ЗАВЕРШЕННЯ ЧИ ПОЧАТОК?
Після того як восени 2008-го несподівано не тільки для більшості громадян, а й для експертів і урядовців Україна провалилася в прірву фінансово-економічної кризи, впевненість у стабільності, котра запанувала після восьми років економічного зростання, змінилася тривожними очікуваннями нових кризових явищ. За відсутності у суспільстві чіткого розуміння рушійних сил кризи очікування від розбалансованої української економіки нових несподіванок є природними. Теза про неминучість «другої хвилі» кризи популярна з-поміж багатьох експертів.
Загальна невизначеність формує негативні очікування, які погіршують інвестиційну привабливість України, небажання вітчизняного бізнесу інвестувати в економіку, підвищує нервозність ринків, які схильні до ажіотажних і панічних реакцій. Аби з'ясувати, чи реальна загроза «другої хвилі» кризи, заслужений економіст України, керівник Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло радить проаналізувати поточний стан справ у секторах, які були основними каталізаторами кризи.
На його думку, становище в них суттєво відрізняється від ситуації трирічної давності. Немає ажіотажної хвилі зростання експортних виробництв на основі цінового чинника. Нині Україна відновлює зростання через поліпшення ситуації на зовнішніх ринках. Проте позиції виробників значно стабільніші через девальвацію гривні, й зростання вже не так залежить від роздування «мильної бульбашки» світових цін. Тому ефект зростання експортерів для національної економіки помітніший. Навіть можливе поліпшення кон'юнктури не матиме для неї катастрофічного впливу.
У період кризи припинилося невпинне нарощування обсягів кредитування населення, у тому числі в іноземній валюті, що заклало підвалини нестабільності банківської системи, котра змушена була «сісти на голку» зовнішніх запозичень. Значний обсяг явних і потенційних «поганих» боргів, який різко зріс через втрату багатьма позичальниками платоспроможності, для більшості банків вийшов з числа активних ризиків. Спостерігається поступове відновлення довіри до банківської системи, котра спроможна зберігати стабільність і перейти від стихійних санацій до цілеспрямованого укрупнення. Це сприятиме очікуваному пожвавленню зацікавленості в освоєнні цього сектора іноземними інвесторами.
Відійшов у минуле період неприродного завищення курсу гривні, пов'язаний з активним припливом на ринок короткострокових валютних ресурсів. Девальвація підвищила цінову конкурентоспроможність експортерів і обмежила імпорт, суттєво поліпшила торговельний та платіжний баланс. Стабільність курсу гривні викликає значно більшу довіру, ніж докризового літа 2008 року.
Невикористані резерви
Основні чинники кризи, на думку експерта, малодієві. Але не варто нехтувати низкою потенційних рушіїв післякризового економічного відновлення, які майже не задіяно. Це, власне, обумовило тривалий період економічної депресії, який прийшов на зміну кризового падіння.
Потенціал внутрішнього ринку поки лишається нерозкритим. Припинення реального зростання доходів населення разом із «відтягуванням» грошей на погашення кредитів зумовило стагнацію на споживчому ринку. Кволе кредитування підприємств, тривалий спад інвестиційної активності обмежують попит на ринку виробничої та інвестиційної продукції.
Відновлення цих рушіїв спроможне дати потужний поштовх економічному зростанню. Це вигідно відрізняє економіку України від економіки розвинутих держав, де потенціал стимулювання споживання активно використовували як антикризовий інструмент. А тепер його здебільшого вичерпано.
Інвестиційна динаміка в Україні поки залишається спадною. Цей ресурс зазвичай — потужний рушій післякризового відновлення економіки. Аналітик вважає, що активного інвестування слід очікувати найближчим часом. На користь цього свідчить усталення політичної та економічної ситуації в країні, висока зацікавленість інвесторів у недоінвестованих і здешевлених кризою українських активах. Імовірно, відновлення позитивної динаміки внутрішніх інвестицій сприятиме й нинішньому зростанню доходів експортерів.
Кредитна угода з МВФ при всій спірності того, наскільки її укладення було необхідним, має відіграти позитивну роль, оскільки сприятиме поліпшенню інвестиційного іміджу України, стабільності гривні, «розвантаженню» бюджетних видатків, які мають спрямовуватися на поточне обслуговування зовнішнього держборгу. Невикористані резерви стимулюючої монетарної політики, котра могла б здійснюватися в умовах низьких темпів інфляції, обмеженого кредитного мультиплікатора, створюють простір для кроків щодо пожвавлення споживчого та інвестиційного кредитування, пом'якшення монетарних обмежень. Цьому сприяє політика бюджетних обмежень, яку проводять через труднощі з наповненням бюджету і на вимогу МВФ щодо його збалансування. Цей резерв дасть змогу пожвавити економіку навіть у разі послаблення дії експортних чинників зростання.
Реальні ризики
Очікування «другої хвилі» кризи варто розцінювати як посткризовий «психологічний синдром», а не відображення раціональних оцінок реальних перспектив, вважає експерт. Проте це не має бути підставою для нехтування ризиками майбутнього. Реальним є ризик затягування депресії. Відсутність цілеспрямованої прагматичної державної політики може «законсервувати» на тривалий час стагнацію доходів більшості суб'єктів господарювання та населення. Це втягне економіку в смугу «неповного зростання» (1–2% на рік), що не принесе посткризового відновлення, проте невпинно посилюватиме зовнішню складову (експорт та іноземні інвестиції) економічної динаміки.
Реальним виглядає ревальваційний виклик: зміцнення гривні через прискорення інфляції на тлі позитивного сальдо поточних операцій. Корисно було б активніше залучити гривневі інтервенції НБУ на валютному ринку для поповнення валютних резервів. До речі, в новій угоді МВФ послабив вимоги до курсового лібералізму.
Позитивна дія експортного чинника буде дієвою в разі збереження нинішньої низькотехнологічної структури експорту. Скористатися післякризовим підвищенням кон'юнктури світового ринку, позитивами членства в СОТ і у майбутній зоні вільної торгівлі з ЄС Україна може, переконаний експерт. Для цього потрібно активізувати політику у сфері розвитку експорту більш технологічної продукції.
Важлива адекватна реакція на поточні виклики, яка має бути сумісна із завданнями активної політики. Зокрема, інфляційний виклик осені-зими 2010-го пов'язаний із подорожчанням сільгосппродукції нового, не дуже багатого, врожаю та ефектом від підвищення газових тарифів. Небажано, зауважує аналітик, щоб він призвів до сплеску обмежувальних заходів монетарної політики. Хоч «другої хвилі» кризи в Україні, певніше за все, не буде, стабільність, що може встановитися без антидепресивної політики, навряд чи можна розглядати як бажану альтернативу, наголошує експерт.
До речі, НБУ переходить до інфляційного таргетування. Центробанк і Кабмін підписали меморандум про те, що передбачається спільне середньострокове інфляційне планування. Мета — поступове зниження інфляції до 5% (до 2014-го), а потім утримання її на такому рівні. Інфляційне таргетування — важливий механізм грошово-кредитної політики у розвинутих країнах. Такі заходи влада ухвалює для контролю за рівнем інфляції у державі.
Газові перспективи
Дошкульно вдарити по вітчизняній економіці може зростання цін на «блакитне» паливо. З першого січня 2011-го ціна на газ досягла 264 дол. за тисячу кубів. Таку ціну російський «Газпром» установив на перший квартал. Вона загалом збіглася з прогнозами українських експертів. Щоправда, наприкінці 2010 року Росія виставляла нижчу ціну — 250 дол. Проте відкоригувала її з урахуванням тенденцій на нафтовому ринку.
До кінця цього року, заявляють експерти «Нафтогазу», «блакитне» паливо може коштувати 300 дол. Принаймні вже у другому кварталі ціна ймовірно наблизиться до 287 дол. Це не остаточна цифра, вона може змінюватися залежно від ціни на нафту та інші енергоносії, до яких прив'язана формула розрахунку ціни на газ для України. За нинішніх газових угод на щось краще не варто сподіватися, вважають експерти.
Дестабілізуюча ситуація у Лівії несе економічні ризики для Європи — може порушити стабільність у поставках енергоносіїв, а також виконанні проектів розробки нафтових і газових родовищ за участю іноземних компаній, у тому числі й українських. Здавалося б, подібна реальність кидає Україну в тісніші обійми Росії з її газовими родовищами. Аналітики радять не дуже поспішати і не надто вірити солодким обіцянкам. Зокрема, й тим, які нещодавно прозвучали з вуст керівника «Газпрому» О. Міллера, котрий пообіцяв газ за російськими внутрішніми цінами для нашого населення і промисловості. Але в разі злиття російського «Газпрому» і українського «Нафтогазу».
Не все так просто, застерігають аналітики. Цей єдино можливий варіант зниження газової ціни для України — своєрідна обманка, зорієнтована на керівництво України. Досить згадати харківські угоди, які не дали бажаних результатів — не розв'язали стратегічну проблему в газовій сфері. Ми отримали зниження ціни на газ, але не одержали зміни її формули. І зараз вартість газу знову зростає. Немає гарантій щодо транзиту російського газу через територію України.
Створення будь-яких спільних підприємств із «Газпромом» навряд чи перспективне з точки зору отримання новітніх технологій і серйозних інвестицій в розробку наших газових родовищ. У «Газпрому» є свої пріоритети, тож у цьому контексті навряд чи можна досягти успіхів у вітчизняному газовидобутку, залучивши Росію.
Експерти звертають увагу, що цьогорічні ініціативи щодо злиття «Нафтогазу» і «Газпрому» мають, по суті, безальтернативний характер. Про СП не йдеться. Росія проводить чітку лінію на злиття двох компаній. У результаті такої пропозиції, якщо рішення буде ухвалено, «Нафтогаз» перестане існувати.
Обіцяне зниження ціни на газ, причому до рівня внутрішньоросійських цін — примарна річ, зазначають аналітики. Навіть Білорусь, яка перебуває у складі союзної держави з Росією, не має газу за внутрішньоросійськими цінами. Хоч і намагалася цього досягти впродовж багатьох років. Варто пам'ятати, аби інша країна отримувала «блакитне» паливо за внутрішньоросійськими цінами, треба внести певні зміни до російського законодавства. Та про це ніхто не говорить.
Нинішня теза про можливість постачання газу для України за внутрішньоросійськими цінами не витримує критики, виходячи з обсягів газу на європейському ринку. Проблема в тім, що газпромівський газ усе менше бажаний у Європі, бо тамтешні його споживачі можуть закуповувати значні обсяги «блакитного» палива на ринку газу за нижчими цінами. Тому перспектива збільшення дохідності європейського ринку для «Газпрому» — під великим знаком запитання.
Тільки «Газпром» дозволяє собі стверджувати, що його чекає ера зростання споживання російського газу в Європі. Європейські експерти говорять про інші тенденції. Певніше за все, внутрішній російський ринок із часом буде ставати все більшим компенсатором недоотриманих доходів на європейському ринку. Якщо «Газпромом» відбудеться поглинання «Нафтогазу», український ринок стане додатковим компенсатором втрат російського монополіста на ринку ЄС.
Ідея створення спільного підприємства «Нафтогазу» та «Газпрому» чи злиття двох компаній не відповідає інтересам нашого «Нафтогазу» та України загалом. Варто згадати і про те, що, згідно з останнім фінансовим звітом «Газпрому», за останні три місяці 2010-го компанія продала європейським клієнтам менше газу, ніж за такий самий період 2009 р., коли економіка європейських держав перебувала на піку економічної кризи.
«Газпром» (найбільший виробник газу у світі) упродовж минулого року так і не зміг досягти своїх цілей — збільшити експорт. Якщо у 2009 р. йому вдалося продати 141 млрд кубів газу, то в 2010-му експорт знизився до 139 млрд.
Цією ситуацією скористалися деякі його клієнти. Німеччина домовилася про зменшення ціни на газ на чверть, а Франція — наполовину. До того ж ці країни та Італія зможуть відтерміновувати відбір законтрактованих обсягів газу. Раніше діяло правило — бери або плати.
Незалежні експерти зазначають, що події минулого року, коли низка європейських країн домоглася перегляду контрактів із «Газпромом», не можна назвати революційними. Вони радше еволюційні. «Газпром», як виявилося, може йти на поступки під тиском обставин. Ще не завершилася фінансово-економічна криза, у тому числі в Європі. «Газпром» зменшив поставки газу, бо проводив неконкурентну політику, тривалий час залишаючись на старих контрактах. Протягом 2010 року відбулись суттєві зміни контрактів, це не революція, а еволюція. Торік на європейському ринку збіглися кілька чинників, які, зрештою, змусили «Газпром» піти на поступки. Тут є частка успіху і програм енергоефективності, які активно втілювались у Європі. До того ж європейські компанії закуповували газ на спотових ринках. Є й заслуга теплої зими. Тому попит на газ настільки знизився, що «Газпрому», аби щось продати, довелося домовлятися про зменшення цін.
Експерти стверджують, що для української влади, яка вже рік декларує своє бажання переглянути газові контракти з «Газпромом», урок полягає в тому, що російський монополіст дослухається до аргументів ринку та конкуренції. Європа збільшила закупки «блакитного» палива у конкурентів «Газпрому» — Норвегії й постачальників зрідженого газу. Тож «Газпром» пішов на поступки не просто так, а під тиском конкурентних постачань. Маючи альтернативні джерела, можна впливати на найбільшого постачальника газу.
Україна поки не має альтернативних джерел, тому важелі впливу нині відсутні. Український ринок спирається на державного монополіста. Немає в державі й спотового ринку. «Газпром» розуміє, що варіантів в України, щоб почати вже зараз торги, немає, і диктує свою політику.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»