БОРОТЬБА З ТОРГІВЛЕЮ ЛЮДЬМИ ВТРАТИЛА АКТУАЛЬНІСТЬ?
В Україні на державному рівні нікому боротися з торгівлею людьми, стверджують правозахисники. Адже жодний центральний орган влади не координує цю діяльність, а термін дії відповідної державної програми закінчився торік.
Зона небезпеки — трудова діяльність
Однак саме явище не зникло, хоч дещо трансформувалося (поширення набула внутрішня торгівля в межах країни), набрало інших обрисів. Зокрема, зросла частка такої форми, як трудове рабство. Процес міграції дедалі криміналізується, адже дешева робоча сила — джерело надприбутків посередників. Як зазначає спеціаліст проектів Міжнародної організації з міграції Світлана Арданьян, найбільш розповсюджене трудове рабство у великих містах, а жертвами стають вихідці з містечок і сіл. Вони виїжджають також до курортних зон на сезонні заробітки.
Змінилася й оцінка причин, що становлять підґрунтя для торгівлі людьми. На переконання фахівців, проблемою в нашій країні є не стільки високий рівень безробіття, як низька заробітна плата.
Трудове рабство існує не в останню чергу завдяки корумпованості державних органів, які мають стежити за правопорядком. Свідченням тому є діяльність підпільного цеху, розташованого в столиці у підвалі мережевого супермаркету. Цех «працював» майже чотири роки. Вхід до нього був заварений, а їжу працівникам (це був корм для тварин) спускали через люк. Через цей же отвір забирали готову продукцію. Тамтешні раби фасували борошно, виготовляли санчата, візочки, розливали клей. Надходження товару невідомого походження (без маркування) вивело працівників ветеринарної міліції, яка опікується продовольчою безпекою, на підпільне виробництво. Прикметно, що за оренду підвалу ніхто не платив. Така оборудка неможлива без кришування з боку ЖЕКу та дільничного, зауважують правозахисники.
Цей випадок дехто схильний вважати підтвердженням думки, що до трудового рабства потрапляють маргінали, асоціальні особи. Однак це не відповідає дійсності. Необізнаність, помножена на довірливість, підсилена безробіттям, призводить до того, що спритним ділкам удається впіймати на гачок жителів депресивних регіонів.
Не всі, хто потрапив до трудового рабства, адекватно оцінюють те, що сталося. Переважна більшість жертв вважає, що їм не пощастило, але поталанить наступного разу. Крім того, вони не хочуть розголосу і не знають, куди скаржитися, до кого звертатися по допомогу.
Міліція не приділяє достатньо уваги діяльності модельних і шлюбних агентств, туристичних фірм, масажних кабінетів, саун. Не секрет, що торговцям живим товаром не так складно сховатися за їхньою вивіскою.
Працівникам органів внутрішніх справ слід було б пильніше придивлятися до фірм-посередників, які займаються працевлаштуванням за кордоном і подекуди не гребують шахрайською діяльністю, наголошує керівник Міжнародного правозахисного центру «Ла Страда-Україна» Катерина Левченко. Не секрет, що деякі з них не виконують своїх зобов'язань, відмовляють у підписанні контракту з роботодавцем, беруть передоплату за свої послуги. Однак якщо посольство відмовляє у відкритті робочої візи, то кошти не повертають, а на тих, хто цього домагається, чинять грубий тиск.
Непріоритетна сфера
Характерно, що більшість фактів торгівлі людьми виявляють не працівники міліції — навпаки, інформація до них надходить від потерпілих чи їхньої рідні. Оцінюючи масштаби протидії цьому явищу з боку представників органів внутрішніх справ, неминуче доходиш невтішного висновку: об'єктом їхнього викриття стають дрібні випадки злочинної діяльності. Міжнародні організовані угруповання, які тривалий час збирають «врожай» на цій ниві, увагу чомусь не привертають. Тому варто у законі про протидію торгівлі людьми детально виписати повноваження та обов'язки правоохоронців.
Як оцінюють здобутки нашої країни в цій сфері міжнародні організації? Комітет ООН з питань ліквідації дискримінації щодо жінок у рекомендаціях, адресованих нашій державі, зазначив: першопричини торгівлі людьми не усунуто, фінансування притулків для потерпілих недостатнє, коштів, виділених для боротьби з цим явищем, бракує. Особливо гостра проблема — притягнення винних до відповідальності, а також співпраця в цьому напрямі з міжнародними структурами.
По суті, це збігається з позицією Держдепартаменту США, який щороку, починаючи з 2001-го, оприлюднює звіт про протидію торгівлі людьми у світі. Протягом цього часу Україна потрапляла до так званої другої групи держав (це означає, що країна робить кроки в цій сфері, але недостатні). Винятком були 2005, 2007 і 2009-й роки, коли нашу державу включили до «листа спостереження».
Як оцінюватимуть наші зусилля в цьому напрямі надалі, здогадатися неважко. Торік закінчився термін дії Державної програми протидії торгівлі людьми, затвердженої 2007 року (до її реалізації були причетні дев'ять міністерств і багато відомств). Для підготовки нової програми, розрахованої до 2015-го, Міністерство сім'ї, молоді та спорту навесні 2010 р. створило робочу групу. Однак тривалий час вона не діяла через зміни в керівництві міністерства. Згодом її фахівці все ж розпочали роботу, але знехтували напрацюваннями попередників, розпочавши все наново. Хай там як, а координатор проектів ОБСЄ в Україні надав їй підтримку. Правозахисники висловлюють надію, що в новій програмі, на відміну від попередньої, не буде такого недоліку, котрий викликав справедливу критику, як брак положень про необхідність надання допомоги потерпілим.
Загальмувала прогрес у згаданому напрямі й адміністративна реформа від 10 грудня 2010 року. Тоді було ліквідовано Мінсім'ї, а його функції в частині політики протидії торгівлі людьми не передали жодному органові центральної влади. Лише через кілька тижнів таке навантаження отримало Міністерство освіти, науки, молоді та спорту, однак йому потрібен час, аби освоїтися з новими обов'язками.
Тим часом Верховна Рада протягом трьох років не може ухвалити закон про протидію торгівлі людьми. Цей документ спіткала та сама доля, що і його попередника. Вперше законопроект із такою назвою почали розробляти у 2002–2003 роках, однак нова влада проігнорувала цей документ і взялася створювати свій. Тепер так вчинила нова урядова команда.
Тож не дивно, що більшість проектів, просвітницькі заходи, інформаційні кампанії, навчання спеціалістів тримається на ініціативі, ентузіазмі громадських правозахисних організацій та за рахунок коштів донорів (переважно закордонних).
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- У СКАДОВСЬКА Є СВІЙ ОМБУДСМАН
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
- 90% МАЙНА — «НЕДОВЛАСНІСТЬ»
назад »»»