосподарно використовують.
З метою удосконалення наукової і практичної діяльності наших медиків у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи ми постійно вивчаємо досвід зарубіжних колег і ділимося з ними нашими розробками. Їх, зокрема, зацікавив досвід нашого інституту, співробітники якого від перших днів аварії працювали в зоні лиха. Це вони склали характеристику радіаційного забруднення довкілля, його впливу на здоров'я населення, розрахували еквівалентні дози зовнішнього та внутрішнього опромінення жителів зони суворого контролю. Підготовлено практичні рекомендації стосовно безпеки населення та тих, хто працює в зоні ЧАЕС. Уперше в Україні з позицій медичної науки наші фахівці розробили концепцію створення цілісної системи контролю за безпечною експлуатацією АЕС та запобігання радіаційним аваріям.
На Міжнародній науковій конференції в Генуї я виступав з доповіддю про уроки Чорнобиля. На цю конференцію, як і заведено в Італії, крім учених, були запрошені спеціалісти-медики, представники бізнесових кіл і, звичайно, церков. Чи не найбільше мені запам'яталися слова кардинала Ерзіліо Тоніні: «Якщо європейці не зрозуміють, що Чорнобиль — це явище світового масштабу, через 30–40 років на континенті знову виникне небезпека».
Хоч як прикро, але нині ми маємо можливість переконатися в реальності цього прогнозу на прикладі катастрофи на японській АЕС «Фукусіма-1».
— Відомо, що невдовзі в Україні проходитиме представницька міжнародна конференція, присвячена 25-м роковинам Чорнобильської катастрофи. На які її висновки і практичні результати можна сподіватися за підсумками цього поважного зібрання і, зокрема, щодо забезпечення наших нагальних потреб в охороні здоров'я людей і довкілля?
— Насамперед хотілося б вірити в те, що міжнародна спільнота сприятиме забезпеченню фінансування заходів із створення на Чорнобильській станції небезпечної екологічної зони завдяки спорудженню нового конфайменту над зруйнованим вибухом четвертим енергоблоком реактора і зведенню надійних потужностей для захоронення радіоактивних відходів.
Відбудеться, певен, обмін досвідом щодо мінімізації наслідків аварії для людей і довкілля, який нагромаджено у відомих науково-дослідних медичних закладах світу.
також у паперовій версії читайте:
- ЧИ ЗАСВОЄНО УРОКИ ТРАГЕДІЇ?
- ОФІЦІЙНО
назад »»»