АНДРІЙ НЕЛІПА: «В УКРАЇНІ РІЧКИ НАДТО РОЗБАВЛЕНІ ВОДОЮ»
Наш гість — президент Всеукраїнського риболовного громадського об'єднання «Громада рибалок України» Андрій Неліпа (за «сумісництвом» — засновник і генеральний директор ТОВ «Неотех»). У недавньому минулому — виконавчий директор Федерації тайквондо (ITF) м. Києва, інструктор (чорний пояс, третій дан).
В Україні кожен третій житель є рибалкою, тож можна уявити кількість охочих поспілкуватися з паном Андрієм. Тим паче, що очолювана ним організація діє на всій території країни, її діяльність спрямована на популяризацію і розвиток аматорського і спортивного рибальства, рибальського туризму, підтримки розвитку охорони довкілля, наукових закладів у галузі рибництва.
«Громада рибалок України» разом з іншими громадськими організаціями веде активну боротьбу з усіма проявами екологічного тероризму: браконьєрством, незаконним продажем браконьєрських знарядь, замиванням нерестовищ, забудовою берегів, ненормованими скиданнями води гідроелектростанціями в нерестовий період тощо. Також ГРУ проводить зариблення й іхтіологічні нерестові заходи.
Одним із завдань, спрямованих на подолання зазначених екологічних проблем, Андрій Неліпа вважає розробку й лобіювання законопроектів, які дозволяють знизити рівень браконьєрства, яке останнім часом досягло катастрофічних розмірів. Щорічно природоохоронні служби фіксують близько 150000 випадків браконьєрства на українських водоймах, на ринках продають мільйони заборонених знарядь лову тварин і водної живності. Слабкі, корумповані й технічно погано оснащені державні природоохоронні інспекції не здатні протистояти браконьєрському натиску. Тому громадськість допомагає владі боротися з цим ганебним явищем.
«Громада рибалок України» закликає всіх любителів риболовлі допомогти віднереститися аборигенній дніпровській рибі в акваторії Києва й у низов'ї Київського водосховища. Пропозиція проста — самотужки організувати установку штучних нерестовищ. Загалом треба зібрати до 30 тис. грн, щоб дати рибі віднереститися вище й нижче Вишгородської ГЕС навіть без природних нерестовищ! Також необхідна допомога добровольців із виготовлення, доставлення на місце й виставлення гнізд. Спостереженням та переставлянням гнізд займуться фахівці.
— Пане Андрію, що треба мати за душею, щоб стати президентом такої неспокійної організації, як «Громада рибалок України»?
— Передусім необхідно бути затятим рибалкою. Я ловлю рибу з п'яти років, до цього захоплення мене долучив батько. Наша дача розташована під Києвом на березі річки Козинка (притока Дніпра). Красиве цікаве місце, поруч лагуна, її прокопали років сорок тому. З дитинства я їжджу туди щоліта, маю тридцятирічний рибальський стаж, знаюся на рибальських тонкощах, розумію філософію риболовлі, її позитивні реабілітаційні моменти, в тому числі психологічні, фізіологічні, соціальні. Тому як керівник громадської організації намагаюся пропагувати риболовлю не тільки як захоплення і чудовий спосіб активного відпочинку, а і як оздоровлення.
Звісно, багато мені дало навчання в Національному університеті імені Тараса Шевченка, я закінчив історичний факультет. Запас знань і культури дозволяє на глибшому рівні спілкуватися з природою. Історія риболовлі дуже давня — налічує мільйони років. Це важливий зріз життя людини.
Власне, будь-яка професія легко може поєднуватися з риболовлею. У вихідні можна провалятися на дивані, а краще відпочити різноманітно і з користю для здоров'я на природі. Риболовля — це не тільки вправи з вудкою, треба ще вивчити річку чи ставок, знайти рибку, знати про насадку, приваду і снасті. Це захоплення немислиме без підвищення майстерності, рівня знань.
— Чи велика армія рибалок в Україні?
— За нашими підрахунками риболовлею захоплюються 12 мільйонів людей, майже третина населення. У нашій організації — 21 регіональне відділення. Ми контактуємо з міжнародними організаціями рибалок Росії, Білорусі, Молдови, Прибалтики, далекого зарубіжжя. Є аматори, котрі кілька разів на рік рибалять, коли є можливість, є серйозні професіонали, які змагаються на різних чемпіонатах, мало не щотижня на воді (до речі, за правилами рибу відпускають).
Риболовлею захоплюються діти і молодь. Так компенсується відсутність гуртків, спортивних секцій, слабкий розвиток клубного руху в Україні.
Велику роль зіграло те, що ми у 2008 році розробили і затвердили в Міністерстві спорту програму «Школа рибальської майстерності», що тепер, власне кажучи, є офіційною підставою для відкриття факультативних занять, створення навчальних планів, виділення аудиторій.
Ідея зрозуміла: відвернути молодь від пляшки, наркотиків, пустощів, криміналу. Заняття ведуть досвідчені рибалки, вивозять дітей на водойми, поєднують теорію і практику.
Отже, риболовля — дуже позитивне, заспокійливе, корисне захоплення.
— У кожної доброї справи є другий бік медалі. Поговорімо про браконьєрство.
— Лов риби — це мінімум чотири види діяльності: аматорська риболовля, спортивна, промислова і... браконьєрство. Перші два види, по суті, хобі, для душі. А от промисел і браконьєрство — способи заробляння грошей. Якщо промислова риболовля відносно чесний (офіційний) вид господарювання, то браконьєрство — кримінальна діяльність.
Причому кримінальний статус браконьєрство отримало зовсім недавно — завдяки нашим ініціативам. Ми провели в Києві безліч виставок браконьєрських снастей: у Міністерстві екології, Будинку природи, Орхуському центрі, на виставках «Мисливство і риболовля» і навіть у Верховній Раді. У деяких регіонах спеціально проводили такі виставки для рибалок і представників ЗМІ.
Усім учасникам рибальського світу потрібно усвідомити очевидну важливу річ: природа не безмежна, рибні ресурси не встигають відтворюватися через постійний інтенсивний пресинг. Не можна брати нескінченно, треба повертати борги!
— А вигрібають часто по-варварськи.
— Насамперед сітями. Нові технології (машинне в'язання) і матеріали (нейлон, капрон) дозволяють виготовляти сіті з маленьким вічком. Їх роблять у Росії та Китаї, вагонами везуть на ринки країн СНД. Рік тому сорокаметрова сітка з вічком 30–40 міліметрів коштувала 30–50 гривень, нею практично вигрібали все живе.
Безвідповідальні люди, яким наплювати на майбутнє, розставляють ці тенета на кілометри. Якщо якісь не знаходять — з легким серцем залишають у воді. Риба в них масово заплутується, гине, розкладається, отруює водойму.
В Україні 63 тисячі великих і малих річок, озер, ставків перебувають під страшним браконьєрським тиском (це лихо національного масштабу).
А ще лускатих глушать вибухівкою, убивають електрострумом високої напруги і так званими імпульсними вудками, які впливають на бічну лінію риби високочастотним випромінюванням, викликаючи параліч.
Торік ми домоглися внесення змін у закон, прийнятий Верховною Радою, що набрав сили: запроваджено кримінальну відповідальність за застосування знарядь лову з використанням електроструму і вибухових речовин. Цей злочин карається за статтею 249 штрафом до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян, або трьох років позбавлення волі.
За роки незалежності України через безкарність величезна кількість водойм перетворилася на мертві ванни, бо електровудки знищують не тільки рибу, а й усю фауну і флору, зокрема молюсків, ракоподібних, водорості. Такі водойми роками залишаються мертвими.
Це найжорстокіший і найбездумніший вид знищення всього живого. Ми проводили різні конференції, «круглі столи», і депутати нарешті усвідомили небезпеку цього варварства, проголосували за закон.
— Як Ви ставитеся до того, що центральний профільний орган влади — Держкомітет рибного господарства домігся торік своїми рекомендаціями заборони інституту громадських рибальських інспекторів?
— Це — національний злочин. Громадськість завжди виступала потужним рушієм у природоохоронній роботі. Громадські інспектори складали приблизно 30% протоколів, проводили колосальну охоронну роботу, бо один державний рибінспектор на двісті кілометрів акваторії — це, м'яко кажучи, не ефективно. Тепер рибінспекція перебуває в складі Держрибогосподарського комітету. Він себе контролює і по голівці гладить.
Не є таємницею, що існує чітка такса: тисяча гривень із човна, дві тисячі — з рибальського судна — і, будь ласка, ловіть, нікого не хвилюють якісь квоти, ліміти. Побори, які збирають рибінспектори з видобутку риби, по суті, зворотний бік організованого легалізованого браконьєрства в національному масштабі. Цю інформацію на семи сторінках щільного тексту у вигляді звернення ми направили в усі органи влади: до Верховної Ради, Кабміну, надіслали Президентові.
Найстрашніше, чого ми боїмося, що нерест 2011 року буде під загрозою по всій Україні. Якщо з цього питання не досягнемо кардинальних змін, складно буде спрогнозувати наслідки. Торік чиновники допустили катастрофу на Київському морі, інтереси двадцяти відомств були підпорядковані одному — не затопити котеджі товстосумів. Внаслідок чого загинуло п'ятдесят відсотків живності Київського моря! Досі нікого не притягнуто до відповідальності. Нічого не зроблено з компенсаційного відтворення, хоч держава виділила чотири з половиною мільйони гривень. Але куди вони пішли — ми з вами ніколи не довідаємося. Може, довідаються правоохоронні органи?
Риболовля як хобі під серйозною загрозою. Нам дуже хочеться її зберегти, передати дітям, онукам, власне, у цьому наш інтерес. Річки в Україні надто розведені водою, треба, щоб риби було побільше. Колись можна було легко наловити «кілька хвостів» на юшку, на сковорідку. Нині таке враження, що полощеш принаду у ванній.
Необхідно добитися розробки і ухвалення ефективного закону про рибальство, якого немає в країні майже двадцять років. Відсутність нормативної бази — це мутна водичка, в якій благоденствують зацікавлені чиновники, котрі з цього годуються.
Існує програма компенсаційного зариблення. Держкомітет рибного господарства зобов'язаний, здійснюючи промисел, частково зариблювати водойми. Та чи не ідіотизм: виловлюється вся риба, зокрема аборигенні види, а зариблюють тільки товстолобиком і амуром, які, зрозуміло, судаком чи сомом не стануть. Тож я не впевнений, чи до наступного нового року у водоймах взагалі буде риба.
Відсутність національного комплексного підходу, державних програм відновлення аборигенних видів риб — це кричуща проблема.
У «Громади рибалок України» така програма є, ми її навіть реалізовували в регіонах. Неодноразово зверталися до влади, в тому числі до Держкомрибгоспу, з пропозицією цю програму втілювати в життя на загальнонаціональному рівні, у всіх регіонах як обов'язкову, проводити не тільки компенсаційне зариблення промисловими видами, а й уживати нерестові заходи щодо аборигенних видів. Це мінімум витрат і максимум результату. Йдеться про штучні нерестові гнізда, які дуже підвищують ефективність нересту, допомагаючи рибі метати ікру за відсутності нерестовищ, а ікрі — нормально розвиватися в потомство.
— Що таке штучні нерестові гнізда?
— Це кола з металевого дроту, на які начеплено клоччя, а самі вони гірляндою прив'язані до загального шнура. Десятки тисяч гнізд виставляють на місцях передбачуваного нересту. Риба, як на рослинність, відкладає ікру. Іхтіологи відслідковують її стан, переміщують із холодних місць на тепліші, охороняють, доки з ікринок вилупляться мальки. Це давно відомий і найефективніший спосіб відновлення рибних запасів. І нами випробуваний на практиці: силами Дніпропетровського відділення ГРУ 15-16 квітня 2009 року було виставлено 5000 нерестових гнізд у районі Дніпропетровська. Результати перевершили всі сподівання: завдяки таким діям за приблизними підрахунками іхтіологів реальний приріст становив 248 тисяч екземплярів, через два роки — це 49 тонн риби! Цього року ми хочемо реалізувати установку таких нерестовищ на Київській акваторії, яка дуже постраждала торік.
— Розкажіть про конкретні зіткнення з браконьєрами.
— Для мене браконьєрами є не тільки ті, хто виловлює рибу забороненими способами, а й ті, хто наживається на продажу незаконно виловленої риби.
Наведу два випадки: один — на воді, другий — у торгівлі.
Я з другом ловив на спінінг хижаків (до них належать сом, щука, судак, жерех, окунь...). Зачепилися за сіть. Підняли. Ніяких пізнавальних бирок, що свідчать про промисловий статус і належність до рибальського господарства. Виходить, браконьєрська. Але вилучити її може тільки рибінспектор. Ми, звичайні рибалки, мали уточнити, чия це сіть. Якщо хазяїн не виявиться, тоді її можна кваліфікувати як екологічне сміття, його знищення є конституційним обов'язком громадян. До нас не буде ніяких претензій. Ми опитали людей на березі. Хазяїн не знайшовся. Сіть знищили.
Пропливши далі метрів сто, виявили ще одну сіть. Цього разу знайшли власника на березі. Викликали по телефону рибінспекторів. Дочекалися їхнього приїзду, простежили за тим, щоб вони склали протокол, звільнили водойму від браконьєрського знаряддя лову.
Свідомий рибалка має розуміти, що краще втратити час, ніж позбавити річку великої кількості риби. Згодом ми піймали чотирьох гарних щук і двох судаків, хоч до того не фортунило. Товариш сказав: «Тільки-но було знищено дві сіті, на душі стало світліше, і риба почала клювати». Є приказка: «Роби добро і кидай його у воду. Воно не пропаде — добром до тебе повернеться».
Хто з нас не стикався на ринках з типовою ситуацією: стихійний продаж свіжої риби «з рук»? От і ми з товаришем побачили, як на чотирьох точках продавали з пластикових шухляд великих лящів та ікряних сомів (діло було в травні). Ми запитали: звідкіля риба? «Та в такому-то місці сітями ловлять...» Торгаші мимоволі зізналися, що це браконьєрська риба. Ми відреагували просто: викликали міліцію і рибінспекцію, природно, повідомивши про те, що вже запросили стражів порядку. Міліція допомогла нам затримати торговців, рибінспектори змушені були скласти протоколи, але по обличчях ми бачили, що вони цього не хочуть робити, бо ні для кого не секрет, що це теж предмет їхнього «дахування».
Ми витратили дві години часу, зате зробили добру справу — міліція затримала двох власників торгових точок, чотирьох продавців, зробила зауваження керівництву ринку. На той момент уже діяла нерестова заборона. У риботорговців не було жодних документів. Дирекція ринку після такої протидії навряд чи захоче мати неприємності — сама контролюватиме ситуацію.
Висновок один. Не залишаймося байдужими. Не шкодуймо часу і сил на добру справу. Діймо! У Конфуція є чудова сентенція: «Краще запалити одну маленьку свічку, ніж клясти темряву».
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»