ПРИхВАТИЗУВАТИ ЩЕ Є ЩО
Приватизація в Україні виконувала кілька функцій, зазначають експерти. Перша була ідеологічна — на початку процесу йшлося не стільки про приватизацію, як про роздержавлення, а створення економічного підґрунтя капіталізму, приватної власності. Це завдання виконали до кінця 1990-х. Тож ця функція приватизації вже не діє.
Наступна функція — намагання наповнити держбюджет в умовах, коли надходження до нього різко скоротилися. У другій половині 1990-х і майже впродовж 2005-2006 рр. приватизацію розглядали як один із чинників наповнення державної скарбниці. Проте ця функція (з різних причин) не виконувалась. І в першу чергу тому, що більшість цікавих для інвесторів підприємств приватизовували за смішні гроші. Було створено такі умови конкурсів, у результаті яких вигравала заздалегідь відома компанія.
Зараз держава розпродає залишки свого майна. І, на жаль, невдало. Тому маємо те, що маємо. Досить згадати долю недавнього приватизаційного флагмана — «Укртелекому». Був лише один охочий його купити, хоч і закордонний. Він запропонував на 10 грн більше від заявленої ціни Фондом держмайна — 10,5 млрд грн. Після незалежної приватизаційної оцінки ціна зросла на 75 млн.
Перші спроби приватизувати «Укртелеком» розпочалися десять років тому. Підприємство-монополіст із надання послуг стаціонарного телефонного зв'язку вважалося чи не найблакитнішою фішкою вітчизняної приватизації. На неї розраховував кожен український уряд, бо продаж цього держпідприємства мав принести до держбюджету мільярди навіть не гривень, а доларів.
Приватизація «Укртелекому» цікавою була у другій половині 1990-х. Тоді позмагатися за контроль над монополістом хотіли компанії зі світовим ім'ям. Кілька великих міжнародних гравців цікавилися придбанням не тільки «Укртелекому», а й телекомунікаційних мереж і компаній в Центральній та Східній Європі. Тоді при намаганні продати «Укртелеком» ішлось про мільярди доларів, які держава могла отримати за цю компанію. Проте розвиток мобільної телефонії та Інтернету, хронічна невизначеність української влади щодо термінів і розміру пакета акцій, який хотіла продати держава, зменшили кількість охочих купити «Укртелеком».
І один у полі воїн
Утім, коли торік ФДМ оголосив про початок чергового конкурсу, його керівники говорили принаймні про сім компаній, які виявили інтерес до «Укртелекому» (серед них — західні, російські та українські). Одначе наприкінці 2010-го з'ясувалося, що єдиним претендентом на придбання «Укртелекому» є дочірня компанія Австрійського інвестиційного фонду. Оглядачі відразу припустили, що вона діє в інтересах третьої сторони, яка згодом стане кінцевим власником «Укртелекому».
Експерти зазначають, що в практиці купівлі для продажу немає нічого поганого. Якби не припущення, що в цьому разі сама схема покликана зменшити вартість компанії, яка могла бути вища за проведення відкритого конкурсу з багатьма учасниками. Єдиний учасник приватизації не приховував бажання продати «Укртелеком» після того, як проведе його реструктуризацію, поліпшить фінансові показники. Нічого поганого немає, коли є компанія-посередник. Але особливості продажу «Укртелекому» були такими, що потенційні стратегічні інвестори, тобто телекомунікаційні, були відсунуті від конкурсу. Від самого початку у держави не було можливості отримати максимальну ціну.
Водночас експерти нагадують, що за роки невдалої приватизації привабливість «Укртелекому» потьмяніла. Ринок зв'язку в Україні ризикований. Наявність лише одного претендента на одне з останніх стратегічних підприємств, яке належало державі, не можна пояснити змовою. Малоймовірний сценарій, коли б єдиний покупець відмовився від покупки, дізнавшись про незалежну оцінку вартості «Укртелекому», не справдився. Адже та оцінка не набагато відрізнялася від зробленої ФДМ та інвестором.
«Укртелеком» міг бути у держвласності, у власності українського чи іноземного інвестора. У будь-якому з цих варіантів його ефективність залежала б від керівництва компанією, інвестицій у неї. Аналітики нагадують, що великі держпідприємства, які залишаються у державній власності, нерентабельні чи збиткові. Відома компанія «Нафтогаз» нині є банкрутом, її борги сягають майже чотири мільярди доларів. При приватизації «Нафтогазу» йтиметься не стільки про отримання грошей до держбюджету, а про те, щоб знайшовся інвестор, який захоче придбати цю компанію і врятувати.
До речі, «Нафтогаз» у 2012—2013 рр. хоче вийти на ІРО, тобто первинно розмістити акції, аби їх можна було вільно купувати і продавати на біржі. Ця процедура цілком природна для багатьох комерційних компаній. Та у випадку з «Нафтогазом» викликає чимало запитань. Аналітики називають прагнення на ІРО позитивом, але не певні, що менеджменту компанії вдасться успішно впоратися з цим процесом через суб'єктивні та об'єктивні причини. Щоправда, «Нафтогаз» може залучити добрих консультантів і виконавців цього проекту.
ІРО — важливе й корисне завдання для галузі та країни. Проте це означає, що держава відмовляється від певної частки у стратегічній компанії. До того ж діє законодавча заборона щодо приватизації газотранспортної системи, яка входить до складу «Нафтогазу». Ситуація неоднозначна, але експерти допускають варіанти приватизації «Нафтогазу». Можливі сценарії його поділу на невеликі частини, аби швидше продати, чи злиття з великою компанією.
Аналітики нагадують, що ІРО — це прозорість, більше інформації про компанію, певні зобов'язання щодо руху коштів, реальна вартість активів. Але для виходу на ІРО «Нафтогазу» не вистачає законодавчої бази, при бажанні її можна ухвалити у парламенті.
«Укртелеком» перебуває у кращому становищі. Хоч нещодавно два закордонні банки вимагали від нього дострокового повернення 222 млн дол. (залишку позичених у 2008 році 500 млн). Раніше висували вимогу повернути гроші до середини січня. «Укртелеком» домовився робити виплати траншами і розрахуватися до кінця травня. Кредит був розрахований до кінця 2012-го. «Укртелеком» не є принципово цікавим активом для великих гравців на ринку телекомунікаційних послуг, запевняють експерти. Тому навколо цієї компанії не точилася боротьба.
Знову продешевили?
ФДМ і співзасновники «Міжнародних авіаліній України» (МАУ) підписали договір купівлі-продажу держпакета акцій компанії, що перевищує 62%. За цей пакет нові-старі власники МАУ сплатили трохи більш ніж 287 млн грн. Річний обіг компанії сягає майже 280 млн дол., вона — лідер на вітчизняному ринку авіаперевезень, маючи ексклюзивні права на обслуговування низки європейських маршрутів. Щоправда, минулий рік став першим за десять років, коли компанія отримала збитки.
Свої пакети акцій у МАУ пропорційно збільшили три компанії, які раніше були її акціонерами. Їх пов'язують з одним із колишніх співвласників «Аеросвіту» (другої за розміром української авіакомпанії), який пішов із компанії по тому, коли контроль над нею перебрала група «Приват» на чолі з І. Коломойським. Раніше інші учасники українського ринку — «Дніпроавіа» та «Віндроуз», які ЗМІ пов'язували з фінансово-промисловою групою «Приват», попри те, що Антимонопольний комітет не зміг установити такого зв'язку, висловлювали бажання взяти участь у приватизації МАУ. І називали суми, які згодні заплатити за держпакет акцій. Вони удвічі перевищували нинішню суму продажу.
У ФДМ зауважують, що фонд був обмежений вимогами закону. Адже МАУ — закрите акціонерне товариство, яке за новим законом називається приватним АТ. Згідно із законом, якщо хтось зі співзасновників продає свої акції, він має спочатку запропонувати їх іншим співзасновникам. Коли вони відмовляться від пропозиції, акції виставляють на відкритий конкурс, у якому може взяти участь кожен, хто відповідає його умовам. Тому ФДМ не міг запросити до участі у конкурсі всі компанії, які заявляли про своє бажання позмагатися за МАУ. Адже вони не співзасновники «Міжнародних авіаліній».
У ФДМ сподіваються, що попередні заяви інших претендентів на держпакет акцій МАУ про судове оскарження продажу акцій не реалізуються. І що МАУ, як кілька інших українських підприємств, не зависне у нескінченних судових процесах без надії на розвиток. Власне, інвестиції у розвиток, розширення середньомагістральних маршрутів і оновлення парку літаків нові-старі власники МАУ мають здійснити за умовами приватизації, говорять у ФДМ. При підписанні договору купівлі-продажу проводили тривалі переговори, і ФДМ увів умови щодо фінансування розвитку мереж і маршрутів, а також соціальної сфери, зокрема збереження робочих місць. Виконання цих умов контролюватиме ФДМ.
Експерти погоджуються, що ФДМ не міг продати МАУ на відкритому конкурсі, не дотримавшись процедури першочергового викупу акцій співзасновниками компанії. Якщо компанія у статусі ЗАТ, ігнорування співзасновників, членів ЗАТ було б протизаконним. Інша річ, що свого часу ФДМ як мажоритарний акціонер МАУ міг цьому завадити, але не зробив такого кроку. Водночас, зауважують аналітики, хоч на відкритому конкурсі держава могла отримати більше грошей за акції МАУ від компаній, що входять до групи «Приват», вона компенсує це тим, що українському ринку авіаперевезень вдалось уникнути монополізації. Принаймні на означеному етапі.
У світі є держави, де авіаційна галузь монополізована. В Україні ж безпечніше мати кілька великих гравців. Бо один, надто великий, може під себе виписати законодавство, щоб довго домінувати на ринку. Це не на користь споживачам.
До ідеалу ще далеко
В Україні досі немає законодавчої бази приватизації. ФДМ у своїй роботі спирається на закони, ухвалені ще десять років тому. Вони не відповідають нинішньому етапу розвитку держави й завданням, які стоять перед нею у сфері приватизації. Програма приватизації, зазначають аналітики, повинна бути базою для процесу руху державної власності. На нинішньому етапі приватизація має перетворитися з мети на інструмент. На початку її мета (продати якийсь відсоток держвласності) була нормальною, зараз це абсурдно. Перед приватизацією варто ставити завдання досягти певного результату і лише для цього використовувати продаж підприємства.
Нині власність в Україні недооцінена, насправді вона набагато дорожча. І річ не у формулах, що застосовують для оцінки. Погано, що інвестори вважають нашу власність дешевою. Це відбувається через їхню невпевненість, нашу нестабільність, непрозорість і великі ризики. Держава програє у грошах, кредитних рейтингах. Тому вона має підвищити довіру інвесторів до процесу приватизації та управління державною власністю. Це можна зробити, якщо для всіх встановлено єдині й рівні правила гри. Коли приватизаційні конкурси будуть справедливі, без підігрування комусь одному, проводитимуть на рівних умовах, тоді зростатиме вартість наших підприємств.
В Україні є підприємства, яким не лише потрібний інвестор, вони його вимагають. У ФДМ говорять, що не збираються їх продавати просто для наповнення держбюджету. Є підприємства, які швидко втрачають вартість. Якщо їх не виставити на продаж, згодом у цьому не буде сенсу для держави та інвесторів. Важливо знайти інвестора, здатного вкласти гроші у державну власність і господарювати спільно з державою чи самостійно.
Перехід у приватні руки — не головне завдання. Головне, щоб підприємство працювало, створювало робочі місця, незалежно від форми власності. А далі життя, економіка, ринок розставлять усе на свої місця. Суто державну власність важко розвивати, бо кредити для неї менш доступні. У результаті, як свідчить практика, чимало держпідприємств розграбовано майже повністю.
Гроші від приватизації частково можуть іти на соціальні програми, але в майбутньому — тільки на інвестиційні і вкладати їх у розвиток економіки, щоб вона ефективніше працювала. Якщо якесь підприємство треба проінвестувати, й від цього буде реальний ефект, це слід робити невідкладно. Коли підприємство задихається, треба дати йому обігові кошти, на які воно може спертися. Так ми отримаємо віддачу від приватизаційних надходжень.
Вірогідна підтримка державою приватних підприємств. Але це не мають бути дарунки. Участь держави як інвестора з отриманням контрольного пакета акцій має бути взаємовигідна. Наприклад, підтримуючи системні банки, уряд захищав від краху всю фінансову систему України. Крах призвів би до великих утрат для громадян, які розмістили в банках свої вклади. Проте допомагати треба тільки тим, хто має шанс відродитися. Коли справи почнуть налагоджуватися, держава зможе свою частку продати приватним інвесторам і добре на цьому заробити, повернути гроші до держбюджету.
Протягом двох-трьох років залишки цікавих об'єктів будуть приватизовані, вважають незалежні експерти. На великій приватизації й взагалі на приватизації в Україні можна буде поставити крапку. І констатувати: приватизація виконала одну з багатьох функцій, причому не головну. За рахунок приватизації було створено клас великих власників — клас буржуазії, якого не було в Радянському Союзі. Більше жодних важливих функцій — функції більшої ефективності від приватної сфери, функції наповнення держбюджету приватизація не виконала. І вже ніколи не виконає. Тож нині ця тема перестає бути цікавою для суспільства і залишається цікавою тільки для деяких великих власників, які ще змагаються за окремі підприємства, що перебувають у державній власності.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»