ЧИ НАДІЙНО ЗАХИЩЕНЕ НАШЕ ЖИТТЯ?
Право на життя є фундаментальним, воно забезпечує основні демократичні цінності. У Загальній декларації прав людини (ст. 3) зазначено: «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність». Таке зафіксовано і в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (там, зокрема, вказано, що воно має бути захищене законом).
Смерть в установах МВС
Про право на життя та захист цього права йдеться у ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Боронити його — обов'язок держави. Вона відповідає за дії своїх представників: працівників правоохоронних органів, військовослужбовців, персоналу в'язниць. Звісно, держава не відповідає за дії приватних осіб, однак повинна гарантувати ефективне розслідування випадків позбавлення життя. До слова, в Конституції України право на життя проголошується аж у двох статтях: 3-й і 27-й.
Особливу відповідальність покладено на державу щодо життя осіб, які перебувають під її контролем, у так званому закритому середовищі. Це зазначено у нещодавно оприлюдненій щорічній доповіді про права людини в нашій країні, підготовленій кількома десятками громадських організацій та не меншою кількістю дослідників. Ідеться про місця позбавлення волі, тимчасового тримання, державні лікарні (в першу чергу в місцях примусового лікування). Проте в ізоляторах тимчасового тримання і слідчих ізоляторах, установах виконання покарань фіксують численні порушення права на життя, адже неналежні умови перебування там нерідко призводять до смерті.
Торік почастішали випадки смерті в установах МВС за нез'ясованих обставин. 2009-го їх зафіксовано 21, а на початок жовтня 2010 р. ця цифра подвоїлася. Найрезонансніший випадок стався в Шевченківському райуправлінні внутрішніх справ Києва — смерть 19-річного студента Ігоря Індила. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова назвала це вбивством. Нині ця справа перебуває на розгляді в суді.
Порушенням права на життя є не тільки незаконні дії представників міліції, а й їхня бездіяльність. Наприклад, у Харкові фани місцевого футбольного клубу закидали камінням автобус із гравцями команди-суперника на очах у міліції, однак правоохоронці не намагалися припинити напад, а спостерігали з відстані.
Якщо ж людину було позбавлено життя, держава має гарантувати ефективне розслідування. Воно має бути невідкладним і незалежним, зазначає співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. Проте так буває не завжди. Згідно з «Інформацією про стан законності в державі», яку Генеральна прокуратура подала до Верховної Ради, кількість нерозкритих злочинів за 2009 рік становить 165,6 тис., разом зі скоєними у минулі роки — 2032637 (із них 6913 убивств і замахів).
Поки докази не втрачено безнадійно
Ці статистичні дані не дають повної картини, бо вони стосуються тільки відкритих кримінальних справ. Не секрет, що компетентні органи не завжди порушують карні справи. Небажання правоохоронних органів ініціювати кримінальні справи за фактом убивства — суттєва проблема, зазначає виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Володимир Яворський. Дізнання при цьому часто проводять поверхово, важливі обставини не враховують, не опитують всіх свідків. Це пов'язано частково з небажанням порушувати справи, які буде важко розкрити, адже вони потім псуватимуть показники роботи правоохоронного органу.
За інформацією прокуратури, зросла кількість випадків приховування працівниками міліції злочинів (разом із особливо тяжкими) від обліку та незаконної відмови в порушенні кримінальних справ. За результатами розслідування п'ять тисяч таких справ, виявлених під час перевірок, відправлено до суду, отже, осіб, які їх скоїли, встановлено.
Варто звернути увагу, що без відкриття карної справи неможливо провести повноцінне розслідування, наголошує юрист Харківської правозахисної групи Михайло Тарахкало. Допити, обшуки, виїмки, експертизи — будь-які слідчі та процесуальні дії (за невеликим винятком) згідно з ч. 1 ст. 98 Кримінально-процесуального кодексу мають проводити після того, як відкрито карну справу. Однак зазвичай офіційні повідомлення про тяжкі та особливо тяжкі злочини закінчуються стандартною фразою: «Вивчається питання про порушення кримінальної справи». У деяких випадках згодом карну справу таки ініціюють. Але дорогоцінний для слідства, збирання доказів час за такого підходу втрачається, а дії правоохоронців за цих обставин виглядають незграбними.
Поширена ситуація, за якої у порушенні кримінальної справи відмовляють, аби не завдавати клопоту розслідуванням. Особливо це стосується випадків, коли у скоєнні злочину підозрюють представників державних органів, смертей унаслідок ДТП, у місцях позбавлення волі, в лікарнях. Навіть якщо суд згодом скасує таку відмову, слідство в такому разі не можна назвати невідкладним, ефективним і неупередженим, адже докази, не зібрані на початковому етапі, можна вважати безнадійно втраченими.
Не менш важливим аспектом захисту прав на життя є розслідування зникнення людей. З огляду на це є чимало питань щодо резонансної справи про зникнення головного редактора харківської газети «Новий стиль» Василя Климентьєва.
Безперечно, наявність ефективної системи охорони здоров'я — важливий елемент гарантування права на життя. У світовій практиці є різні форми контролю за діяльністю згаданої системи. У Великій Британії діє омбудсман з прав людини та охорони здоров'я, в Італії — трибунал із захисту прав пацієнтів. В Україні навіть немає закону про захист їхніх прав, хоч відповідний проект було подано до Верховної Ради ще на початку 2003 року.
Як поліпшити ситуацію у сфері захисту права на життя? Правозахисники представили низку пропозицій. Серед них радикальна — повна відмова від такої стадії кримінального розслідування, як порушення карної справи. Суттєво посприяла б гарантуванню права на життя регулярна перепідготовка працівників органів розслідування. Запропоновано щороку оприлюднювати звіт щодо розслідування злочинів проти життя. На часі — підписання і ратифікація Міжнародної конвенції щодо захисту всіх осіб від насильницького зникнення. Має бути законодавчо закріплена можливість проведення незалежної судово-медичної експертизи для оцінки причин смерті особи, вважають правозахисники.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- НОВЕ У ВИКОНАННІ РІШЕНЬ СУДУ
- ТИСЯЧА УВ'ЯЗНЕНИХ СПИТЬ ПО ЧЕРЗІ
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»