«ВИ ЩЕ ЗГАДАЄТЕ КУЧМУ...»
Пригадується, як у часи найбільших гонінь на екс-прем'єр-міністра України Павла Лазаренка, наприкінці 90-х років, одна відома газета надрукувала статтю, що починалася приблизно такими словами: «Приходилось ли вам, уважаемый читатель, защищать свободу слова, испытывая при этом чувство брезгливости?». Йшлося про «наїзди» на інше, відверто пролазаренківське і аж ніяк не об'єктивне видання з боку тодішньої влади, на чолі якої стояв президент Леонід Кучма.
Спостерігаючи, що нині відбувається у владно-прокурорському середовищі навколо Леоніда Даниловича, мимоволі згадується ця крилата фраза. Винен Кучма у справі Гонгадзе чи не винен — питання, безсумнівно, важливе. Проте споглядати, як екс-президент отримує небажану в його немолодому віці порцію адреналіну від тих, кого шість-сім років тому він активно просував на найвищі щаблі, неприємно.
А ще пригадується фраза Леоніда Даниловича, сказана ним наприкінці його другого президентського терміну. Не зумівши приховати роздратування подіями листопада-грудня 2004-го, він пророче натякнув: «Ви ще згадаєте Кучму...». Навряд чи тоді Л. Д. сподівався на такий контекст цих спогадів.
Навколо порушення кримінальної справи проти Кучми нині кружляє така величезна кількість версій, що голова в кого хочеш піде обертом. Просто-таки золотий час для політологів! Головне, що практично УСІ з цих версій, як мінімум, мають право на життя. Як максимум, можуть виявитися бодай частково правильними.
Термін давності минув...
Перелічимо лише найпопулярніші здогадки, окреслені найвідомішими політичними прогнозистами. Отже, опозиціонери на чолі з Юлією Тимошенко переконані: затія із кримінальною справою — чистісінький блеф. Мовляв, за нинішньої влади розкрити справу Гонгадзе в принципі неможливо. А Леоніда Кучму просто визнають невинним, попередньо «поводивши» по прокурорських і, можливо, суддівських кабінетах.
На користь такої версії говорить те, що справу проти Кучми порушили за ст. 166 п. 3 Кримінального кодексу (увага!) 1960 року. Звинувачення, яке інкримінують екс-президентові (перевищення влади), має десятирічний термін давності, котрий сплив торік у вересні. Це означає, що навіть у разі доведення вини Леоніда Даниловича його потрібно відпускати.
Слабке місце згаданої гіпотези в тому, що посада, котру обіймав Кучма, зобов'язує залишатися чистим перед законом. Офіційно заплямований президент держави, котрий найдовше перебував при владі, — не менша ганьба, ніж ув'язнення.
Представники нинішньої влади не раз демонстрували схильність до розпалювання апетиту під час їди. У тому сенсі, що поки не відомо, чи не забажають представники Генпрокуратури довести цю справу до суду. А чинний глава держави раптом надасть на це свою мовчазну згоду. Як свого часу любив робити і сам Леонід Данилович (згадаймо Павла Лазаренка).
Леонід Кучма говорить, що про порушення справи довідався з повідомлень ЗМІ. Однак, певніше за все, він щось відчував. Надто вже активно останнім часом вихваляв діяльність Віктора Януковича та його уряду. Щось також не віриться, що це випадковість.
«Ґут, ґут, Вольдемаре»?
Наступна версія нинішньої серії «кучмагейту» зводиться до того, що через екс-президента Віктор Янукович ще міцніше бере на гачок спікера парламенту Володимира Литвина. Сильна сторона такого припущення в тому, що ми знаємо — Президент серйозно вирішив ще раз змінити Конституцію. Для цього йому потрібно три сотні депутатських голосів і два десятки «литвинівців» в «обоймі».
Та й сам Володимир Литвин останнім часом несподівано почав виявляти незрозумілі ознаки політичної самоідентифікації. Насмілився теоретизувати з приводу можливості запровадження так званого сенсорного голосування. Або висловив певні сумніви у доцільності продажу «Укртелекому» саме тепер.
Словом, Володимир Михайлович давненько собі нічого подібного не дозволяв. На плівках Миколи Мельниченка, які нині долучено до кримінальної справи, він є одним із головних фігурантів. От і повернули його нинішні найсильніші світу цього в часи, коли Литвин змушений був від Кучми вислуховувати анекдоти про «Вольдемара» — коли Леонід Данилович, як тепер, імовірно, і Віктор Федорович, не на всі сто був ним задоволений.
Далеко не всі «регіонали» впевнені в тому, що «країні потрібен Литвин». Механізм із застосуванням плівок Мельниченка (та ще й опосередковано через Кучму) заскладний. Чи не простіше було б змінити спікера парламенту і поставити на місце Литвина того-таки Олександра Єфремова? Чим не кандидатура для узаконення «реформаторських ініціатив» влади.
До канви цієї ж версії вписується і нинішня поведінка майора Мельниченка. Крім його безрезультатних намірів домогтися очної ставки з Леонідом Кучмою, він запам'ятався відвертим зізнанням: «Підбурювачем у справі Гонгадзе виступав саме Володимир Литвин». Не дає колишній охоронець спокою чинному спікерові!
Знову «донецькі» проти «дніпропетровських»?
Третя гіпотеза нинішніх «наїздів» на Леоніда Кучму — у площині бізнесу Віктора Пінчука, чоловіка доньки екс-президента. По-перше, Пінчук володіє перспективними трубними підприємствами, котрі, мовляв, не дають спокою деяким людям із найближчого президентського оточення.
По-друге, телевізійні канали, підконтрольні Пінчуку, усе ще дозволяють собі чимало «вольностей» стосовно діяльності нинішньої «команди професіоналів». І от через Леоніда Кучму є намір змінити ці два статус-кво.
Певною мірою ця версія найближча до розгадки нинішніх «таємниць слідства». Однак і вона має свої слабкі сторони. Навіть попри те, що влада упродовж року свого правління переважно діє «бульдозерними» методами, найповерховіший аналіз мусить замислитися: чи варто аж так розпалювати неприязнь між двома найпотужнішими регіонами — Донецьким і Дніпропетровським, що його представляє Віктор Пінчук.
Тут знову доречно згадати часи розквіту Павла Лазаренка. Так, як він «щемив» донецьких, до нього мало хто міг навіть уявити. І де, зрештою, опинився Павло Іванович? Отже, бодай найхиткіший баланс тут представники Партії регіонів усе-таки мають витримувати. Навіть коли цього дуже не хочеться, а «під рукою» опиняється кримінальна справа проти екс-президента і водночас колишнього вихідця з дніпропетровського промислового лобі.
Захід допоможе. Якщо повірить
Українські розробники гіпотез «кучмагейту» не могли не зазирнути польотом своєї фантазії за межі нашої держави. Тож одна з ключових версій — українська влада намагається продемонструвати Заходу, що вона у пошуках справедливого покарання не діє вибірково. І Леонід Кучма, мовляв, нічим не кращий за Юлію Тимошенко — так само з кримінальною справою, так само невиїзний.
Узагалі цю версію підкріплено шлейфом подій. По-перше, дозволом Юлії Тимошенко відвідати брюссельський саміт Європейської народної партії. Причому вона відлетіла до центру Євросоюзу того дня, коли Леонід Кучма вперше відвідав Генеральну прокуратуру.
За таких обставин, хоч як би скептично дотошні європейці дивилися на «діяння» української влади, палкі промови Тимошенко про утиски і винятково політичні переслідування звучатимуть не так переконливо.
Разом із порушенням кримінальної справи проти Кучми було поновлено розслідування і стосовно загибелі В'ячеслава Чорновола. Навряд чи виною такої уваги є 12-та річниця тих сумних подій, яку відзначають нині. Чорновіл загинув незадовго до президентських виборів-99? і тодішні опозиціонери, нехай і непрямо, але теж підозрювали представників влади. Можливо, навіть найвищої. Чим не аналогія?
Дрейф нашої держави у протилежний бік від цивілізованих європейських країн настільки потужний, що можуть виникнути певні сумніви: навіщо задля думки Заходу так напружуватися? Та ще й найпочеснішого з українських пенсіонерів допитами турбувати? До речі, Кучма свій другий термін при владі спокійно обходився без гучних діалогів із державами Євросоюзу та США. І нічого, добув до кінця терміну. Щоправда, відносна «євроізоляція» для Леоніда Даниловича якраз настала в результаті... справи Георгія Гонгадзе.
Чого не змогли «помаранчеві»...
Нарешті остання з найвірогідніших варіацій на тему екс-президента Кучми — це намір влади і тут «утерти носа» колишнім «помаранчевим» конкурентам. Вимальовується промовиста картина: Віктор Ющенко заявляв, що розкриття справи Гонгадзе для нього — справа честі. Віктор Янукович нічого подібного не говорив, однак не побоявся дійти аж до самих верхів.
Цю гіпотезу, до речі, сповідує «батько» касетного скандалу Олександр Мороз. Колишній затятий опонент Кучми заявив, що після порушення кримінальної справи проти екс-президента з'явилася надія на завершення справи про вбивство Георгія Гонгадзе. Сан Санич і сам очікує запрошення до Генпрокуратури і готовий будь-якої миті дати свої свідчення. Хоч і пригадує: коли його запрошували до ГПУ десять років тому, то запитували лише про те, як міг майор держохорони вести записи у президентському кабінеті. Тут справа цілком поправна. Якщо Мороза викличуть знову, питання будуть інші.
Сильною стороною цієї версії «кучмагейту» є ще одне спостереження Олександра Мороза. Він небезпідставно вказує на те, що за президентства Віктора Ющенка справа Гонгадзе майже не просувалася, бо у двох екс-президентів, «імовірно, були якісь домовленості».
За цю «ниточку», що називається, тільки потягни. По ідеї, Янукович мав бути ще менш зацікавлений у «здачі» Кучми, ніж Ющенко. Хто, як не Леонід Данилович фактично обрав своїм наступником Віктора Януковича? Однак лояльна до Помаранчевої революції поведінка з боку Кучми загальмувала прихід до влади Януковича на п'ять років. Навряд чи чинний Президент про це забув.
Ще одне. Приклад нинішнього ставлення до Леоніда Кучми мусить дати привід замислитися ще одному екс-президентові. Те, як чинна влада атакує Юлію Тимошенко, Юрія Луценка, Анатолія Макаренка, Ігоря Діденка й багатьох інших, навіть не згадуючи про Віктора Ющенка, дає підстави замислитися, чи не було якихось домовленостей між двома Вікторами?
Проте ми практично довели: реальні фінали найграндіозніших задумів чинної влади можуть діаметрально відрізнятися від початкових прожектів. Те саме з домовленостями. Злочинці можуть бути позбавлені не тільки волі, а й пожиттєвого президентського статусу. А поведінка Віктора Януковича нерідко змушує замислитися, чи не волів би він бути не лише чинним Президентом, а й єдиним? Тут наразі у Віктора Федоровича поки що троє конкурентів.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»