КОВАНЕ ДИВО
Побувати в Донецьку й не побачити Парк кованих фігур — те саме, що під час візиту до Києва не відвідати, скажімо, Володимирську гірку чи Софійську площу. Це один із символів і гордощів міста.
Нам пощастило: ініціатор створення унікального парку заслужений діяч мистецтв України Віктор Бурдук провів екскурсію улюбленим місцем відпочинку донеччан і гостей міста. Розповів, що ідея парку виникла в 2001-му.
— Того року я запропонував у сквері біля Донецького міськвиконкому влаштувати постійну експозицію авторських кованих робіт. Як директор Українського ковальського підприємства «Гефест» я знав: нам є що показати громаді. Маємо багато майстрів, чиї вироби гідні того, щоб їх побачило якомога більше людей. Шкода таке диво тримати, як мовиться, під замком. Міська рада підтримала ініціативу. Нині наш парк — одна із цікавинок краю. Про нас знають у світі — Донецьк став членом «Кільця європейських міст-ковалів».
Оскільки троянда є символом столиці шахтарського краю і фестивалю ковальської майстерності, вона стала першим експонатом оригінальної «вічної» виставки. Букет чудових металевих квітів — неодмінний атрибут весільних фото, щось на кшталт пам'ятника засновникам Київ-града в столиці України.
У перший рік продемонстрували тільки десять скульптурок. І ось уже десяток років милують око Жар-Птиця, що налаштовує на романтичний лад, метелик, який, здається, ось-ось змахне крилятами, щоб сісти на троянду, яка квітує літо й зиму... Журавлик, котрий ніколи не відлітає в ірій. Велосипедист, що розігнав машину й забув зупинитися... Миттєвості життя, застиглі в металі.
2002-й. До колекції додалося двадцять експонатів. Та ще й яких! Скажімо, можна пройти ажурним місточком — такі колись прикрашали маєтки магнатів, постояти під майстерно викованою парасолькою чи звірити час за пісочним годинником, потримати масивний лицарський меч. Попросити в «Золотої рибки» щастя, посидіти на царському троні, помилуватися півнем, що так розкукурікався, немов хоче розбудити від сплячки весь Донбас. З металевого дерева зирить металевими очима металева сова, про щось клекоче світові, задерши голову, металевий лелека, сушаться на металевому тину металеві глечики.
2003-й. Ускладнюються вироби, наповнюються філософським змістом. «Молодильна яблунька» вабить вічними плодами, що дарують вічну молодість, а в недобрих руках можуть стати предметом розбрату. Підходь, міркуй, що тобі більше до вподоби. Альтанка «Дерево життя» з сонцями-соняшниками й горластим півнем на тину, за яку ще на виставці «Міленіум-2000» у Ганновері донеччан відзначили лауреатським дипломом.
2004-й. З'явилася «Альтанка для закоханих» — спільна робота майстрів із усієї України. Її каркас виготовили ковалі з донецьких фірм, а букети квітів подарували колеги з різних міст. А ще пострибала доріжкою Муза-Жабка з гітарою, помчало оленятко з маленькими вершниками, від яких спинка стала геть лиснюча, заклекотіли в гнізді лелеки.
2005-й. Парк поповнився «Алеєю знаків Зодіаку». Її створили спільними зусиллями ковалі Донецька, Києва, Івано-Франківська, Олександрії.
2006-й. Алея казок, на якій гостюють лісовичок, хитрющий кіт Панько, джин-чарівник, що вирвався з пляшки. На пелюстці всілася крихітна Дівчинка-Дюймовочка, з бочки висунула голову всесильна Щука, яка потрапила в невід. Поважний Пінокіо, перетворений свого часу вправним пером Олексія Толстого на Буратіно, легковажна Муха-Цокотуха, улюбленець дітвори 70-х Чебурашка... Одне слово, є де побавитися малюкам.
2007-й. Алея арок, через які треба пройти, щоб зачерпнути щастя повною ложкою.
2007–2008-й. Лави для закоханих — на різний смак.
І так щороку парк поповнюється авторськими роботами. З 1996 року в Донецьку відбуваються фестивалі ковальського мистецтва, після яких майстри не лише з України, а й з-за кордону залишають на згадку свої роботи. Приміром, Десятий фестиваль, приурочений до вступу Донецька в «Кільце європейських міст-ковалів», збагатив його Алеєю обручок. Головною фішкою стала «Європейська обручка», яку прикрашала майже сотня майстрів із різних країн світу, тобто кожен другий учасник зібрання.
Того дня, коли ми відвідали парк, було по-справжньому холодно. Бралося на добрячий мороз, сіявся сніжок. Неподалік стояв наш комфортабельний автобус, який немов закликав сховатися від негоди в затишний салон. Проте не хотілося полишати царство краси. Ще й ще ходили ми алеями, сідали на лави, немов дітлахи, торкалися казкових героїв. Виблискували різнобарвними вогниками дерева у сквері. А перед адміністрацією гордо стояв велетенський букет троянд — символ міста, його краси — українського міста Донецька з чудовими людьми й багатющим потенціалом.
Віра КУЛЬОВА, Київ — Донецьк
також у паперовій версії читайте:
- ПОДОРОЖ У КАЗКУ
назад »»»